Олександр Михед: “Футбол – це гра, яка формувала багатьох із нас”

30 Тра, 2015| автор:

“БФ” живе по-новому! До вашої уваги, наші брутальні читачі, черговий випуск рубрики “Культурний футбол”! В ній я буду розмовляти з різними відомими, цікавими людьми (письменниками, поетами, художниками, акторами, журналістами, бізнесменами, активістами тощо), які мають що сказати про нашу улюблену гру – футбол. 

Сьогодні ви прочитаєте думки українського письменника Олександра Михеда. 

Безымянный

 

Олександр Михед

письменник, літературознавець, куратор мистецьких проектів. Автор художніх книг “АмнезіЯ”, “Астра”, збірки оповідань “Понтиїзм”.

- Сашо, на якому останньому футбольному матчі був?

– Соромно зізнаватися виданню про футбол, що на справжньому «матчі» я так і не був. Звісно, можу розповісти, як команда мого рідного міста ФК «Ніжин» приймала у себе вдома ще якихось грандів другої ліги. Це, в кращому випадку, другої. Натомість розповім про польсько-українську фотовиставку, присвячену європейському футбольному чемпіонату “EURO: дві країни – одна історія”, куратором якої я був.  У проекті взяли участь фотографи з Польщі Маріуш Форецький та Адам Нуркевич і фотографи з України Костянтин Чернічкін та Михайло Чернічкін. Проходила виставка в червні 2013 р. в Музеї історії міста Києва. Під час дискусії з нагоди відкриття виставки виникла цікава розмова. Для Михайла Чернічкіна, суперпрофі радянської та української репортажної фотографії, – футбол та інші види спорту – це справжня релігія (Михайло Іванович відвідав кілька Олімпіад в якості офіційного фотографа). Адама Нуркевича на полі цікавить не так результат гри, як радше магія, що виникає на стадіоні (один із найбільш вражаючих знімків виставки – метелик, що проривається крізь краплі дощу, який падає під час гри). І коли Нуркевич працює на стадіоні, то зазвичай має навушники, в яких грає класична музика – це дає свою особливу оптику на футбольні баталії. Маріуш Форецький, класик польської фотографії, взагалі цікавиться більше життям, що вирує довкола стадіону: фанати, типажі, ситуації, поліціанти. До чого я це все розповідаю? До того, що погляд Нуркевича і Форецького мені трохи ближчий – цікавіші люди, ніж сама гра.

- Яка твоя улюблена команда, якщо така є?

– Улюбленої команди немає. Раніше були гравці, за якими слідкував. З нестабільною періодичністю, запитуючи батька, фана вже, певно, з 55-літнім досвідом: «Ну, що там Чигринський? Ага. А що Рібері? Угу. А Аршавін? А що Ротань?» Днями перепитав у друга-фаната: «А що Трезеге?» Треба було бачити його вираз обличчя.

- Хто найкращий: Мессі чи Роналду?

– Мессі. Принаймні, тому що Турецькі авіалінії, які він рекламує, направду якісні і зручні.

- В студентські роки бігав з м’ячем? Може, і зараз бігаєш?

– В дитинстві, звісно, бігав. Як без цього? Але десь з 8-го класу почав займатися у баскетбольній секції. І тренер, який постійно називав баскетбол і футбол інтелектуальними іграми, умовними шахами з м’ячем, суттєво поглибив бачення малюнку матчу.

- Не плануєш написати книгу про футбол?

– Поки що не планую. Але дуже люблю збірку оповідань «Жесть» Сашка Ушкалова – у нього, як справжнього письменника-футболіста, футбол постає цілком окремою лінією образів. І життєві перипетії своїх героїв він часто показує через порівняння з футболом. І це направду велика читацька насолода.

- Що є таке у футболі, чого немає в інших видах спорту, на твою думку?

– Такої величезної глядацької аудиторії. І того, що ледь не кожен колись так чи інакше ганяв з м’ячем. Скільки людей можуть відчути пристрасті змагань художньої гімнастики? Чи бобслею? Через футбол пройшли майже всі. Це гра, яка формувала багатьох із нас.

- У світлі того, що Чемпіонат світу 2018 року пройде в Росії, багато людей закликають бойкотувати його. А яка твоя думка стосовно цього? Їхати і перемагати чи ігнорувати?

– Розкажу історію зі світу мистецтва. Минулого року в Санкт-Петербурзі проходила одна з ключових світових бієнале Manifesta. Зазвичай виставка проводиться в різних країнах, ну а 2014 опинилась в Росії. В українському арт-середовищі були гучні дебати бойкотувати/не бойкотувати. Зрештою туди поїхала одна з найцікавіших українських художниць-перформерів Алевтина Кахідзе. І через свої перформанси, точкові розмови з іншими учасниками і місцевими вона могла донести хоча б якусь інформацію. Донести свою правду.

- Що б ти хотів сказати читачам “Брутального футболу”? Побажання, пропозиції, поради?

– У мене немає ні порад, ні побажань. Лише одна пропозиція – невпинно рухатись вперед і вгору.


Menu Title