Полтавський єврокубковий фальстарт

30 Лип, 2015| автор:

Сьогодні полтавська майже безвольно поступилась словацьцкій “Жиліні” в рамках 3-ого раунду Ліги Європи. Вже облуплена, досвідчена і бита європейськими матчами. А  18 років тому полтавський клуб зробив перші свої кроки у єврокубках. Як це було згадаємо сьогодні в рамках нашої рубрики “Чемпіонати Незалежності”.

Свою першу європейську вилазку «біло-зелені» здійснили ще в далекому 1997 році, коли штурмували вершини Кубка УЄФА. Сприяла цьому вдала гра «полтавчан» в 6-му розіграші Чемпіонату України з футболу. «Ворскла» стала справжнім чинником нестабільності у чемпіонаті – де ще видно було те, щоб команда-дебютант Вищої Ліги грала впевнено та якісно. Саме так виступала Ворскла? Тому не виглядає жартом те, що «полтавчани» зазнали першої поразки в чемпіонаті аж у дев’ятому турі, де їх «на лопатки» поклав запорізький «Металург». Велика заслуга належить творцю «полтавського щастя» – тренеру Віктору Пожечевському.

Команда після виходу в еліту наполовину обновилась. З усіх «героїв» Першої ліги у команді залишилось лише 5 виконавців: Чуйченко, Мачоган, Дичко, Богатир та легендарний не лише у межах Полтави та околиць, а в межах футбольної України – Іван Шарій. Останній грав на найвищому рівні, коли йому вже пішов 42-ий рік (ну а закінчив виступи у наступному віці: 41 рік, 5 місяців, 24 дні). За це він і отримав титул “гравця століття на Полтавщині”.

«Ворскла» постійно перебувала в гонитві лідерів, а коли випадала з чільної «трійки» – то лише на якусь мить. Це і дозволило полтавчанам зайняти «бронзову» сходинку не лише після екватору чемпіонату, а й коли на носі був заключний 30-ий тур. Ось так і несподіванка: команда-дебютант елітного дивізіону з маху здобула місце в єврокубках (це право «біло-зеленим» подарував донецький «Шахтар», який потрапив у Кубок УЄФА як володар Кубка України). Окрім того, команда Пожечевського стала справжньою «грозою авторитетів» – перемога над київським «Динамо» з рахунком 4:3 по праву вважається одним з найкращих матчів в історії полтавського клубу.

Коуч “Ворскли” Пожечевський, який водночас був і віце-президентом клубу, заявив, що потрібно шукати кошти на підсилення у це міжсезоння, якщо команда дійсно не хоче впасти «лицем у багнюку» на європейській арені. На допомогу полтавчанам викликались навіть такі «круті перці» як бразильці Рівеліно (не подумайте нічого лихого, просто однофамілець…хоча грав дійсно як Рівеліно в пенсійному віці) та Де Кастро, ліберієць Барклай та 17-літній хлопчина з Нігерії Нджоку. З вищеперелічених «майстрів шкіряного м’яча» у складі «Ворскли» закріпився лише нігерієць, який зіграв за полтавчан 11 матчів. Ну і звичайно, у таборі полтавської команди появився Олександр Мелащенко

Незважаючи на не вельми вдалу селекцію у перерві між чемпіонатами уся Полтава жила в очікуванні єврокубків. Першим суперником для «біло-зелених» стала латвійська «Даугава» з міста Даугавпілс. Команда, звичайно, не екстра-класу, проте для першої проби на євроарені, щоб розпробувати на смак гру на міжнародній арені – те, що треба.

23.07.97. Рига. Стадіон “Даугава”. 5 000 глядачів.

«Даугава» – «Ворскла» – 1:3

«Даугава»: Пієделс, Полянський (Вербицький, 52), Закрешевський, Корабльов, Нестеренко, Іванов, Наливайко, Степанов, Руденко (Вуцанс, 66), Михальчук, Домашевич (Лідакс, 56).

«Ворскла»: Ковтун, Костюк, Даїл Ібрям Юсуф, Головко (Кобзар,31), Леженцев, Хомин, Яремчук (Омельчук, 46), Кіслов, Антюхін, Чуйченко, Бабич (Богатир, 71).

Підопічні Пожечевського не зразу зрозуміли, що єврокубки це величезна відповідальність. Перший тайм українська команда провела в’яло, більший акцент робила на боротьбу в центрі поля, але тримати м’яч у своїх ногах «біло-зеленим» не надто і вдавалось. Благо що у другому таймі полтавська дружина взялась за справу. Початок перемоги поклав Віталій Кобзар, який вже за 7 хвилин після початку другої половини розпечатав кіпера гостей Пієдєлса. Лише 5 обертів хвилинної стрілки знадобилось для того, щоб гості подвоїли свою перевагу – на цей раз Чуйченко завершив подачу Омельчука з кутового.

До розгромного рахунок довів Олексій Антюхін. Проте у латвійців заграло почуття власної гідності і зусиллями Вуцанса вони забили «гол престижу».

30.07.97. Полтава. Стадіон “Ворскла”. 15 000 глядачів

«Ворскла»: Ковтун, Костюк, Даїл Ібрям Юсуф, Головко, Леженцев, Кобзар (Яремчук, 63), Омельчук, Кіслов (Хомин, 63), Антюхін, Чуйченко, Бабич (Клименко, 80).

«Даугава»: Пієделс, Полянський (Руденко, 66), Закрешевський, Корабльов, Нестеренко, Іванов, Наливайко, Степанов, Вуцанс (Вербицький, 70), Михальчук (Домашевич, 46), Лідакс.

Зрозуміло, що полтавчани хотіли підтвердити реноме явного фаворита і у домашньому поєдинку проти непоступливої «Даугави». Знову ж таки лідерські якості на себе взяв Сергій Чуйченко, який на 30-ій хвилині відкрив рахунок у матчі і забив перший «європейський» гол у рідній Полтаві. Та на це гості відповіли взяттям воріт від Вуцанса, який вже перегравав кіпера господарів Ковтуна у першому поєдинку. На цю прикрість господарі відповіли миттєво – гол Олексія Антюхіна поставив фінальну крапку у матчі. Полтава виходила у наступний раунд, де на них уже чекав «тертий пляцок» європейських турнірів – бельгійський «Андерлехт».

12.08.97. Брюссель. Стадіон “Констант Ванден Шток”. 18 167 глядачів.

«Андерлехт» – «Ворскла» – 2:0

«Андерлехт»: Мілоєвіч, Катана, Груїч, Джонсон (Де Бук, 25), Олісе, Шіфо, Деден, Зеттерберг, Петерсен, Ящук (Стойка, 81), Гоор (Селімеш, 69).

«Ворскла»: Ковтун, Даїл Ібрям Юсуф, Головко, Леженцев, Кіслов (Кобзар, 46), Мачоган, Хомин (Дичко, 76), Омельчук, Костюк, Чуйченко, Антюхін (Шарій, 77).

«Фіалки» (а саме таке знамення носить гордий клуб з Бельгії) були цікаві українській публіці не лише тим, що вони мали зустрітись з «Ворсклою», а й тим, що її кольори захищав українець Олег Ящук – українського гравця, про якого зараз не всі то і згадають. Тоді це був надзвичайно перспективний гравець, який завжди перебував на олівці у тренерів нашої головної команди країни. Спершу талант Ящука помітили скаути “ПСВ” з Ейндховену. Олег уже готував документи на переїзд до Нідерландів, але «Андерлехт» був на крок попереду і наприкінці сезону 1995/96 років українець підписав контракт з тодішнім віце-чемпіоном Бельгії (хоч за Олег пильно слідкувала ще й “Борусія” з Менхенгладбаху).

Сам матч склався для українських гостей гірше не придумаєш. На початку зустрічі після пострілу з флангу від одного з бельгійських гравців, м’яч зрикошетив від «ворсклянина» і відлетів до Петерсена, який холоднокровно  розстріляв Ковтуна. Це гол став «копняком» для гостей, які вирішили бігти відігруватись, проте це не увінчувалось для них успіхом через брак індивідуальної майстерності та командної дисципліни. Свою роль відіграло і відсутність досвіду. Господарі ж вели стратегічну гру у центрі поля та не вдавались до кардинальних кроків у атаці. “Печалькою” для гостей стала одна з останніх атак “Андерлехту” в матчі – на 90-ій хвилині радість місцевим шанувальникам футболу приніс Стойка, який змінив нашого співвітчизника Ящука. Реальних шансів здолати «Андерлехт» у двоматчевому протистоянні ставало все менше і менше, але гравці полтавського клубу заявляли, що готові лягти кістьми на стадіоні “Ворскла”, щоб втішити невибагливу полтавську публіку.

26.08.97. Полтава. Стадіон “Ворскла”. 19 000 глядачів.

«Ворскла» – «Андерлехт» 0:2

«Ворскла»: Ковтун, Костюк, Даїл Ібрям Юсуф, Хомин, Леженцев, Мачоган, Омельчук, Кіслов (Кобзар, 68), Яремчук, Чуйченко, Бабич.

«Андерлехт»: Мілоєвіч, Селімеш, Шіфо, Груїч, Пейреманс, Гоор, Деден (Стассен, 89), Зеттерберг (Стойка, 75), Джонсон, Де Бук, Ящук (Долль, 84).

Матч-відповідь у Полтаві хоч і був майже формальністю (відіграти два голи у Андерлехта уявлялося нереальним і всі це прекрасно розуміли), але все ж викликав небувалий ажіотаж у футбольних колах Полтави. Не знаю чи тепер, коли “Ворскла” дійсно яскраво виступає у рамках чемпіонату України, трибуни місцевого стадіону заповняться хоч наполовину.

Щоправда місцева торсида були відверто розчарована тим фактом, що господарі не змогли забити в двоматчевій баталії навіть гол престижу у ворота Мілоєвіча. Гості ж вирішили не запрягати довго коней і просто-напросто довели свй командний клас. На початку першої третини матчу філіграний удар з штрафного удару вдався капітану гостей Зеттенбергу – наш співвітчизник Ковтун був безсилий у даному епізоді. Кінець першої половини зустрічі ознаменувався ще одним взяттям воріт. Подача з правого флангу і першим на м’ячі опинився Енцо Шіфо, який чітко головою замкнув цю передачу.

(Сергій Чуйченко та Енцо Шіфо)

Після матчу було неозброєним оком помітне розчарування тренера та керівництва полтавського клубу. Це розчарування деколи переходило в незрозумілу агресію та в неправомірні та несправедливі закиди в сторону бельгійської сторони. “Ворскла” скаржилась на те, що в Брюсселі полтавчан біля 3-х годин не випускали з літака, що футболісти “ледь виживали” в задушливих готельних номерах, в яких були відсутніми кондиціонери. Окрім того, причину поразки у першому матчі пояснювали тим,  що на гравців пагубно вплинула 40-ка градусна спека, яка тоді була в Брюсселі (хоч в протоколі матчу зазначено температуру повітря = 24 градуси за Цельсієм). Некрасивий жест з боку полтавського клубу, який закономірно завершив свій євровояж, поступившись команді, яка виглядала на порядок сильнішою


Menu Title