Авгієві стайні українського футболу

31 Січ, 2016| автор:

“Жити по-новому” – тепер цю фразу доводиться сприймати з острахом і легкими нотками недовіри, адже згідно наших реалій – це до добра не приведе. Жити по-новому нам пропонує і Прем’єр-Ліга, робоча група якої на черговому засіданні запропонувала представникам клубів декілька варіантів нового формату змагань. Схвалення отримала формула 12 команд у 2 етапи, тобто, спочатку класичні два кола, а далі поділ команд на дві групи, в кожній з яких по шість команд і їхня подальша боротьба між собою. Перша шістка боротиметься за нагороди та єврокубкові місця, а друга за збереження прописки в еліті.

Насправді, цей варіант виглядає найбільш реалістичним з-поміж усіх інших – не скажу, що найкращий, але найбільш реальний. Особливо, якщо врахувати сюди ще й позицію телемовників, які пропонують визначати гонорари клубів від трансляцій за принципом “більше перемог – більше грошей”. Такий підхід, безумовно, стимулюватиме інтерес клубів в плані досягнення результатів та наповнення підсумкового очкового багажу.

Озвучувались також ідеї повернення до 16-ти команд. Лобіював цей формат коуч“Говерли” В’ячеслав Грозний, аргументуючи це тим, що ганебно для такої великої футбольної країни мати менше шістнадцяти професійних колективів в еліті. Така думка має право на існування, але це більше схоже на приємну ностальгію за часами розквіту чемпіонату. Коли в нас у всіх частинах турнірної таблиці була бійня, іскри, напруга, та не було матчів в стилі “Олімпіка”.

При всій повазі до персони Грозного, але це вже футбольне дон кіхотство. Зараз немає впевненості, що вдасться 12 команд назбирати, про 16 навіть мови нема. Розглянемо ситуацію, яку маємо на даний момент, більш-менш стабільними клубами є: “Динамо”, “Шахтар”, “Зоря”, “Ворскла”, “Олександрія” та “Чорноморець”, всі інші переживають різного роду проблеми, починаючи ледь не рейдерською зміною керівництва і запущеного процесу ліквідації, закінчуючи зняттям очок чи тотальним розпродажем гравців основи.

Тут відразу пригадую, як влітку Андрій Павелко презентував загалу підписання меморандуму про реструктуризацію боргів команд і радів цьому більше, ніж Ді Капріо уявному оскару. Суть документу заключалась в тому, що клуби-боржники зобов’язались до 31 грудня виплатити усі затримані раніше кошти. В додачу все той же президент ФФУ в ефірі однієї з футбольних передач заявив, що в разі невиконання умов договору команди будуть позбавляти ліцензії.В підсумку всі ці розмови виявились не більше, ніж просто популізмом. Майже місяць минув від зазначеного терміну, клуби не розрахувались із боргами, а деякі їх ще й примножили. Браво федераціє!

Можливо, хтось зараз дорікне, мовляв, а що ж робити в такій ситуації, невже краще мати 6-8 команд ? А невже краще мати 14, які півсезону б’ються в агонії і сьогодні-завтра помруть ? Слабший чемпіонат у нас був хіба що в перші роки незалежності. І цей “Титанік” невпинно рухається на зустріч своєму айсбергу. Давайте хоча б згадаємо як весь український футбол штучно накачували грішми, як наші топ-клуби запрошували футболістів із європейських ліг та прописували їм захмарні контракти. Чого вартують просто космічні на свій час суми за трансфери Матузалема, Лукареллі, Кастілью, Ілсінью, Вілліана, Бернарда у “Шахтар”; чи Боатенга в “Дніпро”; або ж цілої латино-американської діаспори до складу “Металіста”; Діакате, та Бангури в “Динамо”. В той же час на експорт вітчизняні клуби працювали і працюють куди менш продуктивно, за виключенням “гірників”. Та навіть позитивний баланс “Шахтаря” не впливає на загальну тенденцію роботи в мінус. Клуби з року в рік витрачали в рази більше, ніж заробляють.

Дійшло до того, що під тиском ліміту більш заможні команди забирали до своїх лав усіх, хто 2-3 рази більш-менш нормально влучав по м’ячу і прописували їм захмарні, у порівнянні із загальним рівнем життя в країні, контракти.

Все це, разом із недолугим менеджментом, призвело до ситуації, в якій Металург” просто існує, “Говерла” – сурогатний клуб, а команди в проміжку 8-12 місць взагалі не зрозуміло для чого грають. Все це тільки провокує розвиток і процвітання темних схем із “ручними матчами”, а федерація лише стискує плечима і тихо спостерігає за цим “шапіто” зі сторони. Бездіяльність ФФУ – головна ракова пухлина українського футболу. Можливо досить вже зрізати кути, варто вийти з образу хіпі, та почати діяти, а не імітувати активну діяльність.

Реформували кубок, скажете ви.  Швидше всього скажуть це самі функціонери задля свого виправдання, бо адекватним людям цілком зрозуміло, що кубок в такому вигляді як він є зараз – турнір позбавлений інтриги. Адже здебільшого матчі відповіді на кожній із пізніх стадій стають зустрічами для галочки. На те вони і кубкові змагання, щоб клуби із скромнішими можливостями, чи навіть колективи із нижчих ліг могли вистрелити, заявити про себе. Давайте загадаємо як усі ми захоплювались виходом “Волині” в півфінал із Першої Ліги, перемогами в турнірі “Таврії” та “Ворскли”, подвигом “Севастополя” – там була інтрига, емоції, непередбачуваність, справжність футбольних баталій

.

Згідно нового формату кожен клуб проведе по 32 матчі, на відміну від 26, які маємо зараз, то чому б не повернутись до старого формату кубку ? Та це вже тема другого плану, оскільки на порядку денному тяжіє питання збереження футболу загалом. З огляду на це дуже цікаво дочекатис ь весни, а саме висновків атестаційної комісії . Від її рішення і залежатиме майбутнє клубів та чемпіонату, або футбольні мужі продовжують годувати всіх пафосними заявами, прикриваючи небажання брати на себе відповідальність за прийняті рішення, або ж вдаються до рішучих реформаторських дій. Дуже довго ми закривали очі на всі наявні проблеми і все це призводить лише до їхнього поглиблення.

Чи погасила усі борги перед цілим батальйоном футболістів династія Шуфричів ? Чи перерахував кошти на рахунок “Металіста” Курченко ? Чи вилізла із боргової ями “Волинь” ? Чи отримали обіцяні ще навесні преміальні гравці “Дніпра” ? Чи є світло в кінці тунелю у “Металурга”? Як не прикро визнавати, але поки що на всі ці питання одна відповідь – ні. Можливо, варто покарати одного, перевести в аматори, щоб зачухались власники інших клубів і перестали “кофе пить”, використовувати команди задля відмивання власних статків, чи спекулювання електоратом у передвиборчі етапи.

Не можна далі спускати все на самотік, ситуація вже дійшла до того, що футболісти масово емігрують в інші чемпіонати, віддають перевагу другосортним азійським чемпіонатам на противагу українському. З такими темпами вже через рік-два за рівнем наш чемпіонат опуститься до першостей Румунії, Молдови, Словаччини, а межею єврокубкових мрій стане вихід українських клубів хоча б у груповий етап змагань.

Варто пам’ятати медичний канон, згідно якого стверджується, що шокова терапія – один із дієвих варіантів одужання пацієнта. Досить тішити себе ілюзіями і прикладати подорожник, український футбол вимагає якнайшвидшого хірургічного втручання, та чи готові до цього хірурги ?

Олександр Новак, Брутальний футбол


Menu Title