Справжній Мефодійович

26 Сер, 2015| автор:

Один із найуспішніших тренерів в історії дніпропетровського “Дніпра”, України та СРСР. Рівно 9 років тому він пішов з життя. Євген Мефодійович Кучеревський – яким він був насправді.

piyasa-degeri-borsasi--1115028

Язик не повертається говорити про Мефодійовича у минулому. Він був, є і буде у серцях вболівальників “Дніпра”. Та його люблять і поважають не лише у Дніпропетровську. Кучеревський був відкритою, прямою і чесною людиною з чудовим почуттям гумору. Цікаві історії знайдуться ледь не у кожного, хто з ним працював. І вони, як і чемпіонство “Дніпра” 1988-го, Кубок СРСР 1989-го, чудова команда початку 2000-х, плеяда гравців, яких відкрив Кучеревський і його спокійне обличчя на тренерській лаві завжди будуть у пам’яті людей.

Найкраще про людину говорять її вчинки і слова. У цих цитатах весь Мефодійович:

“Я з футболістами ніколи не сюсюкався і завжди говорив правду. І в якийсь момент, на якомусь визначеному етапі це зіграло свою роль. Коли вони голодними були, холодними, коли вони хотіли себе проявити, коли вони хотіли заробити – вони слухали, вони робили. Терпіли або хоча б намагалися робити, що від них вимагали… Коли ж були впевненими в позитивному результаті, то скільки не проси «зняти корону» – тільки ображаються”

“З арбітрами я не пересікаюся – марно: своїх рішень вони не міняють, а ти себе блазнем виставиш.”

“Без гола немає футболу. А якщо ти хочеш забивати – атакуй. Якому вболівальнику сподобається команда, що грає тільки «із засідки»? Крім того, орієнтуючи гравців переважно на оборону, ти позбавляєш їх найважливіших компонентів гри – азарту, жаги до перемоги, прагнення побачити м’яч у воротах суперника.”

s11073332

“Я ніколи не кажу: «Виходьте і бийтеся!». Це ж не бокс, а футбол. Значить, грою, а не бійкою треба щось доводити.”

“Навіть найгеніальніший тренерський задум стає порожнім звуком, якщо немає кому втілити його в життя. Це як у театрі: немає гідних акторів – немає і вистави, якою б талановитою не була п’єса.”

“Ми граємо для людей, які щиро переживають за команду і не хочуть бачити на полі байдужих ледарів.” 

“Коли я тренував «Дніпро» за часів Союзу, то ми раз на 2-3 місяці влаштовували на стадіоні зустрічі з уболівальниками, тоді збиралося тисяч по п’ять людей, і ніхто нікого не розганяв, адже ми граємо для людей, які щиро переживають за команду і не хочуть бачити на полі байдужих ледарів. Це право вболівальників.”

“Ми їх сьогодні заженемо за Бранденбурзькі ворота! І поїдуть ці багатенькі додому ні з чим!”

Євген Шахов 1988-го став найкращим бомбардиром “Дніпра” – тодішнього чемпіона СРСР:

“У середині того сезону відчув утому від футболу. Не хотілося ані грати, ані тренуватися. Іду до Мефодійовича, прошу тренера відпустити мене на 3-4 дні до Ялти. У розпал сезону! Думав, наставник гляне на мене як на дивака, але Кучеревський дав добро. Я поїхав, відпочив і після повернення знову почав забивати.”

21810113

“Дніпро” на чолі з Кучеревським – володар Кубку СРСР-1988

Кучеревський міг налаштувати команду на будь-якого суперника. Руслан Ротань згадує один з таких випадків:

“Пам’ятаю, грали в Кубку УЄФА з “Гамбургом”. На виїзді поступилися – 1:2. Перед матчем напруга колосальна. Розуміємо, що є шанс, але як його використовувати? На установці чекаємо, що він скаже. І Євген Мефодійович видає: “Хлопці, спокійно! Я знаю, що ми їх сьогодні заженемо за Бранденбурзькі ворота! І поїдуть ці багатенькі додому ні з чим!”. Ми перемогли – 3:0!”

“Я не расист, мені все одно, який у гравця колір шкіри. Просто я переконаний, що перебір легіонерів у наших клубах не йде на користь українському футболу. Ми ж “перекриваємо кисень” своїм гравцям, позбавляємо їх стимулів, ущемляємо інтереси національної команди.”

“Після невдалих ігор мені соромно показуватися на вулиці. Соромно перед уболівальниками за себе і за всю команду. Таке відчуття, ніби я когось обдурив. Або пограбував.”

Шкода, що певним чином нинішня ситуація у “Дніпрі” дуже подібна на описану Кучеревським:

“Завжди є клуби, у яких, здавалося б, є всі передумови для успіхів – підбір гравців, відмінна база, гроші та інше, а толку мало. Тому що в такій команді тренери тягнуть в одну сторону, футболісти – в іншу, високе начальство – в третю. Лебідь, Рак і Щука.”

26 серпня 2006 року Євген Мефодійович загинув у ДТП, зіткнувшись на своєму автомобілі Камазом. Він прямував у Новомосковськ на матч дублю “Дніпра”.

Через рік на його могилі було відкрито повнофігурний пам’ятник. А у 2008 році бульвар між стадіоном “Дніпро-Арена” та проспектом Пушкіна був названий його ім’ям.

Мефодійович живий, поки жива пам’ять про нього. А вона житиме вічно!

Володимир Скиба, Брутальний Футбол

Menu Title