Історія з життя журналіста-підрядника, або Як зварювальний апарат переміг футбол

27 Лют, 2015| автор:

Аби надалі і я не махався з написанням, і вам було зрозуміліше, давайте будемо називати зварювальний апарат просто «зваркою». Це все до того що…

Те, що сьогодні Ліга Європи, звісно, знав. Вболіваю і за «Дніпро», і за «Динамо». Але за останніх хвилювався більше зі зрозумілих причин (маю на увазі ситуацію після першого матчу). Але «Динамо» я так і не побачив. Стежив за розвитком подій у режимі мобі-онлайн. «Там наші другий забили, якийсь Буданич чи як його», – повідомила мама по телефону, як і проінформувала мене про перший гол Теодорчика. В той час я свято повірив у легку перемогу підопічних Реброва і більше її не турбував. Хоча по приходу додому дізнався, що там хтось вибігав на поле, що команди пішли на певний час у роздягальні і наші перемогли з загальним рахунком 4:3. Все це неперевірена інфа зі слів мами, тож якщо щось не сходиться – всі претензії до неї.

Ну а я того всього не бачив, бо шукав зварку. В обід подзвонив шеф і повідомив, що я їду в Карпати. А в мого колеги запитали, чи він може дати в ті самі Карпати свою зварку. «Та без проблем», – відповів Василь. Він думав, що вона в нього в гаражі.

Depressed-Doge-random-37222360-604-402

Вийшли ми з роботи десь о 20:15. Футбол уже почався без мене. Але я, свято вірячи в те, що зварювальний апарат ніде не сховається, думав, що встигну на другий тайм. Він сховався, а я не встиг. «Зварка, здається, на попередньому об’єкті», — сказав Василь, і ми подалися в інший кінець міста, звідки нещодавно й прийшли. Але зварка сховалася надійно. «Ну що, знайшли?», – шеф вчергове садив акамулятор мобільного Василя. «Та ні, зараз ще вдома гляну», – відповів Вася, і я зрозумів, що й «Дніпра» повною мірою не осягну. Осягнув лише другий тайм. Нічогенько так зіграли.

А насправді я сподівався про хоча б про один із сьогоднішніх «українських» матчів написати. Але то було би несправедливо щодо вас, бо ані «Динамо» (зовсім), ані «Дніпра» (повною мірою) я так і не переглянув. Сорі пліз, вибачайте.

З того всього дорогою додому зайшов у бар і навернув сто грамів, а біля свого будинку несподівано зустрів шефа. «Ну що, знайшли зварку? А чого в тебе такі очі червоні?», запитав він. Так і хотілося відповісти, як в тому анекдоті про ровер, зайця, вовка і ведмедя (хто не знає – ґуґл в поміч). «Від чого, від чого… Від зварки!».


Menu Title