Вісім причин подякувати збірній за цей відбір

10 Жов, 2017| автор:

Перенесімося на рік назад і згадаймо, з якими відчуттями ми розпочинали відбірковий цикл до Чемпіонату світу-2018.

У цьому матеріалі не буде статистичних цифр, наукових гіпотез, аналізу тактичних розсташувань чи посилань на відомих персоналій, які буцімто повинні підкріпити правильність слів автора. Ця стаття – пазл із відомих нам уже фактів, про які ми швидко забули. Ми взагалі забудькувата нація. Тому що кожен невдалий матч збірної ми стираємо цією штучкою із фільму “Люди в чорному” і продовжуємо наївненько сподіватись далі на дива. А даремно. Завищуючи очікування від результатів національної збірної, ми самі ж підсилюєму ту гіркоту лайна, яку в кінці самі ж ковтаємо.

94_main

В нас не було завдання вийти з групи

Напередодні старту відбіркового циклу було гучно заявлено, що збірна України під керівництвом нового тренера починає з нуля побудову команди і особливих результатів очікувати одразу не варто. Те, що Мундіаль все-таки проводитиметься в Росії і його, звісно, ніхто не бойкотуватиме з країн цивілізованого світу, було зрозуміло. Так само, як і те, що ми, швидше за все, туди не поїдемо, навіть якщо вийдемо за спортивним принципом. Вголос про це не говорив ніхто, але полеміка функціонерів Федерації в стилі: “вийдемо – будемо думати” чи “завдання збірної вигравати, а там побачимо”, між рядками давала зрозуміти, що ми гратимемо на режимі “лайт”, якщо йтиметься про боротьбу за путівку в Росію.

Складні суперники

У нас справді випала рівна, а отже дуже непроста група, в якій було б важко змагатись будь-якій команді. Проблеми, які по ходу відбору виникли у хорватів та турків, дали змогу похитнути турнірне становище в нашу користь. Рівно не вдалось пройти дистанцію жодній команді, що забезпечило боротьбу за розподіл двох місць до останнього туру між трьома командами. Єдине, що відрізнило нас від тих же ісландців та хорватів – всі втрати ми понесли у вирішальних матчах. Дві нічиї з Ісландією та Туреччиною і три поразки – дві від хорватів та одна від островитян. Ми програли всі головні ігри із “рівними” собі суперниками. Вдумайтесь: дванадцять очок із сімнадцяти ми набрали в матчах з Косово та Фінляндією – це 70% від усіх набраних. Чи варто пхнутись на Чемпіонат світу за таких розкладів? Ще й куди – в Росію…

2370

Пост’європровальний синдром

У вересні 2016-го у збірну України об’єктивно мало хто вірив. Молодий тренер, якому закидали і отримання посади завдяки родинним зв’язками з очільником ФФУ, і дотичність до відповідальності за результат на Євро-2016. Збірна, в складі та грі якої фактично іще нічого не змінилось від часів Фоменка. І, власне, сам післясмак жахливого виступу у Франції. Подумати, що ця збірна розбереться із міцними хорватами, гарячими турками та фізично потужними, витривалими ісландцями, недавніми героями Євро, було утопічно. Тож коли на старті домашньої гри проти скандинавів, наш захист на чолі з Кучером почав невблаганно чудити, подумалось одне: “Класєка”. Та нам вдалось вирівняти той матч і майже видерти перемогу в кінцівці. І вже після 90 хвилин зустрічі ми сумували за втраченими трьома очками. Дивні ми люди, які хочуть вірити у казочку, наче те юне дівчатко.

crop

Майже без нових облич

Попри декларування появи нових гравців і збірної зразка, абсолютно не схожої до попередньої, з’ясувалось, що довикликати просто нікого. Сильних футболістів, що готові тягнути гру першим номером, як бажає Шевченко, елементарно нема. Тому викликались ті самі футболісти, що грали на Євро, але повинні були грати у “комбінаційний, атакувальний футбол”. Вилилось це в перекатування м’яча на власній половині поля, а лідером по техніко-тактичним діяв автоматично ставав П’ятов, через якого проходили всі передачі. Тут стало одразу зрозуміло, що, мабуть, Михайла Івановича Фоменка критикували ми даремно. Якщо була можливість зіграти в 9 опорників і якось ними вимучити результат, то чому б і ні?! Принаймні, це виглядало природніше, ніж намагання гравцями з обмеженими можливостями (в плані креативу на футбольному полі) грати в примарну “тіку-таку”. Виходило трішки краще, ніж у “Карпат”, але сил на це дивитись не вистачало.

Поодинокі новачки збірної, до яких відносимо Матвієнка, Соболя, Караваєва, Малиновського і Бєсєдіна дивились на тлі загальної гри команди достойно, хоч іноді й випадали з об’єктивних причин (відсутності практики в клубах і спад ігрової форми). Також ми натуралізувати в цьому відборі одного з найкращих гравців УПЛ Марлоса, втім чи дякувати за це і кому саме – доволі суперечливе запитання. Ця подія засвідчила одне – Федерація готова йти на радикальні кроки, що викликають неоднозначну оцінку в громадськості, якщо такі дії можуть теоретично сприяти позитивному результату збірному в майбутньому.

У всякому разі, Шевченку вдалось освіжити фланги захисту, які почали дихати і забігали набагато свіжіше, і виглядали набагато краще, ніж Федецький  і Шевчук зразка останніх років. На Євро також здавалося, що у нас тотальна криза на цих позиціях, але штаб ризикнув, повірив в молодь і не прогадав.

kovalenko

Гра і результати збірної як відображення внутрішніх соціальних процесів

Картати Андрія Шевченка даремно. На його долю, яку він свідомо обрав, випало непросте випробування, адже добирати гравців не було по суті звідки. Більша половина футболістів, що виходили в основному складі національної команди, взагалі не мали практики в клубах, або ж мали її в обмежених кількостях. Раніше, у дев’яностих та нульових, у нас було центрбеків, опорників та нападників, як навозу. Тепер же фактично кожна позиція у нас проблемна. Втрата будь-якого із гравців ставала катастрофою. Починали і завершували цикл взагалі без яскраво вираженого нападника і не тому, що копіювали Іспанію зразка Дель Боске, а тому що Not Found Error 404. На що сподіватися в країні, де чемпіонат досягнув дна, де ледь не кожен матч підозрюється у грі на контору, де молоді футболісти думають, як підкалимити бабок у “догах”, а не виїхати за кордон, а ті, що виїжджають – хутко повертаються назад? Все це ми хочемо компенсувати результатами збірної, але тоді повинні бути свідомими того, що ця збірна є відображенням цих (і далеко не тільки) гнилющих процесів.

Для прикладу київське “Динамо”, яке делегує футболістів у збірну, останнім часом грає у футбол тільки один тайм. Це для нас уже не сюрприз. Водночас чомусь ми шоковані, що збірна відіграла проти хорватів лише перший тайм. Хоча добре знаємо, що наша команда ну зовсім функціонально не витримує грати матч “через два дні на третій”. Знаємо, проте розриваємось від чергового фіаско, наче це трапилось вперше. Однако, здрастуйте.

Подякуймо, що збірна із її мішком неприємностей не їде в Росію ставати об’єктом для насмішок. Ми знадто розібрані і сирі для того, щоб вестись на таку провокацію, як поїздка у лігво агресора на світовий футбольний форум. Спасибі, зараз це не для нас.

Імпотенція думок

На жаль, треба визнати, що тренерський штаб Шевченка зовсім не продемонстрував прагматичності, гнучкості у важкій ситуації. Ми не побачили товариських матчів із бодай якимись новими людьми, новими схемами.

k4qpTYEPVAg

І якщо у Сербії так-сяк виграли “експериментальним складом” (насправді ні), то влітку зовсім зметикували програти Мальті! Андрій Шевченко побоявся кинути в бій молодих, прогресивних гравців з УПЛ та молодіжної команди. Він не спробував “побавитися” із наявним складом у товарняках, щоб хоча б прикинути, як можна змінити модель гри. Особливо це стосується гри в нападі, коли ми не можемо зламати масивну обороту суперника або зіграти агресивно в нападі, коли програємо по ходу матчу. Фактично така збірна приречена.

Ми ще повинні бути вдячні збірній, що вона зуміла зламати двічі Фінляндію, на виїзді Косово, що нам пощастило першим забити туркам у двох матчах. В іншому випадку добути позитивний результат і навіть набрати цих 17 очок було б фантастичним досягненням для збірної, яка беззуба попереду і не здатна зламати зустріч, яка складається не за її сценарієм…

Безхарактерні

… бо ще й безхарактерна. У нас єдиний футболіст, що може проявити спортивну злість – це захисник Ярослав Ракицький. Нічого нам не світить, поки основою збірної є гравці молодіжки Євро-2011, яке вони безбожно злили, будучи тоді одними з претендентів на фінал за потенціалом складу. Це і Степаненко, і Ярмоленко, і Коноплянка, і Бутко, і Кривцов, і Гармаш, і Кравець. Всі вони чудові футболісти по окремості, але серед них нема вожака, що об’єднує навколо себе. В єдиному колективі вони не здатні зібратись і рубатись із суперником до останньої хвилини, навіть коли програють. Вони пропускають і опускають руки. В них нема яєць, це давно не новина.

k3W89Idt68g

Та ми їм скажемо спасибі за те, що вони намагались до останнього стрибнути вище себе і вкотре довели собі і нам, що не здатні цього зробити.

Далі краще не буде

Дякуємо за те, що подарували нам інтригу, надію і боролися теоретично навіть за перше місце до останнього туру, незважаючи на величезну проблематику. Не потрібно жити 2006 роком. Навіть національна збірна, за яку грав Лужний, Ребров, Шевченко, Шовковський і безліч легендарних постатей, не проходила на великі турніри, вилітала із тріском плей-оф, не проходила навіть із групи (привіт, кваліфікація до Євро-2008, де ми посіли четверте місце, на пункт випередивши Литву).

Позаяк, ця збірна презентує кожного із нас, нашу роздовбану державу і є її втіленням із багатьма ідіотизмами. Звісно, нікого не змусиш любити Коваленка чи Гармаша, але також і неправильно втоптувати їх в газон. Особливо молодих футболістів. Нехай ростуть, нехай розвиваються. Ярмоленка по-іншому, як “бревном” чи “бетономішкалкою” сім років назад не називали. В нього крім Ґаззаєва взагалі не вірив ніхто. Тепер він зірка Бундесліги. Дайте шанс новому поколінню розкритись.

azlqC6uA2cc

Зовсім скоро Ярмоленко і Коноплянка стануть футбольними дідами і не зможуть уже тягнути Україну навіть на такому рівні, як це вони роблять хоча б зараз. Передумов до того, що за кілька років у нас виростуть потужні футболісти наразі нема. Принаймні, до відбору на ЧЄ-2020 і на турнір Ліги Націй УЄФА точно. Тому треба вгамувати апетити і усвідомити, що краще не буде. Хтозна, може за два роки ми з ностальгією згадуватимемо, як возили недавно Фінляндію з турками, ледь не обіграли вдома Ісландію, та ще й в першому таймі хорватів поганяли. Тому наразі спасибі за цей відбір. Це було не так вже й погано насправді. Ви намагались. Це не комплекс меншоварості, це реалії.

Северин Стецюк, “Брутальний Футбол”


  • https://www.facebook.com/app_scoped_user_id/503023670072348/ Ігор Гончар

    “Вони пропускають і опускають руки. В них нема яєць, це давно не новина.”
    Камбек і наша збірна поняття несумісні

Menu Title