В пошуках отамана

3 Вер, 2015| автор:

Менше тижня до чергової спайки відбіркових матчів Євро-2016, а у нас як завжди не без проблем. Такі вже особливості національного футболу. На цей раз, шановні знавці, питання: “Кому грати на вістрі атаки?” В світлі цієї вічної проблеми цілком логічно, що найбільша кількість голів у нас приходить або від вінгерів, або від центральних хавів. І, здавалось, питання нападника було поступово вирішено із початком декади Фоменка, однак травма Романа Зозулі змушує знову чухати потилицю і вдаватись до роздумів з філософським присмаком. Ну що ж, спробуємо копнути до витоків проблеми.

pic_1518

Після заключного туру групового раунду Євро-2012 проти збірної Англії сталось те, до чого ми себе поступово готували, але хотіли максимально відтягнути: Андрій Шевченко оголосив про завершення виступів за першу команду країни. Постало питання як же нам тепер жити далі? Хто стане новим отаманом нападу збірної? Впродовж тієї таки європейської першості вже поступово попереду награвались Мілевський та Девіч.

Z2X2EWJO4W8

Однак вічно молодий, вічно п’яний Міля поступово зник із футбольного горизонту. Поневірявся близьким сходом: Туреччиною, Казахстаном, потім на рік відійшов від футболу. Зараз Мілевський підкорює хорватські вершини із «Хайдуком»  і цілою українською діаспорою. Девіч провів ще один рік в «Металісті» після чого відправився в «Рубін», а згодом набивати кишені перед пенсією піднімати рівень чемпіонату Катару в складі «Аль-Раяна». Але чи стали б ці два персонажі гідною заміною Шеві? Дуже слизьке і неоднозначне питання з розряду «пальцем в небо», адже можна лише здогадуватись чи покладатись на гіпотетичні припущення.

Ми апелюватимемо до статистики. Мілевський впродовж своєї кар’єри за збірну України награв 50 матчів, в яких забив 8 м’ячів, показник очевидно не шевченківський. Щодо Марко, то на його рахунку 35 матчів і 7 голів, згідно всіх статистичних джерел 7, але ми пам’ятаємо 62-у хвилину поєдинку з англійцями, тому, як то кажуть, не ПТУ, а коледж, не 7, а 8.

В порівнянні з Мільою-промільою відсоток ККД більший, але Девіч обрав футбол заради грошей, а не футбол заради футболу, тому із закінченням виступів в нашому чемпіонаті випав і зі списку збірників. Як вказують нам цифри: ні Девіч, ні Мілевський не тягнули збірну в плані штампування м’ячів. Можна апелювати до того, що специфіка гри команди змінилась, адже в часи великої сімки збірна сприймалась як «Шева і ко», а зараз же ми маємо більш рівносильну команду: значно технічніший центр із вибуховими крилами і достатньо кусючим захистом, та це не змінює того факту, що із форвардами у нас все ще проблеми.

9Rk2KyUhBw8

Як вже згадувалось вище, з приходом Михайла Фоменка основним нападником став Роман Зозуля. Але назвати його чистим нападником на кшталт класичної дев’ятки перо не повернеться, “звиняйте” за пафос. Припускаю можливу дискусію, легкі жести в області скроні і думки про те, що автор втирає якусь дічь, адже все більше тренерів раз-по-раз використовують нападників в ролі блукаючого форварда, або взагалі ставлять на цю позицію атакувальних хавів.

sjvZmoyT4LQ

Та весь наш романтизм і уявлення про нову, модерну тактику збірної ламає прагматизм Фоменка. Тренер старої закалки, що покладається лише на перевірену обойму, мінімум експериментів і стандартні тактичні схеми. На даний момент в доробку Зозулі 22 гри в синьо-жовтій формі і 3 забиті м’ячі. В цьому випадку невисока результативність – не ознака того, що Роман – нападник рівня Кержакова, чи просто відбуває номер на полі. Зозуля – гравець, який ловить свою хвилю в боротьбі, чорновій роботі, високому пресинзі, а не в очікуванні подачі на вістрі атаки. Тому очікувати голепаду від Романа було б занадто наївно.

Трохи відмотаємо часовий проміжок ближче до наших днів і ключових матчів у відборі до Євро-2016. В заявці Фоменка із нападників: дніпрянин Євген Селезньов, луганчанин Пилип Будківський, динамівець Артем Кравець.

-hyPFvv-OEc

Найбільш очікуваним виглядає поява в основному складі Селезньова, адже на стартовому відрізку чемпіонату Євген, який за збігом обставин залишився чи не єдиним нападником в «Дніпрі», відкрив друге дихання і приємно дивує рівнем і осмисленістю гри, попри своє реноме нападника-метра. Селезньов – яскравий приклад того, що футболіст повинен відчувати довіру наставника. Маркевич довірив – Сєля поки не підводить.

qVaX6CkKMEM

Артем Кравець. При всій повазі до його характеру і ледь не героїчного повернення до великого футболу після ряду складних і довгих поневірянь лазаретом, все ж не дотягує Артем до рівня топ-нападника навіть для  рівня збірної. Про що говорити, якщо і досі Кравця асоціюють із матчем «Валенсія» – «Динамо» і його феєричним дублем. Головна проблема Кравця – нестабільність і низький відсоток реалізації моментів, а знаючи прагматичний хист нашого коуча, навряд чи доведеться сподіватись на зорепад гольових нагод для Артема.

TvUogSLfJ4k

Пилип Будківський – молода надія на перспективу. Форвард «Зорі» зіграв вже 6 матчів за збірну, але у всіх виходив на заміну, тому набігав лише 62 хвилини і поки без голів. Саме набігав, адже нічим небезпечним не відзначався, хтозна чи виною цьому мала кількість відведеного ігрового часу, чи неготовність ще грати на такому рівні, тут вже обирайте, що кому до душі.

zUUZ0gRKTDU

Тому класичне питання, на кшталт дворового: «Бомбардири є? А якщо знайду ?» – знову актуальне. І погодьтесь, це той випадок, коли ми не проти, щоб таки знайшли.

Олександр Новак, Брутальний Футбол


Menu Title