В’ячеслав Шарафутдінов: “Денісов повинен працювати українською мовою”

23 Лип, 2015| автор:

Епохальний український коментатор В’ячеслав Шарафутдінов, відомий українським вболівальникам своєрідною манерою ведення матчів, після розпочатої війни на Добасі виявився усіма покинутим і забутим, залишеним напризвилоще – колегами, знайомими, начальством. На тлі конфлікту у Донецьку, в якому залишився Шарафутдінов, коментатор ледь не помер через проблему з тромбом. Прочитавши інтерв’ю, ви по-іншому подивитесь на постать цього чоловіка. Про сучасне буття в “ДиеНеР”, патріотів, сепаратистів, а також про перспективи футболу на Донбасі – усіма цими думками з журналістами поділився В’ячеслав Шарафутдінов.

Про хворобу

“Зі мною сталася дуже неприємна штука – тромб. Я повинен був померти. Лікар, який мене лікував, сказав, що це якесь диво. Заднім числом, по-дилетантськи, мені згадалася історія з Віктором Прокопенком. Коли в мене був дуже високий тиск (десь 240 на 200), то пульс був нульовий. Дружина, виходячи зі свого досвіду, ввела три ліки, щоб збити тиск. Вона зробила три уколи, які в таких випадках робить “Швидка допомога”. І мабуть, ці уколи дозволили тромбу не перекрити рух крові. Коли лікарі зробили кардіограму, то я зрозумів їх реакцію: я повинен був вже не жити. Потім мене акуратно поклали, акуратно відвезли, дали там аспірин і ще якісь ліки. Пізніше лікар, Олег Миколайович, сказав моїй дружині, що людей в такому стані зазвичай не довозять.

Я б ще хотів відзначити медсестер в реанімації. Незважаючи на те, що йде війна, вони дуже професійно виконують свої обов’язки. Тільки зітхнув не так, а вони вже поруч. Я був дуже вдячний, коли прийшов до тями. Потім мене обстежили і виявили ще один підозрілий посудину, але це було не небезпечно. Десь 22-23 грудня провели другу операцію, а ближче до Нового року я вже вийшов з лікарні”.

вячеслав шарафутдінов

Чому залишився у Донецьку

“А куди мені було їхати? Мене вражає, коли всякі політичні діячі кажуть, що “хто хотів, той поїхав”. Багато виїхали, частина з них повернулася. Комусь є куди їхати, а комусь нікуди. Я вважаю, що так говорити некоректно. Повірте, тут є такі патріоти України, які залишилися в Донецьку навіть за таких складних умовах. Їх дуже багато, як і патріотів іншої сторони. І це зовсім не означає, що не треба зважати на те, що ми всі тут є. Не треба вважати, що ті, хто залишився, це сепаратисти, терористи або хтось ще. Я прожив тут весь цей час. Я не бачив жодного російського танка, жодного російського солдата і ще багато чого не бачив, про що там говорять. Я дивлюся всі канали – і українські, і російські. Політичні програми я взагалі не дивлюся. Вірити що Шустеру, що Соловйову або іншим «героям» – це не для мене. Але я не можу говорити про те, що ми тут, на Донбасі, задурманені російською пропагандою. Туфта. Я дивлюся будь-які канали, така можливість у мене є. І не можу сказати, що мені російське телебачення б’є по мізках. Я дивлюся НТВ з 1996 року. І ніяк воно на мене не діє. Я дивлюся «Інтер», «1 + 1», «Україна» (я там пропрацював кілька років), в тому числі, пережив війну Янукович-Тимошенко в 2004-му році. Я це все пам’ятаю.

А те, що люди є різні – так як ви хотіли? Вони скрізь різні. Подивіться в Німеччині скільки турків, скільки арабів у Франції, адже там теж є проблеми. А вважати, що в Україні повинна бути єдина нація – неправильно. Як Радянський Союз був багатонаціональним, як Росія є багатонаціональною, так і Україна – така ж багатонаціональна країна. Привести це до єдиного національного знаменника не вийде”.

Чим займається сьогодні

“Нічим я не займаюся. Вільний агент. Ні пенсії, ні зарплати. Мені через місяць буде 59 років. Навіть гуманітарку дають з 60-ти. Плюс після деяких речей потрібно купувати ліки. Дружина отримує пенсію і гуманітарну допомогу від штабу Ахметова. Син, природно, допомагає, та й інші родичі, які живуть у Криму та Росії. За рахунок цього і живу. Відчуваю себе через такий стан справ недобре. Ніколи не думав, що я ось так буду жити. Сумно.

Денисов не дзвонив жодного разу, Гресько не дзвонив жодного разу. Вітя Соколов там збирав якісь гроші, але суму та прізвища називати не буду. Він передав їх за допомогою «Шахтаря». Але це, швидше, особисті стосунки. Дзвонив Сопко, розповів мені цілу оперу про те, як він мені співчуває. Сказав, що піде, вирішить питання, мені виділять гроші на ліки. Але далі цих розмов справа не пішла. Я на інше і не розраховував. Чому вони так себе повели? Навіть не знаю. Вже на дзвінок підтримки можна було розщедритися. Єдиний, хто взяв участь, це ФК «Шахтар». Надав матеріальну допомогу на одну і другу операції, на ліки. Андрій Бабешко займався цим, потім сюди якась машина приїжджала. Я лежав у реанімації, дружині все передали”.

3984671

Про участь в організації футбольного турніру в ДНР і скандальне звільнення Звягінцева з ФФУ

“Востаннє я був на футболі 2 травня. Природно, за футбольними рухами в Донецьку стежив. З людьми спілкуюся – із Звягінцевим, з Дегтярьовим, з покійним Шевлюком, з Соколовським, з Петровим – з усіма спілкуюся або спілкувався. Були турніри пам’яті Сафонова, турніри пам’яті Старухіна, гралися діти, там не було ніяких майстрів. І спасибі, що люди їх проводять. Чемпіонат у Макіївці проводиться, мій друг Саша Кравченко займається його організацією. А тут Звягінцев проводив відкриту першість Донецька. Ми так з ним спілкувалися і тут каже: “А ось буде фінал”. Ну, я і вирішив сходити на футбол. Матч був на “Кіровца”. Я прийшов, мені дали мікрофон, ми включили “Футбольний марш”, я оголосив склади команд. Потім там оголошував голи, заміни. Коли Звягінцев вручав нагороди, я просто стояв поруч. Ну а те, що написали – так і прапор їм в руки. Там грала дітвора, грали ветерани “Шахтаря” Погодін і Бабій. Вони тут живуть і працюють. Куди їм їхати? Нікуди. Бабій взагалі родом із Західної України. Я йому кажу: “Саша, а ти що тут робиш?”. А він мені відповідає: “А куди мені їхати?”.

Прийшли на цей матч люди, людей 150. А що хотіли, щоб ми тут ховалися в підвалах? Хоча чому дивуватися, якщо з вуст одного відомого політика прозвучали слова: “Ми отримуємо пенсії, а вони – ні. Ми отримуємо зарплату, а вони – ні. Наші діти ходять в школу, а у них – сидять у підвалах”.

Написали, що Звягінцев підтримує терористів… Повна туфта. Звягінцев – великий футболіст і прекрасний організатор, проводить турніри в таких складних умовах, щоб діти тих людей, які тут живуть і працюють, могли грати. Особисто я з його слів не чув, що він там кимось захоплюється, якимись терористами, сепаратистами. Ну, живе людина своїм життям, проводить турніри, робить свою роботу. Так ні ж, він же терорист, ну звичайно. Я вважаю, що це просто хтось захотів звести з ним рахунки, використовуючи зручний випадок. Не тільки з ним так вчинили, там ще є люди, яких так карали. Але це нерозумно”.

шарафутдінов і компанія

Про ймовірне повернення “Шахтаря” у Донецьк в 2016-ому

“Я б хотів цього, і люди тут нудьгують без великого футболу, всім хочеться того свята, яке було. Ось три роки тому у нас проходило Євро-2012. Прекрасний стадіон, напідпитку іспанці і португальці вночі бродять по місту. Все ближчить, все красиво, скрізь квіточки. Здається, що це якась казка і було це в іншому житті. Звичайно, цього дуже б хотілося, але все залежить від політичного рішення. Можу ось навести приклад: я був з «Шахтарем» в Тирасполі, коли вони грали з «Шерифом». Конфлікт вже пройшов гостру фазу, «Шериф» грає в чемпіонаті Молдови. На кордоні стоять блок-пости молдавські та блок-пости придністровські. Всі їздять, всі грають, а «Шериф» був чемпіоном Молдови. Ось чому б і у нас такий варіант не впровадити? Футбол тут буде, такий край, від цього нікуди не дінешся. Економіка повинна стабілізуватися, а найголовніше – повинні перестати стріляти”.

Про “Сталь”, “Іллічівець” та “Говерлу” 

Справа в тому, що у нас закон, і це стосується не лише футболу, не є чимось значущим. Його читають і починають думати: а як би нам обійти те, що прописано. Дивно, що було оголошено про загальні збори учасників Прем’єр-ліги в день матчу за Суперкубок, а потім виявляється, що представники восьми клубів не приїхали. Мене якось навіть покоробило. Я пам’ятаю перші розіграші Суперкубка, на які я їздив, так от там були всі. Якщо представники 8 клубів з 14 не приїхали, то це дурість якась. Значить, вам не цікаво? Відкриття сезону – це свято, тим більше в Одесі, всі скучили по футболу в цьому місті.

“Що стосується регламенту, то хочу сказати, що негативно ставлюся до «Говерли». Скільки у мене було знайомих футболістів, стільки я і чув, що когось кинули. Слухати пана Олександра Шуфрича вже всім набридло. По-хорошому, «Говерла» має бути виключена за систематичне порушення контрактних зобов’язань перед гравцями. А хоче «Іллічівець» грати – нехай грає. Бойко дійсно багато зробив для клубу. І місту це зараз більше треба. А в Ужгороді як ходили 500 осіб, так і ходять. І всю гру нам показують Шуфрича. Він розповідає: «Все вірішено, на наступному тижні все виплатимо, ніякіх боргів не буде». І що? Я коли прочитав на сайтах, що цілком можливо, що «Говерлу» виключать, то подумав, що це буде правильно. Ужгород – гарне місто, красиве, і людей багато хороших. З Іваном Шіцем ми знайомі з його першого приходу, ще коли Калитвинцев був головним тренером. А якщо ви не можете утримувати клуб за всіма правилами, то киньте цю справу”.

Ставлення до Севідова

“Коли він очолив «Говерлу», запитав його: «Олександре Володимировичу, ти ж розумієш, куди йдеш?». Він говорив: «Розумію. Але я хочу працювати ». В принципі, цікава команда у нього була. Конфлікти з керівництвом, мабуть, зіграли свою роль. Не буде ж він виносити всі нюанси на публіку. Потім він пішов в «Карпати». Я йому кажу, мовляв, ти російськомовна людина, яка не володіє українською мовою на належному рівні. І з Димінським так само складно працювати, ми це знаємо. А він каже: «Я хочу працювати. Я хочу заробляти гроші. Був би вибір, я б, може, і подумав. А так, все вирішено». У «Карпатах» у нього теж непогано виходило. Варто згадати хоча б, як він обіграв «Шахтар». Я вважаю, що він талановитий тренер. Але у тренера ще має бути свій президент. Як Маркевич знайшов Ярославського, як Луческу знайшов Ахметова. Без довіри президента мало що може вийти. Ось зараз Севідов пішов в «Металіст». Але теж ситуація складна. Ось читаю: то грошей немає, то рахунки заарештували, то Курченко в розшуку. Знову ж таки, питання до Федерації футболу. Якщо Курченко злочинець, якщо він у розшуку, значить, треба ж якось регулювати цю справу. Питання і до харківської влади. Я не кажу, як у нас тут деякі діячі говорять, мовляв, взяти «Донбас Арену» штурмом і грати. Хлопців, це ж приватна власність, так само не можна. Але потрібно шукати якісь варіанти, щоб клуб нормально функціонувати.

Наелектризований Прокопенко

“У нас з ним були хороші стосунки. Ніколи не забуду, як мене просив канал «Інтер» зробити післяматчеве інтерв’ю. Ми з ним домовилися, це був виїзний матч з «Лаціо». Я підійшов до нього хвилин за 10 до кінця матчу, доторкнувся, а від нього струмом б’є. Матч той був програний 1:5. Я йому тоді сказав: «Вікторе Євгеновичу, це ж збірна світу, а ми вперше граємо на такому рівні». Він сказав 2-3 слова і якось почав заспокоюватися. Якби не ця емоційність, то він би попрацював довше. Напевно, це і спричинило за собою його ранній відхід. Він був режимною людиною: не курив, міг тільки ковток вина прийняти. І не виглядав на свої роки. У мене на різних тусовках панянки запитували, чи є йому 50. А я казав, що йому вже за 60. Не вірили. Умів анекдоти розповісти, пожартувати, та й взагалі – не людина, а скарб”.

“Скалі пропонували БМВ, Мердседес, а він вибрав Ниву”

“Для нас Невіо Скала був інопланетянином. Він був такий наївний, міняв гравців позиціями: Тимощука – туди, Зубова – сюди, а вони його не розуміли. Перекладач розповість, але не всі нюанси може пояснити, адже людина не футбольна. Згадався випадок на зборах в Іспанії. Футболістам ж ніколи не давали макарони, спагетті. А тут він сам взявся готувати. Сам готував спагетті. Рінат Леонідович пропонував йому «Мерседес», «БМВ», але Скала обрав «Ниву». І колесив на ній по Донецьку. Пам’ятаю ще кумедний епізод: у нас був футболіст на прізвище Конюшенко. Він не міг вимовити його прізвище. А футболісти йому й кажуть: «Містер, говоріть Кінь». Ну, він так і почав говорити, так вся команда реготала. Скала був людиною з іншим менталітетом. Коли програли «Аустрії» 1: 5 у кваліфікації Ліги чемпіонів, команда зовсім не билася за результат”.

Як Плетікоса Шустера плавив

“Він теж був по-своєму цікавий. Його запитували про ігрові схеми, а він говорив: «Та я в схемах не розбираюся, я закінчив 10 класів середньої школи. Схеми – це не для мене». Він пишався тим, що у нього м’яч ніхто не міг забрати на тренуваннях. Пам’ятаю, грав «Шахтар» в Бухаресті, проти «Динамо». Погано грав, кострубато, невдало. У підсумку програли. Усі журналісти плюються, мовляв, як же можна так грати і так далі. Виходить Шустер, перше питання: «Дайте оцінку матчу», а він каже, мовляв, я вважаю, що сьогодні «Шахтар» добре грав, мені сподобалося. І наші метри журналістики сидять з відвислими щелепами.

У нас був голкіпер Стіпе Плетікоса. Так ось він Шустера плавив. В одній грі пропускає, в інший, а той його продовжує наполегливо ставити в основний склад. В Одесі пропустив гол з нульового кута, завалився як колода. Тим не менш, кар’єру зробив. Потім в «Спартаку» пограв, потім в «Ростові». Зараз вже закінчив”.

“Денісов повинен працювати на українській мові”

Якщо не зробити школи коментування, то продовжать проводити якісь конкурси коментаторів, в яких шанси перемогти має тільки той, хто говорить українською мовою. Коментатор, який перекладає (тобто, в побуті розмовляє російською мовою), він уже приречений. Я сам такий. Не тому, що я до української мови погано ставлюся. Ні, мова дуже красива. Але просто ось так склалося, що я в побуті російськомовний. Взагалі, я вважаю, що в Україні має бути дві мови мовлення. Ось поїхав я до Маріуполя, під’їжджаю до стадіону, стоїть охорона. Тобі кажуть «Здраствуйте». І міліціонери на стадіоні теж говорять російською мовою. Футболісти на 90% російськомовні, за винятком «Карпат», «Волині», тобто клубів з регіонів, де в побуті спілкуються українською мовою. Так от, судді говорять по-російськи, інспектори говорять по-російськи, глядачі теж. Один я на стадіоні говорю українською. Особливо це дивно виглядає, коли грають «Іллічівець», наприклад, з донецьким «Металургом». На західній Україні це навряд чи будуть дивитися. Нехай такі матчі будуть російською мовою – але ні, кажуть, що так не можна.

Ліцензію видає національна рада з питань телебачення і радіо. Там прописані відсотки, здається, 70% ефірного мовлення українською мовою, 30% російською. І як їх ділити? Або «Великий футбол» забирає всі 30% ефірного часу російською мовою? Так от, Денисов вважає, що йому можна говорити російською. З цим я не згоден, шановний Олександр Анатолійович. Якщо коментатори зобов’язані працювати на українській мові, то і ведучий теж повинен дотримуватися загального правила.

“Януковича в моїх колах кожен другий ненавидів”

“Хотів би вірити у світле майбутнє Донецька. Але Саакашвілі змусив мене задуматися, коли сказав, що для того, щоб повернутися на рівень часів Януковича, потрібно 20 років. Все-таки, він не Петросян, і це не жарти. У нас і так вистачало проблем, а після цієї війни багато чого доведеться відновлювати. Раніше говорили: ось, ти – прихильник Януковича. Та я так само «ніжно люблю» Віктора Януковича, як і люди у Львові. Як Вітя Вацко або Ваня Гресько. А Сашу Януковича, так взагалі. Навіть у моїх колах кожен другий його просто ненавидить. Ось це і об’єднувало людей. Після того, як Януковича скинули, цей об’єднуючий фактор зник. Але потрібно якось жити далі.

“Брутальний Футбол” за матеріалами 1927.kiev.ua


Menu Title