Сергій Жадан: “Євро 2012 – це світлий докір тим, хто забув, якою була ця країна ще три роки тому”

20 Сер, 2015| автор:

“БФ” живе по-новому! До вашої уваги, наші брутальні читачі, черговий випуск рубрики “Культурний футбол”! В ній ми розмовляємо з різними відомими цікавими людьми (письменниками, поетами, художниками, співаками, акторами, журналістами, бізнесменами, активістами тощо), які мають що сказати про нашу улюблену гру – футбол.

Сьогодні ви прочитаєте думки відомого українського поета, письменника та перекладача Сергія Жадана!

610525_1_w_590

Сергій Жадан

український письменник, поет, перекладач, громадський активіст. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших. Лауреат премії «Книга року Бі-Бі-Сі» в номінації «Найкраща книга десятиліття» («Ворошиловград»)

- Вітаю вас, Сергію! Зараз той момент, коли для нашої рубрики “Культурний футбол” ми поспілкувались з великою частиною літературної збірної України, але досі не мали змоги почути ваші думки – як ініціатора ідеї, як капітана, і як основного голкіпера збірної. Тому відразу перше питання просте і банальне – що є для вас футбол?

– Для мене футбол – колективна форма збереження індивідуальності. Талановитий гравець завжди поєднує в собі індивідуальні якості з командним відчуттям. Мені це у футболі завжди подобалось. Там можна бути собою і частиною команди водночас. Це велика розкіш у наш час.

- В 2012 році, перед Євро, ви казали, що футбол замінив українцям національну ідею. Чи зараз ви розділяєте ту свою думку?

– Ну, українці 2012 року і українці сьогодні – це просто різні люди. Оскільки обставини, м’яко кажучи, змінились. Але футбол справді довший час згладжував багато гострих кутів, допомагав долати багато непорозумінь і штучних бар’єрів. Просто одного футболу виявилось недостатньо. Футбол може багато, але, на жаль, не все.

- Євро-2012 зашкодило іміджу України чи покращило його, на вашу думку?

– Покращило, безперечно. Євро, на моє переконання, це загалом такий світлий докір нам усім – тим, хто забув, якою була ця країна ще три роки тому, якими були ми всі.

football_zhadan

- Бойкот Євро в Україні ви не підтримували, наскільки мені відомо. А зараз багато хто говорить про інший бойкот – Чемпіонату світу у Росії в 2018 році. Чи розділяєте ви думку, що нашій збірній не варто на нього їхати? Звичайно, за умови, що вона пройде відбірковий етап.

– Ну, це те саме, якби збірна Польщі поїхала в 42-му грати зі збірною Німеччини в Берліні на олімпійському стадіоні. З окупантами в спортивні ігри не грають.

- Футбольні ультрас – якими ви їх бачите?

– Вони різні. Як і всі ми. Я бачу різних, і знаю різних.

- Як ставитесь до засилля величезних грошей у футболі?

– Як до печальної реальності, яка може не подобатися, але впливати на яку ти не можеш. Гроші позбавляють багато речей природної логіки. Історія харківського “Металіста” – яскраве тому підтвердження.

- Які ваші найтепліші спогади або історії про збірну України?

– Чемпіонат світу в Німеччині. Я був на перших трьох іграх нашої команди.

- Футбол неодноразово “виринав” у вашій творчості. Свідомо вводили його у тому ж “Ворошиловграді”?

– Так, безперечно. І у “Ворошиловграді”, і в багатьох інших книгах.

?????? ?????

- Багато хто вважає, що футбол – це та сила, яка об’єднує. Але зараз на наших очах відбувається сага під назвою “Львів і Шахтар” – команда приїхала з Донецька у Львів, постійно скаржилась на вболівальників, а ось на днях переїхала до Одеси. В чому тут проблема? Львів’яни справді побачили дратівний фактор в обличчі “Шахтаря” чи команда себе накручує?

– “Шахтар” це ж не просто 11 гравців, це ще й президент клубу. І гроші президента, і політична позиція президента. Можна скільки завгодно говорити про те, що спорт має бути поза політикою, але поза політикою взагалі нічого не буває – навіть на цвинтарях трапляються перепоховання, залежно від зміни політичної кон’юнктури.

З іншого боку, добре було б, аби ті львів’яни, які вбачають у “Шахтарі” лише дратівний фактор, пам’ятали, що за “Шахтар” уболівали й далі уболівають тисячі громадян України. Або, якщо цього слова не достатньо – патріотів України.

- Як справи у літературної збірної? Розкажіть, яким чином ви набираєте гравців, як часто тренуєтесь і граєте? Тому що останнім часом про неї мало чути, і на це є об’єктивні фактори – війна, багатьом не до футболу.

– Справи ніяк. У країні війна, нам усім зараз трішки не до футболу. Дограємо після війни.

- Дякую, що погодилися побалакати з нами. Наостанок, скажіть, що ви могли б порадити і побажати читачам нашого “Брутального футболу”? 

– Міри в розумінні брутальності й мудрості в ставленні до футболу.

Розмовляв Вадим Дідик, спеціально для рубрики “Культурний футбол”.


Menu Title