El Matador

18 Січ, 2016| автор:

У футбольній історії Аргентини є чимало яскравих сторінок. В першу чергу згадується Дієґо Армандо Марадона, який кував успіх зі збірною в 1986-му. Правда, не єдиним Дієґо пишалася вся країна — Маріо Кемпес, не такий розпіарений і трохи нині призабутий, теж піднімав над головою заповітний трофей. Сьогодні поговоримо про легендарного гравця, який вписав своє ім’я в пантеон кращих нападників свого часу, але через низку травм, на жаль, не зумів продемонструвати весь свій потенціал.

Маріо Кемпес народився 15 червня 1954 року в містечку Бель-Вільє, провінції Кордова, де в той час в основному домінував сільськогосподарський сегмент. Щоб ви могли уявити – до Буенос-Айреса, столиці країни, відстань від місця народження майбутнього “Ель Матадора” досягає практично 500 кілометрів. Тому не дивно, що батько хлопчика, Альберто, не намагався шукати щастя в далекому мегаполісі, а був змушений працювати в місцевій компанії, яка займалася перевезеннями і найманням вантажників, поки мати Егліс виховувала малюка. Вже потім батьки згадають, що в дитинстві володар Кубка світу відрізнявся непосидючістю і спритністю. Як вкаже донна Кемпес, “син весь час крутився й крутився, навіть коли підріс, але непосидючість, як виявилося, допомогла йому у футболі”. Ці риси характеру дійсно знадобляться і дозволять Маріо пов’язати своє життя з грою мільйонів.

“Для кожної дитини найзаповітнішою мрією було грати у футбол. Не всі з вулиць були вимощені, але як тільки ми поверталися зі школи, то збиралися разом грати на вулиці”.

Чи не єдиний шанс гучно заявити про себе і вирватися з аргентинських реалій – це стати професійним футболістом. Так вчинили всі легенди – Марадона, Мессі або Тевес, які чудово розуміли, в яких умовах живуть. Це усвідомлював і Кемпес – а, на хвилиночку – Аргентина його молодості активно прогресувала на міжнародних ринках, поставляючи всілякі сировину та інвентар, однак внутрішнє економічне становище залишало бажати тільки кращого.

i1^cimgpsh_orig

Кемпес-старший і сам займався футболом, але на аматорському рівні. Бачачи талант сина, він вирішив віддати дев’ятирічного хлопчика в провінційний клуб “Тальєрес”, в якому маленький Маріо провів близько семи років. Після вивчення всіх футбольних премудростей і визнання бомбардирского вміння, хлопець рішуче заявив, що хотів би спробувати себе у вищому дивізіоні. Почалися активні пошуки зв’язків.

Власне, Маріо мав непогану можливість опинитися в “Монтевідео”, але батько не горів бажанням, щоб син рано залишав не те що рідний дім, але й країну, і рішуче наполягав на обов’язковому закінченні хлопчиком середньої школи. Той, разом з двоюрідним братом Луїсом залишив позитивне враження під час перегляду, навіть більше, і самому Кемпесу припав до душі технічний і атакуючий стиль футболу, якого дотримувалися в уругвайському клубі. Але останнє слово залишалося за Альберто, який так і не погодився на умови і поїхав додому.

Та першим серйозним кроком у кар’єрі Маріо повинен швидше дякувати випадку – про талант хлопця дізнався президент футбольного клубу “Інституто” Кордова Роберто Хуан Петралья, який вийшов на юнака через бізнесмена Едуардо Тоссоліні, свого близького товариша, який володів нерухомістю в Бель-Вільє. Тоссоліні чув про Кемпеса і вразив Роберто своєю наполегливістю, умовивши того привернути Маріо до найближчого перегляду.

“Давайте зробимо одну річ: я дам дозвіл для вас випробувати хлопця. На п’ятнадцять хвилин. І якщо нічого не вийде, то ми до цього не будемо повертатися, у зворотному випадку – досягнемо угоди”, — зазначив Петралья.

Тому, майже як в казці, в один прекрасний день сімнадцятирічний юнак купив квиток, сів на автобус і поїхав назустріч долі. У Кордові він зустрівся з іншими потенційними новачками, а під час перегляду запам’ятався дивним конфузом, коли в розмові з помічником головного тренера Армандо Родріґесом назвався “Карлосом Аґілерою”. “Аґілера” пам’ятав про договорі Тоссоліні і Петральї та продемонстрував, що дійсно заслужив усіх авансів – юнак вразив ворота “Архентінос Сентраль” на чотирнадцятій хвилині, чим неабияк здивував весь тренерський штаб. Враховуючи особистий інтерес президента, на цей раз дону Альберто пішли назустріч – зійшлися в думках, що Маріо буде продовжувати навчання в Кордові, але зможе відвідувати Бель-Вільє у вільний час. 10 березня 1972 року Кемпес підписав контракт з “Інституто”.

Варто сказати кілька слів про клуб. Загалом, історія “Інституто” вельми скромна і зовсім не багата на рекорди або трофеї – найбільшим досягненням команди з майже столітньою біографією є шосте місце в розіграші Прімери 1986-87 років. Втім, як каже популярна приказка, завжди в рукаві повинен бути козир – і їм “Інституто” аж ніяк не соромиться хизуватися. Кілька культових футболістів і тренерів свого часу опинилися в структурі клубу і, в підсумку, наробили чимало шуму, як у Європі, так і в Новому світі. Зовсім свіженький, так би мовити, приклад — вихованець Пауло Дибала, що зараз кує успіх на Апеннінах, захищаючи кольори “Ювентуса”. Футбольні стежки завели сюди ж і Марсело Б’єлсу, який пограв трохи, залишив непогані враження, репутацію і умовний пунктик для клубної хроніки La Gloria. Що вже говорити про Херардо Мартіно – майбутній тренер “Барселони” і “альбіселесте” не затримався в “Інституто”, проте свої тактичні схеми випробував і тут. Та найбільшим надбанням, діамантом, без сумніву, став Маріо Кемпес, нині призабутий, але досі гаряче улюблений вболівальниками зі стажем.

Закінчивши школу, Маріо, за черговим повчанням батька, який плекав надію виростити з нього першокласного економіста, таки вступив до економічного інституту університету Кордови. Але, природно, виникла нагальна потреба в регулярному відвідуванні занять і, на думку хлопця, стало зрозуміло, що поєднувати науку і футбол йому майже не під силу.

Що я забув у цьому університеті? Я провів там всього один день, і це було нелегке для мене випробування. Я просидів десять хвилин лекції, слухаючи вчителя, і нічого не розумів. А потім встав і пішов. І більше ніколи не повернувся.

Два роки Кемпес перебував у дублі команди і дебютував лише в 1973-му, але йому вистачило цього часу, щоб розкрити потенціал нападника – за сезон він вразив ворота суперника одинадцять разів. І це в тринадцяти матчах! Пам’ятною стала дуель з “Рівер Плейт” – Маріо забив на останніх хвилинах, і цю гру, як згадує “Матадор” “показали по телевізору”.

Також Кемпеса призвали до лав юнацької збірної Аргентини, з якою він поїхав на турнір в Канни. Його виступ, в тому числі гол португальцям, привернули увагу Енріке Омара Сівори, який тоді тренував головну збірну. Результат не змусив себе довго чекати, і форвард отримав запрошення до табору “альбіселесте”, дебютувавши в грі проти Болівії.

Такий крутий поворот долі Маріо не тільки не втратив, але й розвинув – у наступному ж році двадцятирічний хлопчина підписав контракт з “Росаріо Сентраль”, де у складі “прокажених” протягом ста семи поєдинків, зумів забити 86 голів. Його крутість настільки зашкалювала, що він очолив гонку бомбардирів у двох розіграшах чемпіонату – Метрополітані і Насьоналі (раніше першість Аргентини розігрувалося двічі на рік). Саме тоді вболівальники “Росаріо” нарекли Кемпеса “Матадором”. Зрідка ще називали “Буйволом” за бійцівські якості. Природно, що, коли новоспечений тренер збірної, в минулому теж гравець “Росаріо”, Сесар Луіс Менотті обирав склад, готуючи головну команду країни до мундіалю 1974 року, Маріо виявився в списку 22-х щасливчиків.

Тільки от поїздка в Федеративну республіку Німеччина для південноамериканців видалася вкрай невдалою – там Аргентина повністю провалилася у другому раунді, близько познайомившись з тотальним футболом імені Кройфа (тоді Нідерланди заштовхали “альбіселесте” чотири “сухих” м’ячі), поступившись Болівії і розписавши мирову з господинею форуму. З одним очком Менотті і компанія поверталися додому. На щастя для Маріо, тренера залишили біля керма збірної – Сесар ще зіграє одну з вирішальних ролей у кар’єрі Кемпеса, і Кемпес у відповідь відплатить сповна.

На дворі стояв 1977 рік. “Росаріо” за шалені на той час гроші – 100 тисяч доларів погодився продати свого лідера у “Валенсію”. Кемпес вирішив не втрачати часу і відразу ж почав буквально штурмувати опонентів на полі. Фантастична форма аргентинця, його бездоганна гра в штрафному майданчику зробили свою справу – у першому ж сезоні Кемпес закохав у себе Іспанію і вирвав знаменитий трофей Пічічі. Двадцять чотири голи здавалися просто якимось маревом – Маріо з легкістю, по-дитячому, залишав у дурнях грізних в ті часи іспанських захисників. Те ж трапилося і через рік – тільки тепер форвард “кажанів” поліпшив статистику, зупинившись на позначці у 28 точних ударів. Це не на жарт, справило фурор, оскільки Кемпес був у кроці, щоб переплюнути легендарного Альфредо Ді Стефано з його тридцять одним голом. У статусі кращого голеадора чемпіонату та володаря кубка Іспанії, Маріо приїхав на домашній ЧС вершити великі справи. Принаймні, від нього чекали всі.

Менотті відкрито заявляв, що тепер головний “стрижень” і “двигун” команди — це Кемпес. Хоча таке рішення було сприйнято неоднозначно – Маріо частенько згадували його провал чотирирічної давності. Напередодні турніру тренер силою витягнув Маріо з лап “Валенсії”, яка не хотіла ризикувати лідером і змусила застрахувати його на солідну суму – 250 тисяч доларів. Аргентинська сторона погодилася.

Яке ж було розчарування, коли Кемпес не забив жодного гола в першому раунді, де Аргентина зіткнулася з Італією, Францією та Угорщиною. Після гри з Італією рідні вболівальники освистали нападника, і ось на матч з поляками футболіст з’явився без звичних вусів. В Аргентині досі жартують, що саме це допомогло Маріо себе знайти і видати блискучу другу половину мундіалю. Ну і, слава богу, що Менотті не втратив віру в гравця, давши шанс продовжити боротьбу.

У наступний раунд господарі вийшли з другого місця і справи пішли вгору – Маріо познущався над поляками, оформивши дубль, ще дубль перуанцям – і – вуаля! – “альбіселесте” у фіналі приймали Нідерланди. Там – теж дубль, причому другий м’яч Кемпес забив у додатковий час. Суперник міг поховати надії Менотті на успіх: за кілька хвилин до завершення основного часу Джонні Реп влучив в штангу –доля посміхнулася господарям. Організатори без зайвих роздумів, незважаючи на млявий перший раунд, назвали гравцем турніру саме Маріо.

“У збірній всі ми докладали неймовірних зусиль, напружено працювали два місяці. Нічого для нас не існувало в житті, крім футболу і бажання стати чемпіонами. В цей час ми забували все, з чого складається нормальне життя. Така концентрація вимагала виняткових душевних витрат. Коли ж фінал залишився позаду, виникла необхідність очистити мізки від футболу, відпочити, по можливості, забути все. Але цього зробити не вийшло. Прийшли низкою свята, свята, вечори, інтерв’ю. Мені потрібні були довгі, тихі канікули, яких я був позбавлений”, — скаже Кемпес.

Шість голів, лаври переможця і звання кращого бомбардира – так Маріо вписав своє ім’я в історію чемпіонатів світу золотими літерами.

Форвард не збавив обертів і в сезоні 1979/80, поповнивши список нагород Кубком володарів кубків УЄФА (нинішній варіант Ліги Європи). На тернистому шляху до фіналу Валенсія зустрілася з Б-1903, “Рейнджерсом”, “Ґетеборгом” і “Нантом” – і у всіх матчах левантійців супроводжував приголомшливий успіх. У вирішальному поєдинку з “Арсеналом” в основний час голів забито не було. У серії післяматчевих пенальті Кемпес свій удар не реалізував, але “помаранчеві” таки привезли кубок на “Месталью”, чи то пак, тодішню “Луіс Касанову”.

У двоматчевій запеклій дуелі в Суперкубку Європи “Кажани” билися з “Ноттінґем Форест” – банда Браяна Клафа прохолодно прийняла гостей і на “Сіті Граунд” перемогла 2:1. На Піренеях поєдинок завершився з мінімальною перевагою господарів, і Кемпес додав в особисту скарбничку ще й титул володаря всієї футбольної Європи.

Але будь-яка казка, хоч і гарна, має як початок, так і кінець. Кемпес регулярно травмувався і поступово випав з основи команди, втратив колишні швидкість і точність, що були йому притаманні роками. Поповзли чутки про трансфер.

Я вирішив тренуватися запекліше і частіше, але це тільки погіршило ситуацію. Я буквально був мертвим від втоми, коли наставав час чергового недільного туру. Я перестав забивати, і вболівальники почали дорікати мене в тому, що я не стараюся. З мене зробили мішень для критики.

Представники “Валенсії” невимовно зраділи, коли на Кемпеса вийшов “Рівер Плейт”. Аргентинці прагнули підігріти інтерес у внутрішньому чемпіонаті, і, так би мовити, похизуватися зірковим придбанням, зважаючи на те, що кольори принципового конкурента – “Боки Хуніорс” – захищав не хто інший, як Дієґо Марадона. У переговорах фігурували чималі гроші – майже три з половиною мільйони доларів. Керівництво клубу обіцяло виплатити всю суму, але, насправді, переживало важкі часи – війна за Фолклендські острови викликала в країні фінансову кризу, девальвацію песо відносно долара і стрімку інфляцію. Сторони вирішили піти на компроміс – “кажани” погодилися надати трирічну розстрочку, а “Рівер” зобов’язувався перерахувати кошти частинами протягом зазначеного часу.Багато хто пише, що “мільйонери” провернули чималу аферу, однак вони, за домовленістю, за перший і, як виявилося єдиний рік, компенсували один мільйон умовних одиниць. Кемпес в двадцяти дев’яти матчах забив п’ятнадцять голів, але не виправдав очікувань – принаймні так міркував президент клубу.

Першу половину сезону Маріо заліковував травми, але і це не завадило Менотті викликати нападника до лав збірної. За іронією долі Чемпіонат світу-1982 року приймала Іспанія і після його завершення гравець в Аргентину не повернувся. На турнірі втомлений, змучений регулярними рецидивами Кемпес прогнозовано не зміг якісно допомогти команді, яка у другому раунді безславно поступилася бразильцям та італійцям. Більше Маріо футболку “біло-блакитних” не одягав.

Кемпес кинувся відпрацьовувати контракт з “Валенсією”, та вже не був тим Кемпесом, до якого так звикли трибуни “Касанови”. За два роки йому вдалося забити в сорока двох матчах двадцять один гол, але й цього не вистачило, щоб знову закріпитися на провідних ролях. Біль у стегні і боротьба із зайвими кілограмами фактично ставили крапку на перебуванні футболіста в клубі, який і без того не так давно охоче розпрощався зі своїм лідером.

Кемпес розумів, що втратив належні кондиції, але сподівався реанімувати кар’єру на Туманному Альбіоні – тамтешній “Тоттенхем” був зацікавлений в ігрових якостях аргентинця. Маріо прибув на перегляд, випробував власні сили в товариському матчі проти “Енфілда”, а потім зі “шпорами” відправився в скандинавське турне, де непогано зарекомендував себе на полях Швеції і Норвегії. Був залучений до товарняка з “Ніццою”, але… контракт так і не отримав. Як стверджують аргентинські джерела, Кемпес став жертвою політичних перипетій – Аргентина і Великобританія не забули вищезгаданий військовий конфлікт і не підтримували особливо теплих стосунків.

Далі – зупинка у друголіговому “Еркулесі” і довготривалий вояж до Австрії, де нападник побував у “Вієнні”, “Санкт-Пельтені” і “Кремсі”. Там Кемпес теж залишив слід, але коли озирнувся, то зрозумів, що його час минув. У 1992 році Маріо Альберто Кемпес зважився на рішучий крок і завершив кар’єру. Правда, на три роки – ветерана покликали в чемпіонат Чилі та Індонезії. Але, то вже зовсім інша історія.


Menu Title