Сергій Мельничук: “Ніхто не хоче розбиратися, кими насправді є ультрас”

7 Тра, 2015| автор:

“БФ” живе по-новому! До вашої уваги, наші брутальні читачі, черговий випуск рубрики “Культурний футбол”! В ній я буду розмовляти з різними відомими, цікавими людьми (письменниками, поетами, художниками, акторами, журналістами, бізнесменами, активістами тощо), які мають що сказати про нашу улюблену гру – футбол. 

Сьогодні ви прочитаєте думки журналіста і телеведучого “Громадського ТБ” Сергія Мельничука. Розмова вийшла настільки об’ємною, цікавою і конструктивною, що я змушений розділити матеріал на 2 частини.

До вашої уваги, перша частина бесіди.

1378613_802215759841108_1612150602380331715_n

Сергій Мельничук

редактор, журналіст і ведучий “Громадського ТБ”.

- Сергію, ти журналіст, і завжди маєш зберігати об’єктивну точку зору. Але чи зберігаєш ти її, коли це стосується футболу? Чи є в тебе команда, за яку ти вболіваєш?

– Я не впевнений, що у футболі потрібно зберігати об’єктивізм. У кожного має бути своє ставлення до цього. Для мене футбол – це як віддушина. Так, я не завжди пам’ятаю, коли грає улюблена команда, не завжди я можу подивитися матч, який мені хотілося б, тому що часу інколи не вистачає на це. Але, якщо виходить подивитися матч, або знайомі нагадують, що сьогодні ввечері футбол, то намагаюся, звичайно, переглядати гру.  Стосовно улюбленої команди – звісно, це «Динамо» Київ. А якщо казати про міжнародну арену, то я надаю перевагу «Барселоні». В цей клуб я просто закохався роки три-чотири тому. А до цього подобалася гра «Ювентуса», особливо в кінці 90-х років, коли за клуб грав Зінедін Зідан, здається, під 21 номером.

- Я так розумію, останні два дві для тебе були позитивними. Вчора «Барселона» на своєму полі перемогла «Баварію», а перед цим «Ювентус» дотиснув мадридський «Реал» у півфіналі Ліги Чемпіонів.

– Так! Мені пощастило, тому що зумів подивитися обидва ці матчі з друзями. Чудові були вечори, особливо вчорашній.

- З цим зрозуміло. Про улюблені команди ти розповів, а як бути з улюбленими футболістами? Кого б ти виділив?

Зінедіна Зідана. Я не можу назвати його своїм взірцем, тому що у нас трішки різні професії, але мені завжди подобався його стиль. Тому що те, як він грав, та і зараз продовжує в дещо іншому руслі займатися футбольною діяльністю – нині, мабуть, не грає жоден гравець. Зідан завжди виступав таким медіатором на полі. Його одвічна позиція – це центральний напівзахисник. Такий собі командний центр на полі, навіть під кінець кар’єри його можна було б назвати вже граючим тренером. Він міг сформувати атаку з самого початку, і міг її завершити. Якщо переглядати записи його гри, то видно, як він тактично і стратегічно йде по полю, а потім показував рукою кому куди бігти, або куди він віддає пас. По ходу гри він розставляв гравців по своїх позиціях і стратегічно перемагав. Він робив таку схему, яка часто закінчувалася голом. Тому такий думаючий гравець, як Зінедін Зідан, мені дуже імпонує. А якщо про сучасний футбол говорити, то я таких аналогів навіть не бачу зараз. Роналду – це атлетичний футбол, Мессі – це щось таке магічне трошки. А от Зідан саме робив гру, тому порівнювати його із сучасними футболістами я не можу. Взагалі, футбол дуже змінився за останні 10 років. Він став більш атлетичний, потужніший, і візерунки гри не особливо вітіюваті. Як на мене, раніше було цікавіше дивитися футбол.

- Стосовно футбольних змін. Як ти думаєш, чи потрібні в грі застосовувати відеоповтори, щоб фіксувати ті голи, які бокові судді часто-густо вперто не помічають?

– В принципі, на якість гри це не вплине абсолютно. Хто як грав, так грати і буде. Єдине, що це вплине на об’єктивність, і з цього боку так, відеоповтори потрібно. Повертаючись до того інциденту на Євро-2012, коли наша збірна грала проти збірної Англії, то мені здається, що тоді не вистачало саме відеоповторів. Взагалі, футбол – це ж така штука, яка повинна розвиватися і якщо наступна стадія розвитку – це введення відео повторів, тому чому б ні? Я не вважаю, що це щось неправильне. Футбол жива гра, яка має розвиватися далі і прогресувати.

- А ось ти особисто,  як часто ходиш на футбол? Який останній матч відвідав?

– З цим страшні проблеми. Не завжди вистачає часу навіть просто купити квиток на матч і відсидіти всю гру на стадіоні. Навіть по телевізору не часто можу до кінця додивитися, тому я так більше «кузьміч». Проте я пам’ятаю, коли був на футболі вперше. Це був матч між збірними України та Польщі. Не можу пригадати, який саме рік…

- Можливо, це ще в нульових роках? Під час відбіркового етапу до Євро?

– Так-так, саме тоді. Десь тоді. Тоді Шевченко ще грав.

- Я от дуже намагався знайти в мережі якусь інформацію про колектив «Громадське ТБ», де ти працюєш, в поєднанні зі словом «футбол». Але інформації дуже мало за таким запитом. Скажи, чи є у вас любительська футбольна команда?

– Ну, нас насправді не так багато, колектив не такий великий. Основний цех «Громадського» – це чоловік 30, а решта – це філії, які по областях, тому влаштувати міні-турнір тяжко.

- Я маю на увазі саме любительські футбольні турніри. Щось на кшталт тієї ж Християнської ліги. Тобто, турніри не в середині самого «Громадського», а загалом.

– Ні, такого немає. У нас немає такої команди. Це може прозвучати так, що я жаліюся, але у нас часу інколи не вистачає, щоб елементарно пообідати, а щоб ще у футбол грати, то сам розумієш. Тим паче, у нас народ не дуже футбольний. Але я подумаю про це, тому що ідея справді дуже цікава.

- Я вже півтора роки дивлюся «Громадське», коли є можливість. Але практично не помічав, що б ви широко освітлювати не те що б футбольні, а і загалом спортивні новини. Єдине, що можу пригадати – це Володимира Мулу, який освітлював Чемпіонат Світу у Бразилії і ще деякі матчі нашої збірної. Чому ж так мало інформації про спорт?

– Ти знаєш, для цього, по-перше, потрібен досвідчений хороший спортивний журналіст, а у нас такого немає. Володя, так би мовити, на вільних хлібах працював. А для того, щоб освітлювати спорт, і, зокрема, футбол, потрібен спортивний журналіст. Ми розглядали це варіант, як один з форматів подальшого розвитку, але дуже умовно на даному етапі. Розуміємо, що так, таку колонку потрібно обов’язково включати у повсякденне мовлення для розвантаження ефірної сітки. Це абсолютно правильно. І ми працюємо у тому напрямку. Наш проект існує 2 роки, а ефірне мовлення йде трішки менше. Тому все ще попереду!

- А от скажи, будь ласка, як ти ставишся до футбольних ультрас? В сенсі того, що вони влаштовують візуальну підтримку команд на стадіонах, а інколи вони збираються і на кулаках сперечаються з такими ж хлопцями, які вболівають за іншу команду.

– Мені важко бути об’єктивним, відповідаючи на це питання, тому що у мене дуже багато знайомих серед ультрас. Про них можна дуже багато говорити, в чому вони праві, а в чому ні, але чого у хлопців не займати, так це того, що вони одними з перших довели те, що вони є справжніми патріотами. Я зараз не тільки про футбол говорю. Коли важко було в країні, коли потрібна була якась сила, яка б стала фундаментальною для тих процесів, які відбулися, то саме так звані «футбольні хулігани» з Донецька, з Львова, з Києва, з Одеси вийшли і об’єдналися, даючи підтримку цим процесам. До них можна по різному ставитися, але, безумовно, це досить позитивна формація, в цьому ніхто не сумнівається. Це по-перше. А по-друге, у нас не зовсім об’єктивно освітлюється їхня діяльність і дуже мало про них розповідається. Всі знають, що футбольні хулігани можуть поїхати з рідним клубом на виїзд, на Лігу Європи, на Лігу Чемпіонів, але ні в кого не виникає питань, звідки у них гроші, щоб поїхати в Європу. Тому що в Амстердамі чи Брюсселі, щоб день прожити, потрібно досить багато грошей. І якщо задуматися, то розумієш, що ті, кого люди називають «футбольними хуліганами» – це люди, які самі заробляють гроші, які дуже розумні і можуть дозволити собі кудись поїхати. Але ніхто про це не задумується. Всі звикли бачити футбольних фанатів якимись п’яничками, які час-від-часу приходять на стадіони покричати. А насправді, це ж глибоке поняття – футбольний фанат. У них є свої «фірми», навіть по кілька, і вони бійцям АТО допомагають, проводять волонтерську діяльність. У них є власна філософія стосунків з гравцями рідної команди. Про це потрібно говорити, про це потрібно писати і таким чином формувати ставлення громадськості до цих людей. Так, десь вони є справді хуліганами, можуть побитися, але я б не сказав, що «футбольні хулігани» – це вкрай негативне явище, яким його уявляють деякі люди.

…Далі буде :)


Menu Title