Міжсезонка: Ярмола і “Говерла”, Блохін на Троєщині і Беня у розташуванні “Шахтаря”

21 Чер, 2015| автор:

Ті, хто читав “БФ” два роки тому, коли ще був старий сайт, мали б пам’ятати рубрику, коли ми давали вигадані публікації у художньому стилі – до Дня народження футболіста, до важливих матчів і таке інше. Пропонуємо вам згадати ті часи, брутали!

Всі події та імена вигадані і будь-який збіг з реальністю – це просто збіг :)

original_566636ce0ae513fc804425fd70b4a2b3

Він ліниво подивився у вікно. Там, за стадіоном, сходило розпечене сонце, яке нагадувало скоріше спецефекти на дорогих концертах відомих рок-зірок, ніж на природнє явище. Здавалось, що ось-ось, і воно поглине собою НСК «Олімпійський», перетворившись на суцільний жовтогарячий купол. І ті, хто зараз там знаходить, навіки потраплять у пастку, з якої ніколи не зможуть вибратися…

Від подібних похмурих думок Андрія Ярмоленка врятував телефонний дзвінок. На дисплеї смартфона висвітилося «Агент» і фотографія літнього чолов’яги в сонцезахисних окулярах.

16a88-Yarmolenko

– Знову, – зітхнув Андрій, не поспішаючи відповісти, – знову скаже мені про те, що я вже давно прочитав на «БФ», – і провів пальцем по сенсору, – Слухаю.

– АНДРІЙПРИВІТЦЕЯТИНЕПОВІРИШ, – пролунало в слухавці.

Ярмоленко трішки відсунув смарт від свого вуха, несвідомо скривившись.

– Хто цього разу? «Ліверпуль»? «Челсі»? «Рома»?, – ліниво протягнув він.

– Є варіант з іншим клубом, – трішки заспокоївся агент, – як написав би Вацко у твіттері: «Вангую. Це сильний клуб. Середнячок АПЛ. З харизматичним тренером». Ну, зрозумів про кого я?

– Про «КПР», – миттєво видав Андрій, втративши інтерес до бесіди, але оцінивши почуття гумору агента.

– Не вгадав, – відповів той, – але…почекай. Чорт, цій інфі тільки десять хвилин, а Франков уже спростував це. Звиняй, що потурбував.

Андрій похитав головою, газетою відганяючи від себе спеку. Кондиціонер не допомагав.

– Там пацани в коментах сватають мене в «Говерлу», разом з Конопою, – серйозно сказав він, – спробуй пробити цей варіант.

– Ти серйозно? – твердо запитав агент.

Про себе Андрій матюкнувся, а в слухавку сказав.

– Ну а чому б ні? Пробивай – пробивай.

***

Блохін стояв у черзі за молоком і батоном. Його синій спортивний костюм і сонцезахисні окуляри робили з нього повноцінного мешканця Троєщини. Тут, у такому параді, він цілком походив на свого. Тримаючи в руках клітчату сумку, він смиренно чекав, доки настане його черга підійти до прилавка. І хоча родичі казали Олегу Володимировичу, що краще замовити їжу в супермаркеті оптом,він розумів – це неправильно. В його часи так не робили. Та стара «закалка», яка зберігалася в його душі та навичках, чітко давали знати, що подібні речі до добра не доводять. Тільки старі методи, перевірені часом і поколіннями.

– Тільки хардкор, – раптом пролунало біля його вуха.

Олег Володимирович різко розвернувся і поглянув на того, хто ніби прочитав його думки.

– Что ты сказал? Какой хардкор? Ты почему не стал в очередь?

Юнак, на обличчі якого червоніли прищі, зареготів.

– Я вас впізнав! Про вас в інтернатах багато пишуть!

І тут юнак впав на підлогу і почав віджиматись, продовжуючи несамовито сміятись.

– На дальню подавай!, – кричав він.

Тепер вже всі дивилися на цього малого, а на обличчі Блохіна промайнула тінь прозріння. Помітивши погляди інших і на собі, він зашарівся.

– Малой, с тобой все в порядке? Ты из какого садика?

– 251, – захекано відповів той.

– Понятно. Ну можешь написать на доске, что все, Блохин стоит в очереди за молоком в магазине, презирая супермаркеты. Ну давай, пиши.

Потім Олег Володимирович помітив спалах фотокамери і стенув плечима.

– Хотите снять Блохина? Ну так снимайте.

Так він і не помітив, коли підійшла його черга.

– Молоко закінчилося. Є кефір. Хліба свіжого нема. Є сухарі.

Олег Володимирович махнув рукою, розвернувся і вийшов з магазина.

***

Бразильці тренувалися окремо, українці окремо. Тільки Мірча Луческу, з поважним виглядом ходив то до одних, то до інших. За ним по п’ятах ходив П’ятов.

– То шо, то як?, – питав той у головного тренера, – то не сепаратисти були, вони попросили мене сфотографуватися просто.

Мірча Лучєску кивнув, але не відповів.

– Я просто поруч їхав, бачу – стоять мужики у формі, із зброєю. Багато стоїть. Тоді якраз Крим віджали, ну ще там заворушення були. Але хто ж міг подумати!

Головний тренер знову кивнув.

– Я завжди був за Україну. Завжди, – продовжував той, – я люблю гімн України співати. Он Ракицький не співає, але і його можна зрозуміти. Просто він так на гру налаштовується. А ще, я вам кажу, він в школі не любив вірші на пам’ять вчити. Він «Мені тринадцятий минало» не знає. «Мені тринадцяти минало», МІСТЕР!

Луческу нарешті глянув на П’ятова, а потім гукнув до когось.

– Я не понимать, что ему нужно. Почему он не стоит на воротах? Дарио! Забери его на ворота! Скажи, пусть там стоит.

До них підійшов Срна і тяжко зітхнув.

– Знову втік з воріт. Ну де ти гуляєш?

Тут з під трибунного приміщення вийшов знайомий силует Коломойського.

90560

– Он просто гуляет, – став він на захист українця, – я тоже тут погуляю, можно? Посмотрю, может куплю кого-то. Мне Богданович сказал, что нужно купить кого-то. Я и покупаю!

Помітивши реакцію Луческу, Коломойський дістав нотаріально завірений документ.

– Мне Ренат разрешил, я просто тут погуляю. Андрей, кофе идешь пить?


Menu Title