Раян Ґіґґз. Валійський чаклун

7 Сер, 2015| автор:

У рубриці “Зірки 90-х” розповідь про живу легенду світового футболу, кількості встановлених і переписаних рекордів якої позаздрили би навіть Мессі з Роналду.

Біографію таких футболістів, як Ґіґґз, можна умістити в одне речення: всю кар’єру провів за «Манчестер Юнайтед». І цим багато сказано: вірність клубові, його традиціям, відданість фанатам, корисність для команди. І варто відзначити далекоглядність і професіоналізм тренера «Червоних дияволів» Алекса Ферґюсона, який побачив у чотирнадцятирічному юнакові талановитого і обдарованого футболіста.

Саме візит Алекса Ферґюсона в дім Раяна став найкращим подарунком на день його 14-ліття. Поважний тренер «МЮ» особисто завітав, щоби попросити Ґіґґза підписати документи для переходу у шкільну команду клубу, так званий, шкільний контракт.

Цікаво, що перші свої кроки в футболі Раян робив в юнацькій команді іншого манчестерського клубу — «Сіті». Однак, як вірний фанат «Червоних дияволів», Ґіґґз не горів бажанням грати за їхніх непримиренних суперників. Крім того, скаути молодіжної команди «Ман Сіті» вперто не бачили прогресу юного гравця. Раян ще й підливав олії в вогонь і постійно тусувався в червоній футболці «Юнайтед».

«Мені подобалось займатися в команді «Сіті», але я не відчував повної насолоди від цього. Я весь час носив червону футболку «МЮ», і через це мене не сприймали в команді. Тренери «Сіті» взагалі казали більше не приходити на тренування, якщо я не припиню носити червону футболку. Але я все одно не слухав їх»

— згадує свої бунтарські роки Ґіґґз.

До команди своєї мрії Раян потрапив завдяки стюарду стадіону «Олд Траффорд» Гарольду Вуду, який частенько спостерігав за іграми юнацької команди «Ман Сіті», і запримітив талановитого гравця. Він довгий час намагався звернути на Ґіґґза увагу скаутів «МЮ», але вони стабільно ігнорували думку стюарда. Тоді Гарольд наважився на радикальний крок і йому вдалося поспілкуватись з головним тренером клубу. Той, побачивши Ґіґґза у грі, мало не випустив жуйку з рота.

«Це неймовірний хлопчак, у нього величезне майбутнє»

— казав Алекс Ферґюсон під враженням від таланту Раяна.

Дебютував Ґіґґз у складі основної команди «червоних дияволів» 2 березня 1991 року, в кубковому матчі проти «Евертона» Раян вийшов на заміну. А в чемпіонаті Англії дебют Ґіґґза вдався ще більш феєричним — дербі проти «Манчестер Сіті», і перемога «Юнайтед» завдяки єдиному голу молодого Раяна, який у тому матчі теж вийшов на поле з лави запасних.

У наступному сезоні, 1991/92 років, Ґіґґз зумів стати гравцем основи, чому посприяла травма лівого півзахисника клубу Лі Шарпа. «Манчестер Юнайтед» поступились у гонитві за чемпіонським титулом «Лідсу», а першим трофеєм Ґіґґза у дорослому футболі став Кубок англійської ліги, виграний манкуніанцями того ж сезону. Раян відзначився у фіналі гольовим пасом.

Алекс Ферґюсон почав підпускати до основної команди перспективну молодь, що відточувала свої навики в резерві «МЮ». Нерозлучна «шістка» гравців молодіжної команди Раян Ґіґґз, Пол Скоулз, Девід Бекхем, Ніккі Батт і брати Невілли, почали наводити шороху в основі клубу і демонструвати не за віком зрілу гру. Одного разу, після тренувального матчу між основним і молодіжним складом «МЮ», тодішній капітан «червоних дияволів» Браян Робсон сказав:

«Це золоте покоління. Майбутнє «Юнайтед» в надійних руках. Ці дияволята здатні перевернути світ! Скоро я залишу футбол, бо з ними тягатись немає сенсу»

Сезон 1992/93, що був дебютним для новоствореного турніру — англійської Прем’єр-ліги, приніс червоній частині Манчестера чемпіонський титул, відтак Раян вперше приміряв на себе золоту медаль англійської першості. Крім цього, 1993 року його було визнано найкращим молодим гравцем Європи. Поступово Ґіґґз розпочав виправдовувати надані йому аванси і міцно закріпився в основі «Юнайтед».

Середина 90-х взагалі ознаменована гегемонією «МЮ» на Туманному Альбіоні — команда Алекса Ферґюсона була беззаперечним фаворитом Прем’єр-ліги та кубкових змагань Англії. Прихід в клуб Еріка Кантона, потужна середня лінія команди з Марком Г’юзом та Раяном Ґіґґзом на краях — ось ключові передумови впевненої гри «червоних дияволів». Гри, яка принесла Раянові у складі «МЮ» звання чемпіона в сезонах 1993/94, 1995/96, 1996/97, володаря Кубка Англії у 1994 та 1996 роках та Суперкубка Англії у 1993, 1994, 1996 і 1997 роках.

В історичному для всіх манкуніанців сезоні 1998/99 років Ґіґґз змушений був пропустити кілька важливих для команди ігор через травму, але його вклад у три виграні червоним «Манчестером» трофеї (чемпіонство Англії, Кубок країни, Ліга Чемпіонів УЄФА) був надзвичайно вагомим.

Чого вартий його шедевральний гол у ворота «Арсенала» у півфінальному матчі кубка Англії, красивий м’яч у грі з «Ноттінґем Форест», дубль у матчі групового турніру Ліги Чемпіонів проти «Брондбю», а також гол на останніх хвилинах півфінального матчу Ліги з «Ювентусом», який дозволив «червоним дияволам» уникнути домашьної поразки. Ну і в епічному фіналі Ліги Чемпіонів 1999 року на «Камп Ноу» Тедді Шерінґем зрівняв рахунок саме з пасу Раяна Ґіґґза.

На початку 2000-х у «Манчестер Юнайтед» розпочалась зміна поколінь, і Раянові було не надто комфортно на старті сезону в обновлюваній команді. У 2002 році валлійцем ґрунтовно зацікавився міланський «Інтер», президент якого — Массімо Моратті — готовий був обміняти Раяна на будь-якого гравця «нерадзуррі». Але Ґіґґз залишився вірний своїй команді:

«Навіщо йти з клубу, який я вважаю найкращим у світі?! Не намагайтесь мене вмовити — я залишуся в стані «Юнайтед» до завершення кар’єри»

Але загалом сезон 2002/03 став для Раяна чи не найбільшим випробовуванням у складі «Юнайтед». Після хорошого старту він втратив форму, вболівальники почали сумніватись у доцільності перебування Ґіґґза у складі клубу. Дійшло навіть до того, що «Олд Траффорд» освистував Раяна, коли він ішов з поля під час заміни у матчі з «Блекберном». Але Ґіґґз продемонстрував свої найкращі бійцівські якості та зумів вийти на пік форми у другій половині сезону.

Алекс Ферґюсон (який уже носив титул “сер”) перемістив Раяна з флангу на позицію плеймейкера, що добряче струсонуло гравця у хорошому сенсі. Той сезон Ґіґґз завершив, пропустивши лише чотири гри і здобувши з командою чергове чемпіонство Англії.

В наступних сезонах Раян і надалі залишався ключовим гравцем «Юнайтед», авторитетом як на полі, так і в роздягальні команди, демонстрував традиційно високий рівень гри. Враховуючи довгий час перебування у складі клубу, Раян почав здобувати різні рекордні досягнення. Так, 3 березня 2007 року у матчі з «Ліверпулем» Ґіґґз досяг показника у 700 матчів за «Ман Ю».

У сезоні 2007/2008 років він виграв свою десяту медаль чемпіона Англії, та став переможцем Ліги чемпіонів у драматичному московському фіналі проти «Челсі», тим самим ставши найтитулованішим гравцем британського футболу. До речі, той фінал Ліги Чемпіонів 21 травня 2008 року став знаменним не лише через перемогу «МЮ» в серії післяматчевих одинадцятиметрових, а й тому, що Раян досяг відмітки у 759 матчів в червоній футболці «дияволів», тим самим побивши вже згаданий рекорд сера Боббі Чарльтона. У тому матчі Ґіґґз забив вирішальний одинадцятиметровий удар в ворота Петера Чеха, подарувавши собі, своєму клубові та своїм уболівальникам довгоочікуваний Кубок чемпіонів.

Матч 29 квітня 2009 року проти «Арсенала» став 800-м для валійського чаклуна у складі «Манчестер Юнайтед», а через два тижні після того Раян водинадцяте став чемпіоном Англії. Таким чином, кількість здобутих ним чемпіонств стала відповідати номеру на його футболці.

28 жовтня того ж року Раян зробив собі чарівний подарунок на день народження — його гол зі штрафного удару в ворота «Портсмута» став сотим м’ячем в рамках Прем’єр-ліги. Унікальність цього показника свідчить про те, що його досягло лише 17 гравців.

В кінці 2009 року Ґіґґза визнано найкращим спортсменом року за версією ВВС.

Незважаючи на поважний для активних польових гравців вік, питання пролонгації контракту для Раяна Ґіґґза із керівництвом «Манчестер Юнайтед» навіть не обговорювалось — валлійському ветеранові гарантовано продовжували трудовий договір щороку з сезону 2008 року, а Раян віддячував клубові та його шанувальникам самовідданою і корисною грою.


І продовжував клепати рекорди. Так, матч 26 лютого 2012 року проти «Норвіча» став для Ґіґґза 900-м у складі «Ман Ю». На цей матч Раян вийшов із перших хвилин, відзначившись переможним голом на 92-й хвилині зустрічі. І лише рік потрібен був «нерядовому» валлійському чаклунові Раяну Ґіґґзу, аби досягнути показника у 1000 матчів у футболці «червоних дияволів».

Окремої уваги заслуговує міжнародна кар’єра Ґіґґза. Раян зростав у сім’ї відомого валійського гравця реґбі Денні Вілсона та англійки Лінн Ґіґґз. Однак, сім’я Раяна була неблагополучною, батько покинув матір ще коли їх син був маленьким, тож Лінн виховувала Раяна самостійно. Вшановуючи роль своєї матері у його вихованні Раян змінив батьківське прізвище Вілсон на материнське Ґіґґз, і саме під ним його знають усі шанувальники футболу.

На жаль, збірна Уельсу ніколи не мала у своєму складі гравців настільки високого рівня, як їх одвічний капітан Раян Ґіґґз, тому здобути якихось визначних досягнень на рівні національних збірних Раяну так і не вдалось. А збірній своєї країни він віддав немало сил, розпочавши виступи за неї з сімнадцятирічного віку. Вийшовши на заміну у матчі проти збірної Німеччини у віці 17 років та 321 день Ґіґґз тим самим встановив ще один рекорд, ставши наймолодшим гравцем національної команди. З 2004 року він став незмінним капітаном збірної.

У 2007 році, після завершення відбіркового раунду до Євро 2008 Раян оголосив про завершення кар’єри гравця збірної, пославшись на бажання зосередитись на виступах за клуб. Останнім матчем для нього у футболці збірної Уельсу став матч проти Чехії, у якому капітана валлійської команди було визнано «гравцем матчу». Усього за збірну Уельсу Раян провів 64 матчі, відзначившись у них одинадцятьма забитими м’ячами.

Але і після того, Ґіґґзу вдалось ще відіграти кілька матчів на міжнародному рівні. Сталось це у 2012 році на літніх Олімпійських Іграх, участь у яких брала збірна Великої Британії. Раян Ґіґґз був одним із трьох гравців віком від 23 років, яких дозволено заявляти у склад команди згідно з регламентом Олімпіади, ставши також і капітаном збірної.

Олімпіада відбувалася в Лондоні, тож уперше з 1972 року було прийнято рішення скликати збірну команду гравців Англії та Уельсу. Британці дійшли до чвертьфіналу турніру, але поступилися в серії післяматчевих одинадцятиметрових гравцям Північної Кореї. Ґіґґз відзначився одним м’ячем в груповому турнірі.

Після повернення з Олімпійських Ігор Раян і надалі продовжив демонструвати високий клас, долучаючись до перемог «МЮ» як у Прем’єр-лізі, так і в матчах Ліги Чемпіонів. Ну і займався улюбленою справою — встановленням різноманітних рекордів.

Так, у матчі сезону 2012/13 проти «Евертона» Ґіґґз відзначився своїм першим м’ячем у сезоні, тим самим ставши єдиним гравцем, який відзначався голом у кожному сезоні Прем’єр-ліги з моменту її заснування.У тому ж сезоні, в суперматчі Ліги чемпіонів проти мадридського «Реала», Раян перетнув позначку в 1000 матчів за свій клуб.

Щоб перелічити усі титули та трофеї Раяна Ґіґґза, потрібно зайнятись довжелезним описом, адже за такий тривалий час, проведений в футболі на найвищому рівні, ще й за такий потужний клуб, Ґіґґз зібрав їх неміряно. Далі лише кілька цікавих фактів, які доповнюють портрет унікального валлійця.

Раян Ґіґґз є найкращим гравцем в історії «Манчестер Юнайтед» за версією вболівальників клубу. Він — абсолютний рекордсмен за кількістю здобутих титулів переможця Прем’єр-ліги (13). Він же є рекордсменом Прем’єр-ліги за кількістю проведених матчів та за кількістю гольових передач.

Раян є найкращим бомбардиром Ліги Чемпіонів з усіх британських гравців (29 забитих м’ячів). Окрім того, він є єдиним гравцем, який відзначався забитими голами в одинадцяти підряд розіграшах Ліги Чемпіонів.

Ґіґґз жодного разу не отримував червоної картки у матчах за клуб, і взагалі єдиний раз його вилучали з поля у матчі збірних. З 2007 року Раян удостоєний титула «Офіцер Ордену Британської Імперії». Відповідну нагороду йому вручила королева Великої Британії Єлизавета ІІ.

У червні 2014-го року легендарний валієць оголосив про завершення професійної кар’єри, але з рідного клубу не пішов – став асистентом головного тренера. Спільна робота з Луї ван Галом стала новим викликом для Раяна:

«Раніше я хотів бути найкращим гравцем матчу, тепер же хочу проводити найкращі тренування»

Ну а на завершення матеріалу як епілог процитую слова самого Алекса Ферґюсона, який колись сказав:

«Озираючись назад, я зі стовідсотковою впевненістю можу сказати, що вся моя зарплата в Манчестері  виправдовується одним лише запрошенням в клуб Раяна Ґіґґза»

Тут, як то кажуть, ні додати, ні відняти.

Насолоджуйтесь футболом, так, як це робить валійський чаклун.


Menu Title