Післякомові “Карпати”. “Леви” очима вболівальника, який 7 років не ходив на футбол

9 Гру, 2018| автор:

Я піднімаю келих смачного львівського пива і залпом випиваю все до дна. «За «Карпати»! За хороше закінчення сезону!», – кричить мій вірний товариш Василь, обвішаний атрибутикою «зелено-білих левів». Ми сиділи у мене вдома та святкували. А нам дійсно було за що пити! Хороший сезон у цьому році (2010/11) провела команда, за яку я вболіваю ще з дитинства. «Карпати» не понизили свою планку з попереднього сезону і знову зайняли 5 сходинку у турнірній таблиці УПЛ. А як же не згадати про Єврокубки? Хоч ми і не вийшли з групи, але на шляху до неї здолали у відбіркових раундах «Рейкявік», «Зестафоні» та у стикових матчах переграли «Галатасарай». Про такі речі ніколи не хочеться забувати, особливо після не зовсім вдалих сезонів «Карпат»… Але цей неприємний етап пройдено і ось знову «леви» показали свою силу. Навіть в кубку України ми дійшли до 1/4 фіналу. Можливо, комусь ці досягнення здаватимуться незначними, але зараз я почуваюся найщасливішою людиною у світі.

Це останнє, що я пам’ятав, коли відкрив очі і побачив лише обшарпану, побілену на швидку руку стелю. «Карпати…» – ця думка змусила з’явитися усмішці на моєму обличчі.  Я просто лежав, але в один момент я зрозумів, що знаходжуся не вдома. Повернувши голову ліворуч, я побачив чоловіка, який читав книгу, лежачи на ліжку. Опустив погляд нижче і помітив у нього на нозі гіпс. Я в лікарні? Цього не може бути. Не міг же я сюди потрапити після посиденьок з Василем. Я випив лише 2 бокали пива. Потрібно з’ясувати, що я тут роблю і як я взагалі потрапив у лікарню. Ніби прочитавши мої думки, у дверях з’явилася жінка у білому халаті – медсестра. Вона пройшла декілька кроків, побачила мене, зробила максимально здивований вигляд і чкурнула кудись. З коридору доносився її голос. Вона кричала : «Він прокинувся! Оресте Михайловичу, пацієнт Сидоренко прийшов до тями!». Я довго спав чи що ? Для чого так горланити про це на всю лікарню? Сподіваюся, що цей Орест Михайлович хоч щось мені пояснить.

Фото з інтеренту

Фото з інтернету

Пристаркуватий лікар повільно підійшов до мого ліжка. Він чимось посвітив у мої зіниці, нащупав пульс, перевірив дихання і лише після усіх цих ритуалів нарешті заговорив до мене:

- Сидоренко, з поверненням вас. Ми вже думали, що ви так і не прокинетеся після коми. Навіть ваша сім’я вже втратила надію у краще. Але, як бачу, ви вмієте здивувати. Міцний горішок! – промовив лікар буденним голосом.

Яка кома? Ви про що взагалі? Я не розумію, – зізнався я, чекаючи на пояснення.

То ви не пам’ятаєте? Хм, ситуація насправді дещо комічна, але веселого у ній мало. Ви так бурхливо стрибали під гімн «Карпат», що впали і вдарилися об стіл головою. Цей удар призвів до коми, яка затягнулася трішки більше, ніж на 7 років.

7 років… Кома. Це просто не вкладається в голові. Сьогодні точно не 1 квітня? Та ну, це не може бути правдою. Розіграш! Точно, Василь мене просто розіграв. От жук. Я почав голосно сміятися і хлопати в долоні.

Хороший розіграш. Я майже повірив. А ви підставний актор? – з впевненістю я поглянув на лікаря, чекаючи, що він проговориться.

Та лікар лише похмуро посміхнувся:

Я здогадувався, що реакція буде саме такою. На жаль, це правда. Я краще піду зателефоную вашій дружині. Медсестра, вколіть пацієнту трохи заспокійливого. Йому буде важко зараз змиритися з реальністю, – після цих слів Орест Михайлович вийшов з палати, залишивши зі мною медсестру, яка швидко виконала завдання і вирішила також покинути мене.

7 років. Я вилетів із життя на довбаних 7 років! І мене з цією інформацією залишили самого. Я не можу це усвідомити. Залишилося лише заплющити очі і чекати.

До палати зайшла моя дружина і  дочка. Вони, плачучи, підбігли до мене та кинулися обіймати. Волосся у моєї Варвари значно коротше, ніж було, морщинки на обличчі розмножилися та стали  глибшими. Це їй вже 40 років тепер. А донечка Олеся як вже виросла. 18! Я пропустив повноліття своєї дитини і взагалі весь період її дорослішання. І все це через якусь кому…

Пройшло два тижні після повернення з лікарні. Я вже звик з думкою, що 7 років життя я просто пропустив. Адаптуватися до теперішнього було важко: знову налагоджувати стосунки з людьми, порозумітися з рідними, знайти спільну мову з донькою, офігіти від новини про війну з Росією, не дивуватися щоразу, коли побачу якісь нові технології і зрозуміти, що знімати себе на телефон, йдучи по вулиці – це нормально. Все-таки багато змінилося за цей час. Ідучи до магазину за мандаринами, бо вже почався сезон моїх улюблених фруктів, я побачив вивіску про те, що на стадіоні «Україна» завтра о 14.00 відбудеться матч «Карпати» – «Динамо». Вогник одразу запалав у моїх очах. Як я міг забути про своїх «левів»? Вони, напевно, за цей час стабільно займають перші місця у першій п’ятірці, якщо не трійці. Обов’язково потрібно подивитися на нового тренера. Ну не міг же після стількох років залишитися Олег Кононов. Чи міг? Він мені подобається.  От завтра і перевірю. Я вже не можу дочекатися, щоб знову відчути атмосферу моєї улюбленої «України».

Афіша матчу. Фото: Фейсбук ФК"Карпати"

Афіша матчу. Фото: Фейсбук ФК”Карпати”

Дощ – ідеальна погода для футболу у «Львові». Дружина спочатку не хотіла мене відпускати, але я запевнив її, що не буду більше стрибати під гімн «Карпат». Приємно, що моя «зелено-біла» «роза», яка пережила і щасливі, і гіркі моменти не опинилася в урні, а зайняла почесне місце у куточку з футболками Ігоря Худобяка  та Івана Мілошевіча на стіні у нашій спальні. Мені пощастило отримати в подарунок футболки моїх улюблених футболістів. Ех, хороші були часи. До речі, про час. Я вже запізнюся. Швиденько зібрав речі у рюкзак, взяв гаманець, начепив на руку розу, прихопив з собою парасолю та почимчикував до стадіону. Добре, що йти мені лише 20 хвилин, тому точно прийду вчасно. Знітило те, що по дорозі мені зустрілося не так багато людей з атрибутикою «Карпат». Цікаво, адже раніше всі в такий час ходили вулицями великими групками, обговорювали майбутній поєдинок та попивали дорогою пивко. Невже львів’ян почав дощ лякати? Холод завадив? Та смішно. Скоріше за все, що вболівальники навчилися пунктуальності та почали приходили за півгодини до матчу, а не на десяту хвилину першого тайму.

Ось моя любов – стадіон «Україна». Як виявилося, особливо нічого не змінилося. Сидіння стали більш пошарпаними, збільшилася кількість поламаних стільців, і лише новеньке табло красувалося за секторами найактивніших фанів. Змінилися також ціни на квитки. За найдешевший мені б довелося викласти 50 гривень, під накриттям – 150, а за віпку доведеться відвалити аж 400 гривень. Непоганий такий скачок. Але я ще не зовсім розібрався з цінністю гривень зараз, тому просто купую квиток і, не приховуючи свого захвату, заходжу на стадіон. Те, що я побачив, увігнало мене в ступор. Це всі вболівальники?

photo_2018-12-09_10-38-02

Я сідаю біля якогось пана і з розпачем дивлюся на нього:

–  Я вибачаюся, а на «Карпати» вболівальники тепер взагалі припинили ходити?

Чоловік подивився на мене і засміявся. Думав, що я жартую, але вмить посерйознішав і відповів:

-  А ви давно на матчах були?

-  Та давненько. Так би мовити пропустив цілих 7 років. Так склалося. У мене не було навіть можливості слідкувати за «Карпатами».

Цей чолов’яга точно зараз подумає, що я божевільний. Він помовчав хвильку і тоді промовив:

–  Слухай, тобі пощастило, що ти не бачив всього того, що відбувалося з «Карпатами». І сьогодні краще б не приходив, а то тебе чекає повне розчарування. Як бачиш, вболівальників майже немає, зібралося менше трьох тисяч. І це на матч з «Динамо»! Та і київські гості вже не ті, як раніше. Просто подивися у турнірну таблицю і все зрозумієш. Але перед цим випий, – чоловік подав мені фляжку з алкоголем, – тримай. Бери, я тобі кажу.

Я мовчки випиваю  вміст і по горлу тече приємне тепло. Це точно був коньяк. Але насолода тривала лише декілька секунд, далі все почало пекти. Організм за ці роки повністю відвик від алкоголю. Я подякував новому знайомому і попросив показати мені турнірну таблицю УПЛ.  Краще б я туди не заглядав. «Карпати» – десяті! Що трапилося з клубом? Я взагалі не очікував побачити мою команду так низько. Рука одразу потягнулася до фляжки нового знайомого. Він мене розумів, тому не був проти, що я «знищу» всі його запаси на цей матч. До такого повороту я не був готовий. Чим більше я дивився на турнірну таблицю, тим більше мені хотілося встати і втекти кудись. Де «Дніпро», «Металіст», «Волинь» та інші? Що «Олександрія» забула на 2 місці? Що ці клуби роблять в УПЛ взагалі? Йой, та тут 12 команд. Що сталося з українським футболом за час моєї відключки… Якось складно все усвідомити. І тут міг погляд зачепився за дещо.

-  Бісова ковінька… А щоб мене підняло і гепнуло. Що оце тут забуло?, – не стримавши емоції, я злісно процідив.

–  Що, ФК «Львів» нарешті побачив? Так, вони вище за «Карпати», –  сумно промовив мій знайомий.

Ну це вже занадто, якщо чесно. Ріжуть без ножа. Давайте вже матч починайте, побачу, як хоч мої «леви» грають. Та ще й пісні лише англійською на стадіоні лунають. Нема під що поспівати. О, гімн «Карпат». Прекрасна мелодія для моєї душі. Сумно лише через те, що так мало вболівальників співали.

photo_2018-12-09_10-38-04

Почався поєдинок доволі динамічно. Невідомі мені футболісти одразу почали пробиратися до воріт одне одного. Помітив Федецького. Хоч хтось знайомий. А то я вже переставав відчувати себе вболівальником «Карпат», адже не знаю гравців. Та й «Динамо» для мене якесь чуже. Лише воротаря впізнаю – Бойко, здається. Одразу запам’ятався один динамовець. Рудий і  молодий, а вже такий сміливий. Та невдовзі цей хлопчина дуже мене здивував. Він здалеку пробив у ворота «левів» і після рикошету м’яч залетів у сітку. Це було красиво, але дуже неприємно. Настрій покращили лише фани обох команд. Ультрас «Карпат» заряджали, палили піро та пускали феєрверки.

photo_2018-12-08_14-36-45

Їм не поступалися і гості зі столиці. Здавалося, що ультрас «Динамо» за кількістю перевищували львів’ян. Їхнє піро також вразило. Я завжди був прихильником піротехніки. Був молодшим, то теж любив на сектор ходити. Але про це можна довго згадувати. Та я подорослішав, запал дещо зник, дитина з’явилася і все якось заглохло. Просто продовжив  ходити  з друзями на трибуни і підтримувати улюблену команду.

Ультрас "Динамо"

Ультрас “Динамо”

Я, після побаченої мною турнірної таблиці, очікував гіршої гри від «Карпат». Проте вони мали доволі хороші моменти та мали достатньо шансів, щоб забити. Моменти треба реалізовувати, а інакше – вони безтолкові.

З таким рахунком 0:1 і завершився перший тайм. Враження залишилися неоднозначні: від рахунку сумно, але гра «Карпат» відносно була непоганою. Мій знайомий, якого звати Ярослав, запропонував пройтися та погрітися за стаканчиком чаю. Ми сиділи під накриттям, тому не змокли, а лише змерзли. Я розповів співрозмовнику свою історію. Його це настільки вразило, що він вирішив пригостити мене не лише чаєм, а й шоколадним батончиком. Ярослав розповів мені про тренерів Карпат, які за ці 7 років тренували команду. «Леви» змінювали наставників, як шкарпетки. Тепер зрозуміло, чому такі результати. Взагалі за ці 15 хвилин я почув багато неприємного про український футбол, але є й речі, які мене вразили. Виявляється, «Дніпро» грав у фіналі Ліги Європи у сезоні 2014/15. Отут я дуже пожалів про те, що не бачив цього. Тепер буду знати, які матчі потрібно обов’язково переглянути.

photo_2018-12-09_10-38-02 (2)

На другий тайм я вже йшов налаштованим. Сподіваюся, що хлопці з сучасних «Карпат» зможуть показати максимум та спробують відігратися. Я і не помилився, і не був правим. Так, «зелено-білі» мали достатньо шансів, щоб взяти ворота суперника, але пробивали мимо або ж у воротаря.  По-іншому чинив рижий хлопчина. Як сказав мій знайомий, його звати Віктор Циганков і мін молодий талант українського футболу. Саме він завершив швидку атаку своєї команди. 0:2 і я зрозумів, що діла не буде.

Тим часом «біло-сині» вирішили зробити рахунок розгромним. Спочатку так званий Шапаренко забиває, а Циганков добиває «Карпати». Цей хлопчина без проблем зробив хет-трик. 0:4! Оце так прийшов подивитися на «Карпати»… А найгірше, що крайні два голи були пропущені на останніх хвилинах.

Я кинув останній погляд на табло, а потім на товариша, благаючи всім своїм видом не кидати мене зараз тут самого. Чоловік зрозумів мене і ми пішли до найближчого бару на пиво. Минулого разу я святкував за цим напоєм, я сьогодні горюю. В голові сиділо лише два питання: «Що ж вони зробили з «Карпатами»? Куди котиться український футбол?»

Софія Дорощук, “Брутальний Футбол”


Menu Title