Рава, град і футбол

24 Вер, 2019| автор:

Подорож до Рави-Руської. Прохолодна романтика раннього міста Лева одразу окутує тебе, коли ти виходиш із дому. Прямую до автобусної зупинки. Рішення вирушити у прикордонне містечко на теренах Львівщини не більше, ніж наслідок вчорашньої вечірньої спонтанності.

Практично одразу приїжджає потрібна мені маршрутка. Якихось пів години і я вже на автостанції. Невеликий мурашник на краю Львова як завжди активний. Схоже, що він ніколи не засинає. Беру свій квиток. Заходжу в автобус. Водій перевіряє тікети. На диво, більшість пасажирів саме із ними. Виїжджаємо. Підбираємо людей ще на кількох зупинках. Покидаємо межі столиці Галичини.

Минаємо з десяток сіл. Заїжджаємо у Жовкву. Невеличке атмосферне містечко зі старовинною архітектурою. Навіть через вікно транспорту обов’язково вподобаєте центральну площу і виїзд з города. Останній взагалі унікальний, адже ви, прямо кажучи, проїжджаєте через міську браму. Матимете можливість, то завітайте.

У вищезгаданій Жовкві маршрутка вже так добряче наповнилась. Дається взнаки. Спека. Знімаю куртку. До Рави-Руської залишається ще зовсім трішки. От вже знайоме залізничне полотно ліворуч. Вже близько. Ще зо п’ять хвилин і досягаємо нашого пункту призначення.

Виходимо із транспорту. Тут же ж автобус одразу заповнюють інші пасажири, які прямують у ближні до Рави села. Перебігаю дорогу. Практично одразу тут мене зустрічає місцевий ринок. Проходимо його. Далі крокуємо, нікуди не звертаючи, прямо. Тут можемо побачити красивий скверик, ратушу, доглянуте подвір’я школи, (не)відремонтовані дороги (у деяких місцях прямо біль) і безліч припаркованих велосипедів. Велосипед, напевно, найпопулярніший вид транспорту у цій місцині.

IMG_6842

IMG_6841

IMG_6847

Дістаємось до “Локомотива”. Із колонок гучно лунає музика. До старту гри залишається десь хвилин сорок. Глядачів поки не видно. Заходжу на трибуни першим. Погода капризує. Сонце ховається за хмарами і навпаки. Проте головні сюрпризи попереду.

Нічого не підозрюючи, оглядаю територію. Досить затишно. У кутку стадіону створено дитячий майданчик. Пластикові крісла у хорошому стані. Газон пристойний. Лише підводить те, що де-не-де трапляються нерівності. Проте, заспойлерю, за відсутності дренажної системи і за наявності сильної зливи і граду, останній навіть не натякнув на те, аби перетворився на болото. Тим, хто доглядяє за полем у Раві респект.

Ось на території вже помітно місцевого талісмана Вулика. Песик зустрічатиме гравців “Карпат” на виході з адмінбудівлі (роздягальні) перед стартом матчу. Але це згодом. Зараз команди виходитимуть на розминку. Разом з ними з’являються глядачі на трибунах. Займаю своє місце.

IMG_6806

Cвисток. Розпочинається поєдинок між “Карпатами” U-19 і “Зорею” U-19. З перших хвилин обидві команди стараються не поступатись одна одній — боротьби тут вистачає сповна. Це тішить. Самовіддача на рівні. Першими відкривають рахунок у грі “леви” — Cущак не залишив шансів Кияшку. Далі трішки затишшя перед справжнісінькою бурею. Cпочатку забитим м’ячем відзначились луганці, а через мить свої корективи вирішила внести погода. Команди догравали під акомпонемент справжнісінької зливи. Головний арбітр матчу вирішив жодних хвилин до першого тайму не додавати і гравці якнайшвидше попрямували до роздягалень. Брррр…

По перерві погода продовжила капризувати, хоча й з’явилось сонечко, проте зовсім ненадовго. На зміну йому прийшов град. Здавалось, що рефері от-от призупинить гру. Принаймні з вболівальників мого сектору на той момент нікого не залишилось — тут парасолька мене виручила як ніколи. Команди продовжили “рубатись” на футбольному полі, яке, як ми вище згадували, достойно витримало такі кліматичні пертурбації. Гроза затихла. Проте це ніяк не стосувалось футбольної сцени, де команди продовжували обмінюватися небезпечними моментами.

IMG_6831

Більше таких епізодів все ж створили господарі поля, які на сімдесять сьомій хвилині вийшли вперед. Вісім хвилин по тому взагалі в усіх стався шок. Голкіпер “Зорі” Кияшко вчинив щось абсолютно незрозуміле, втративши м’яча поблизу своєї штрафної, Раделицький відправив круглого у пусті ворота. Після цього одразу відбулась логічна заміна воротарів у луганців. Хлопцю довелось зовсім несолодко.

Схоже, що такою помилкою п’ятдесять другого номера “Зорі” всі були настільки шоковані, що аж забули змінити рахунок на табло. До кінця зустрічі так і майоріло — 2:1.

Футбольний посмак залишив по собі приємне враження. Навіть, попри те, що довелось добряче померзнути і помокнути на глядацькій трибуні… Проте для багатьох глядачів, які відвідують такі ігри, це норма. Буденність. Вони герої. Ті десятки, які присутні на таких матчах й бачать, як із ніким невідомих гравців, виростають зірки своїх команд, своєї країни. Як у юнаків формується справжній бойовий дух, як вони готові боротись на полі до кінця, аби довести, що вони, не люблю цього слова, профпридатні.

Так, тут не було божевільної атмосфери. Ви її тут і не зустрінете. Вона тут інша. І, можливо, для декого цього недостатньо, аби відвідати такий поєдинок. Проте це український футбольний андер. Це частина нашого футбольного життя. І вона по-своєму прекрасна. Адже саме тут розпочинається дорога від малого до великого.

Збираємось додому. Автобус “Карпат” обганяє наш транспорт. Десь вдалині помітно, як падає дощ, красиве явище. Явище, яке символізує таке властиве “зелено-білим” оновлення. Проте, коли вже замайорить сонцем над львівським клубом? Ще прийде час…

Дмитро Гончар, спеціально для “Брутального Футболу”


Menu Title