Колумбійський «Малюк» Карлос Вальдеррама

19 Чер, 2015| автор:

Слідкуючи за перипетіями Копа Америка, рубрика «Зірки 90-х» представляє матеріал про південноамериканського плеймейкера, що вирізнявся у грі не лише розкішним баченням поля і надзвичайно точними асистами, але й екстравагантною зачіскою.

Народився Карлос Вальдеррама 2-го вересня 1961-го року в футбольній сімї – його батько, дядько і троє братів теж були професійними футболістами, а кузен навіть ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Колумбії.

Саме батько Карлоса і став його першим тренером, розвиваючи в малому потужні технічні «скілли». До слова, починав Карлос грати на позиції нападника, але прислухавшись до батькових порад, відійшов трохи вглиб поля, зайнявши позицію плеймейкера – диригента атак своїх команд.

Також саме батькові Карлос завдячує своїм прізвиськом El Pibe («Малюк»). Тренер звертався так до сина під час футбольних тренувань, а вже за інерцією Малюком почали кликати Карлоса і партнери по команді.

Першим професійним клубом талановитого колумбійця став місцевий «Юніон Магдалена», за який Карлос розпочав грати у 1981-му році. З того ж часу Вальдеррама почав відрощувати свою зачіску, яка невдовзі стала знаменитою – розкішна кучерява «лев’яча грива» давала можливість впізнати футболіста здалеку.

Відігравши три сезони в складі «Юніон Магдалени», Вальдеррама перейшов у «Мільйонаріос», однак там надовго не затримався і підписав контракт із «Депортіво Калі».

З 1983-го року його почали запрошувати до складу національної збірної Колумбії. Забігаючи наперед, відзначимо, що гучне ім’я та світову славу Вальдеррама здобув саме за свої виступи у збірній.

В складі збірної Колумбії Карлос успішно виступив на Копа Америка-1987. «Кафетерос» (кличка колумбійців) зайняли на цьому турнірі третє місце, а сам Вальдеррама був визнаний найкращим гравцем турніру. Турніру, на якому в той час грали також Ромаріо, Марадона і Каніджа!

Через півроку Вальдеррама отримав ще одну персональну відзнаку – став найкращим футболістом Південної Америки.

Перспективну латиноамериканську зірочку захотіли побачити у своєму складі ряд клубів Старого Світу – найбільш успішним виявився французький «Монпельє», з яким колумбійський Малюк підписав контракт у 1988-му році. Але перший європейський «млинець» виявився глевким – Вальдеррама не потрапляв в основу французького клубу, зазвичай відсиджувався на лаві запасних. Навіть зміна тренера не пішла на користь ігровим перспективам колумбійця.

Та попри це, Вальдеррамі вдалось пограти в одній команді із Лораном Бланом, а у сезоні 1989/90 він навіть здобув свій єдиний трофей в європейському футболі – Кубок Франції, розділивши радість перемоги із молодим і ще маловідомим Еріком Кантоною.

Але французький відрізок кар’єри «Малюка» не був феєричним, тож він вирішив змінити обстановку – перейшов у ментально ближчий для себе іспанський чемпіонат, в склад клубу «Вальядолід».

В той час у «Вальядоліді» підібралась ціла колумбійська діаспора – троє гравців і навіть помічник тренера. Але навіть така сприятлива атмосфера не дозволила Вальдеррамі повноцінно розкрити свій талант.

Натомість, зовсім по-іншому виглядав Карлос у футболці «кафетерос». У 1990-му році колумбійці вперше за 28 років кваліфікувались на чемпіонат світу. На полях Італії Вальдеррама був справжнім лідером збірної, відзначився одним голом, а також фантастичним гольовим пасом на доданих хвилинах матчу проти збірної Німеччини, який колумбійцям вдалось звести до нічиєї та вийти в плей-оф чемпіонату світу.

У 1993-му році Вальдеррама повертається зі свого європейського вояжу до Колумбії – стає гравцем «Атлетико Хуніор» з міста Барранкіль’я. У цьому ж році його вдруге визнають найкращим футболістом Південної Америки.

Відігравши три сезони у складі «атлетів», Карлос прийняв запрошення клубу американської футбольної ліги «Тампа Бей М’ютіні» та переїздить в МLS.

До цього, у 1994-му році Вальдеррама вже встиг побувати на футбольних полях Сполучених Штатів Америки, у складі національної збірної на чемпіонаті світу. Однак, на тому мундіалі «кафетерос» навіть не змогли подолати груповий етап.

Саме в Америці Вальдеррама повноцінно розкрив свої ігрові таланти на клубному рівні та став загальним улюбленцем місцевої публіки. За сім сезонів гри у «соккер» він став справжньою легендою ліги. У складі «Тампи» Карлос відіграв до 2001-го року (з нетривалою орендою в клуб «Маямі Ф’южн»), пізніше перейшов до клубу «Колорадо Репідз».

Граючи як класичний плеймейкер, Вальдеррама не так часто забивав, зате гольові асисти в його виконанні були звичною справою. На даний час «Малюк» досі залишається найкращим асистентом МLS, на його рахунку 114 гольових передач.

Завершив свою професійну кар’єру Вальдеррама прощальним матчем 1 лютого 2004-го року, зібравши на стадіоні «Метрополітано» в Барранкіль’ї таких зірок, як Дієго Марадона, Енцо Франческоллі та Хосе Луїс Чілаверт.

Після цього Карлос певний час жив у Штатах, працював футбольним коментатором на іспаномовних телеканалах. У 2007-му році повернувся в Колумбію та увійшов до тренерського штабу клубу «Атлетико Хуніор» з Барранкіль’ї, в складі якого двічі переміг у національному чемпіонаті.

Крім цього, будучи тренером, Вальдеррама ще й встиг відзначитись, як справжній брутал. Після того, як він агресивно відреагував на призначення пенальті у ворота його команди в одному з матчів, Карлос демонстративно запропонував арбітрові банкноту номіналом у 50 тисяч песо, натякаючи на його продажність. Вальдерраму вилучили з поля, а на трибунах почались заворушення.

За своїми ігровими якостями, Вальдеррама був класичним плеймейкером – він уміло диригував атаками своїх команд, тримав у руках темп гри, відзначався чудовим баченням поля і розкішним пасом. Саме здатність точно розпасовувати передачі була його основною зброєю, адже за всю кар’єру Вальдеррама забив трохи більше 60-ти голів (з них половина – з пенальті). А от левову частку голів нападники «кафетерос» Фаустіно Аспрілья та Фредді Рінкон забивали саме після філігранних асистів «Малюка».

На батьківщині Карлос здобув найбільше визнання і шанування. Під час голосування за звання «гравця століття» в Колумбії, Вальдеррама отримав майже 70% голосів респондентів.

А у рідному місті колумбійця, Санта-Марті, Карлосу встановлено грандіозний прижиттєвий бронзовий пам’ятник, 10 метрів заввишки.

Також Вальдеррама продовжує жити активним соціальним та футбольним життям. Зокрема, він відкрив дитячу футбольну школу в Маямі, бере участь в благодійній програмі для дітей «Футбол за мир». У 2013-му році він навіть помалював свою гриву у рожевий колір, аби привернути увагу громадськості до проблеми лікування раку грудей.

А у минулому році Карлос навіть дебютував у великому кіно – на екрани вийшла комедія «За жмут волосся», в якій Вальдеррама грає роль пришелепкуватого мера маленького містечка.

Та попри все, у пам’яті своїх фанатів і шанувальників футболу, він й надалі залишається витонченим плеймейкером, якого можна впізнати у грі не лише завдяки яскравій копиці кучерявого волосся на голові, а й завдяки його яскравому футбольному таланту.


Menu Title