Ігор Коломойський і «Дніпро» – історія одного вбивства. Частина 1: порятунок футбольного титана і становлення імперії

12 Лип, 2019| автор:

Трилогія Михайла Юхименка про злет і падіння “Дніпра” Ігоря Коломойського.

27 травня 2015 року. Футболісти і тренери “Дніпра” у варшавському ресторані “Бельведер” відпочивають на вечірці в честь взяття срібних медалей Ліги Європи, але святкової атмосфери немає. Справа не у поразці від “Севільї” і не у словах президента, який привітав героїв фразою “Вас здесь вообще не должно было быть” – просто всі відчувають поворотний момент у історії “синьо-біло-блакитних”. На початку липня 2019 року
ФК “Дніпро” не заявиться на аматорский чемпіонат України і залишиться без футболістів.

1084357Гранд українського футболу з віковими переможними традиціями припинив своє існування, ставши черговою жертвою бізнес-принципів Ігоря Коломойського. За 23 роки володарювання “Дніпром” одіозний олігарх побудував стадіон і виклав 100 мільйонів євро на трансфери, але разом з тим заклав під фундамент клубу бомбу, про час вибуху якої знав лише він сам. Втім, без “Бєні” історія “синьо-біло-блакитних” могла завершитись ще у 90-х.

“Дніпро” до Ігоря Коломойського

“Дніпро” з 1961-го року знаходився під крилом “Південмашу” – секретного підприємства, яке займалося космічною та ракетно-ядерною програмою СРСР. Його особливий статус дозволяв ігнорувати тиск футбольних чиновників з Москви, що у 1980-х вилилось у справжній розрив радянського футболу. По два золота, срібла та бронзи першості СРСР, Кубок і Суперкубок, а також два чвертьфінали КЄЧ змусили рахуватися з дніпрянами увесь “совок”, але і після його краху справи не стали гіршими. В першому незалежному чемпіонаті вони посіли третє місце, а в наступному програли чемпіонство динамівцям через раптову зміну регламенту – за очками була рівність.

ФК "Днепр", Николай Павлов

“Дніпро” часів керівництва Миколи Павлова, 1994 рік

Могутність клубу частково була пов’язана з тим же “Південмашом”, керівництво якого мало зв’язки з правлячою елітою. Клубу щедро допомагали влада міста та області, а в 1994 році прийшли структури Ігоря Бакая – племінника Леоніда Кравчука та друга Леоніда Кучми, екс-гендира “Південмашу”. Зокрема, в 1994-1996 рр. спонсором “Дніпра” виступало АО “Інтергаз” – газовий трейдер з купою сірих схем і шаленими тіньовими прибутками. Подейкують, що Бакая у футбол затягнув Павло Лазаренко, який тоді обіймав посаду представника Президента в Дніпропетровській області й був фактичним її князем.

Результати роботи “газовиків” були вражаючими: київські ділки привели у команду німецького тренера Бернда Штанге, який за два сезони взяв дві бронзи чемпіонату та срібло Кубка України. Все було прекрасно, але в 1996 році “Інтергаз” несподівано покинув “Дніпро”, заодно перетягнувши у новостворений “ЦСКА-Борисфен” більшу частину основного складу та тренерський штаб. У клуба не залишилось ні грошей, ні гравців – здавалося, що це кінець.

1996-2005. Приватизація “Дніпра”

Ігор Коломойський разом з друзями в цей час будував імперію. Ключову ланку в ній займав “Приватбанк”, який скуповував акції у важкій промисловості, торгував з Росією та щедро кредитував усі верстви населення та бізнесу. Щоправда, сам Коломойський спочатку був проти його створення, але Сергій Тігіпко зумів продавити власну ідею та виростити з неї фінансового гіганта. Не дивно, що після колапсу “Дніпра” у 1996 році саме “Приват” підрядили на порятунок – подейкують, в цьому рішенні був зацікавлений всесильний губернатор Лазаренко, який володів 16,6% акцій банку. Микола Павлов, екс-тренер і де-факто менеджер дніпрян у 1992-1994 рр., приписував вихід на Тігіпка власній персоні. 
Без-имени-17“Приватбанк” не просто став основним інвестором “Дніпра”, а перевів його в нову юридичну особу (АОЗТ “Дніпро-96”). В її засновниках, крім самого банку, значились міськрада та “Південмаш”, якому належить стадіон “Метеор” – до 2009 року його екс-гендир Юрій Алєксєєв навіть був президентом клубу, в той час як Ігор Коломойський обіймав скромну посаду голови наглядацької ради. Втім, гендиректор “синьо-біло-блакитних” Андрій Стеценко ще у 2007-му заявляв, що справжнім властелином виступає саме ІВК. 

Перші ж рішення нового власника “Дніпра” прекрасно розкрили його підхід до керування активами. У місті існує байка, ніби Коломойський перед призначенням віце-президента клубу зібрав у бані своїх менеджерів і влаштував їм допит на знання основного складу – Андрій Стеценко виявився єдиним, хто впорався. Чутки також пов’язують його призначення з продажем бізнесу “Привату”. Ці історії підтверджують важливу рису характеру ІВК: він довіряє лише давнім друзям, а занадто розумні управлінці йому не дуже потрібні – у лідера “Привату” на все існує власна істинно вірна думка. 

Андрей Стеценко, гендиректор ФК "Днепр"

Андрій Стеценко – незмінний гендиректор “Дніпра”

Стеценко у 90-х займався охоронним бізнесом, володіючи фірмою “Віст”. Характерно, що про неї ні Андрій Вікторович, ні представники “Привату” нічого конкретного не розказують, обмежуючись тезами про “выживали как могли”. Дослідники дніпровської фінансово-промислової імперії говорять про те, що майбутній гендир “Дніпра” у 90-х співпрацював з Коломойським і Боголюбовим, займаючись безпекою перевезень товарів з Москви та Азії у Дніпропетровськ. Пізніше ця фірма зникла, а Стеценко отримав посаду в структурі “Приватбанку”, деякий час поєднуючи цю роботу з керуванням “Дніпром”.

Рівень зацікавленості тодішнього “Приватбанка” у футболі яскраво демонструє інтерв’ю Андрія Стеценка в далекому 1997 році:

- В прошлом сезоне “Приватбанк”, финансируя футбольную команду, держал клуб на голодном пайке. Изменится ли ситуация теперь?

– Руководство банка не изменило свою позицию – клуб будет работать на хозрасчете. Более того, мы должны не только обеспечивать свою жизнедеятельность, но и по возможности снимать некоторые финансовые вопросы. Однозначно ни о какой заработной плате работникам клуба со стороны “Приватбанка” речи быть не может. Эти деньги мы должны зарабатывать сами.

Втім, керівництво найкращого на той момент банку України не могло собі дозволити репутаційних втрат, тому клуб фінансувався стабільно. Як наслідок, у першій половині “нульових” фантастична команда Євгена Мефодійовича Кучеревського взяла дві бронзи чемпіонату і срібло Кубка України, а також двічі вийшла в 1/16 фіналу Кубка УЄФА – “Дніпро” зупиняли “Марсель” (з Дідьє Дроґбою в основі) та “Партизан”. В ці ж роки особливо міцною стала дружба з “Динамо”, яке сплавляло “синьо-біло-блакитним” непотрібних футболістів – зокрема, Олега Венглинського, Володимира Єзерського, Романа Максимюка, Віталія Лисицького, забракованого Дмитра Михайленка, тощо. 

Таким чином, прихід Ігоря Коломойського в “Дніпро” не можна назвати героїчним порятунком палаючої альма-матер. Як мінімум, це був звичайний збіг обставин, а швидше за все – необхідна умова для подальшого ведення сірого бізнесу в області. Тим паче, це не було жестом локального патріотизму, адже “Приватбанк”, в першу чергу, думав про свою репутацію й вимагав від клубу самоокупність. Зрештою, сам Ігор Валерійович на даному етапі мав справи набагато важливіші, ніж футбол – на дворі стояла епоха великих приватизацій. Тим не менш, клуб завдяки фінансовій підтримці “Привата” не просто вижив, а повернувся в еліту українського чемпіонату.

2005-2010. Спортивне падіння та фінансовий злет “Дніпра”

Після сезону 2003/04 “Дніпро” впав у період спортивної стагнації, який переривався короткими спалахами перемог. Зокрема, після 18-го туру чемпіонату 2006/07 дніпряни йшли в одному очку від першого місця, але потім вони впали на четверте. Статус третьої сили УПЛ перетягнув на себе “Металіст” Мирона Маркевича, а “синьо-біло-блакитні” не бачитимуть медалей аж до 2014 року.

В Європі все було зовсім погано. У сезоні 2007/08 “Дніпро” вилетів вже у першому раунді Кубку УЄФА від скромного “Абердіна”, а через рік у кваліфікації його розбила “Беллінцона” – новачок швейцарської першості, який для місцевих вболівальників став болісним аналогом динамівського фейлу з “Туном”. В плей-оф за вихід у Лігу Європи 2009/10 підопічних Володимира Безсонова виніс познаньский “Лех”. Всі ці невдачі призвели до великого хвилювання і перших виступів фанатів проти Андрія Стеценка.
Без-имени-16Втім, у фінансовому плані клуб лише додавав. І Олег Протасов, і Володимир Безсонов не мали проблем з комплектацією своїх команд, про що яскраво говорять дані Transfermarkt за 2005-2010 роки. Сумарно дніпряни розтринькали 43,7 млн євро, але ця сума трохи менша від реальної – на сайті немає інформації про витрати на трансфер Віталія Денісова із ЦСКА (€ 2,5 млн) та низку внутрішніх придбань. Втім, і без них графік виходить вражаючим: 

трансферы Днепра

Згідно з даними transfermarkt.de

Рекордними трансферами “Дніпра” в цей період стали підписання Яна Лаштувки (€ 3 млн, “Шахтар”), Володимира Гоменюка (€ 3 млн, “Таврія), Йонуца Мазілу (€ 4 млн, “Рапід”), Євгена Селезньова (€ 5 млн, “Шахтар”). Недорогим, але примітним стало підписання контракту з футболістом “Челсі” Алсідешом,
а ще € 5 млн з кишені Коломойського витягнула оренда Нері Кастільйо. Останні два футболісти не тільки не заграли (Алсідеш загуляв по нічних клубах, Кастільйо три рази вийшов на поле), а й заважали тренерам:

Они мешали даже тренироваться! Эти два человека стопорили весь коллектив, потому что они были просто неуправляемыми! Просишь руководство – уберите этих игроков, но мне отвечали отказом, потому как их купили за большие деньги. А на мои предложения о покупке других конкретных игроков мне также не шли навстречу” – скаржився Володимир Безсонов в інтерв’ю телеканалу “Футбол”

Звісно ж, зарплатня таких легіонерів не була низькою, але готовність фарширувати новачків грошима не завжди допомагала на ринку. Зокрема, ще у 2007 році Андрій Стеценко скаржився на боснійця Едіна Джеко, який між “Вольфсбурґом” та “Дніпром” обрав “вовків”, а Володимир Безсонов в одному з пізніх своїх інтерв’ю згадував про інтерес до форварда “Леха” Роберта Левандовського. Щоправда, це була загальна проблема українського футболу – майбутній найкращий легіонер-бомбардир в історії Бундесліги відмовляв і пропозиціям “Шахтаря”.

“Дніпро” – центр футбольної імперії Коломойського

Очевидно, в цей період прибутковість футболу перестала цікавити керівництво “Приватбанку”. Згідно дослідження газети “Сєгодня”, у 2008 році бюджет “Дніпра” становив 25 млн доларів, а крім того клуб вклав мінімум € 40 млн у будівництво нового стадіону в самому центрі міста. Зміну стратегії можна пов’язати як із загальним олігархічним трендом на фінансування спорту, так і конкретно з бізнесом Ігоря Валерійовича – в середині нульових група “Приват” проводила резонансні рейдерські захоплення та воювала з Віктором Пінчуком, а сам Коломойський виїхав у Женеву через відкриту на нього карну справу. В таких умовах керівництво грандом чемпіонату України та інвестиції у Євро-2012 приймали характер публічного щита.

стоимость ФК "Днепр"

Згідно з даними transfermarkt.de

Саме в другій половині “нульових” Коломойського в інформаційному та юридичному просторі стає дуже багато. У 2009 році “Дніпро” знову змінив свою юридичну адресу, перетворившись на ООО “Дніпро” – в ньому олігарх став повноцінним президентом. З введенням у експлуатацію “Дніпро-Арени” Ігор Валерійович став частим її гостем, а поза межами стадіону він почав скуповувати контрольні пакети акцій “Кривбаса”, “Карпат”, “Волині” та “Арсенала”. Титульним спонсором “Динамо” ще у 2007 році став “Приватбанк”. Переважна частина пулу “однокласників” у серпні 2010-го віддасть права на домашні трансляції матчів каналу Коломойського (“2+2”), а сам олігарх за часів Григорія Суркіса обійматиме посаду віце-президента ФФУ.

Цікаво, що могутнє положення Ігоря Валерійовича в українському футболі майже ніяк не допомогло “Дніпру” – арбітри продовжували його вбивати, при цьому симпатизуючи  “Динамо”. Втім, після скандального арбітражу Сергія Годуляна у домашньому матчі УПЛ 2009/10 проти “біло-синіх” Коломойський був настільки злий, що увірвався у кімнату суддів і, за чутками, надавав їм лящів. У другому колі Прем’єр-ліга відсторонила Годуляна від роботи, хоча він до цього йшов давно – важко знайти рефері, якого б так сильно критикували впродовж кар’єри.

Игорь Коломойский, ФК "Днепр"

Ігор Коломойський на голосуванні за якомога швидший вихід другої частини статті про “Дніпро”

До початку 2010-х Ігор Валерійович став футбольним магнатом з власними медіа, фарм-клубами та важелями впливу на керівництво ФФУ та УПЛ. Вміле позиціювання власної персони у ЗМІ, фінансова стабільність “Дніпра” та сателітів, новий стадіон та загальний будівельний бум зробили з Коломойського якщо й не улюбленця мас, то точно поважного усіма верствами суспільства пана. Невідомо, чи саме цього добивався олігарх, але даний статус однозначно працював на користь загального положення “Привата”.

Продовження матеріалу читайте за кілька днів у другій частині

Михайло Юхименко, “Брутальний футбол”


Menu Title