“Все, що я хочу на Різдво – це…”

29 Січ, 2017| автор:

Вашій увазі третій епізод секретного щоденнику “Мої нормальні моменти”

Це було в той час року, коли я відклав у довгий ящик мою звичайну колекцію платівок до січня і дозволив собі увімкнути дещо з більш з оптимістичним темпом для добробуту програвача сім’ї Клоппів.

Мої непростимо нігілістичні смаки є цілком прийнятними щодо стандартів композиції, проте Різдво вимагає чогось трохи більш святкового. Як і слід було чекати, я сидів слухаючи “Got Something For You” Best Coast&Wavves – і я наважусь назвати це кращим поєднанням Різдва з програвачем!

На випадок, якщо ви не знайомі з наступним треком, я використаю його як більш “попсовий” приклад для розкриття моєї аналогії. Мерая Кері одного разу заспівала “Все що я хочу на Різдво – це Ти”. Я хочу сказати тобі, дорогий читачу, все що я хочу на Різдво – це новий голкіпер.

Я підготував Сімона Міньоле до стартового складу проти “Мідлсбро”( після підготовки Льоріса Каріуса, як ми це робимо зазвичай) і запропонував цей експонат Tate Liverpool (місцевий музей сучасного мистецтва, щось на кшталт Пінчук Арт Центр в Києві – прим. пер.) Ми з Сімоном вчепилися над новою інсталяцією Глена Лігона “Без Назви”. Я проінтерпретував це як переплетення соціального коментаря з повідомленням про авторство, але наївний Льоріс відхилив це як “претензійну серію крокування по стіні”.

Я сказав йому, що хтось з мікроскопічним розумом може йти геть до наступного залу для того, щоб його погодували сміттям з останньої колекції Іва Кляйна… і що він випадає з нашого візиту в Ріверсайд. З цими словами, що дзвеніли у нього в вухах, Льоріс пішов, але повернувся через 40 секунд після того, як відмовився “викашляти” внесок виставки розміром в 11 євро.

Ми загладили нашу провину після того швидко, але я вже до цього моменту надіслав Сімону повідомлення зі смайлом воротарських рукавичок та підморгуванням.

Сімон не підвів мене, інші мої хлопчики в мідно-жовтому вбранні також забезпечили повернення додому переможцями. Адам Лаллана став найкращим гравцем на полі, але я був більше вражений дізнатися, що він налаштував свій Sky Sport на “Найбільш згадуване на Social X1″ цим ранком – це саме та статистика, яку ви хочете бачити в якості менеджера.
Як я вже казав раніше, Адам разом з Джорданом є тими двома, що уклали угоду між Nivea та їхніми головами, так що ви можете зрозуміти, чому я був нерішучим, коли їх запитали, чи можуть вони залишитись в Мідлсбро на додаткову ніч для того, щоб “поспостерігати за деякими птахами”.

Проте, я вирішив надати їм це задоволення в якості нагороди з таку хорошу продуктивність. До того ж, хто я такий, щоб відмовити людині надзвичайне видовище соколиного полювання пізньої ночі в Теннесі (окраїна Мідлсбро – прим. пер.).

Ми всі повинні частувати себе час від часу. На мій подив, коли ми виїжджали з міста на шляху до “Ліверпуля”, я помітив, що вони біжать поруч, просячи водія, щоб пустив їх до автобуса. Погляди на їхніх обличчях промовляли, що вони були геть не вражені рідкісними породами птахів. Можливо, одного з них вкусила божевільна коричнево-жовта сова? Я вирішив не запитувати. Дорога додому дала мені можливість прийняти пацієнтів до клініки “Доктор Клоппо”.

Це просте зібрання для розумових вправ, яке я регулярно заохочую серед моїх гравців. Це дає їм можливість говорити босові все про своїх особистих демонів, які промовляють з високим октановим числом. Джеймс Мілнер бере хвилину. Сімон поділився зі мною, що він шкодує через те, що не кинув свою футболку вболівальникам після свистка разом з партнерами по команді.

Він продовжував пояснювати, що хвилювався, що ніхто не захоче взяти його футболку, бо він “не був настільки ж крутим, як Жоель Матіп”. Щоб бути справедливим, Жоель дійсно крутий – його місячна підписка на “GQ” (чоловічий журнал моди – прим. пер.) і всюдисущий мускус парфумів “Boss” говорять про це. Впевненість є, безсумнівно, низькою серед моїх воротарів, тому я запропонував вправу, що негайно підвищує моральний дух.

Наступного ранку я завів “Opel” і повіз Сімона та Льоріса до центру Ліверпуля з коробкою футболок з написами “Міньоле” та “Каріус” на буксирі. Ми здійснили турне торговими центрами з метою роздати футболки молодим шанувальникам.

Це виявився мій найбільш катастрофічний день після нашого смирення в Бернлі ще в серпні. До обіду ми не віддали жодної футболки, а наші пропозиції змусили декількох дітей розплакатись. Ми перемістилися в лікарні, але діти також виглядали похмурими, особливо дивлячись на Льоріса, який нагадував літнього джентльмена, що тимчасово помер.
Пригнічені, ми врешті-решт кинули коробку біля притулку для бездомних. Пізніше, тієї ночі, я отримав телефонний дзвінок від Сімона, голос якого звучав запаморочливо: “Батечко, є людина, яка спить під однією з моїх сорочок в дверях кіоску WH Smiths (мережа точок роздрібної торгівлі – прим. пер.) Футболка вкрита блювотиною, а ще він вкрав ручку з магазину, щоб викреслити ім’я на спині, але це мій номер! Мій номер!”

Я повинен триматися з усіх сил, щоб не розказати цю новину Льорісу, поки не знайду нового дублера Сімонові в січні. Цікаво, Пітер Енкельман ще грає?

Джерело:  FootballFanCast.com

Із першою частиною щоденника можете ознайомитися ТУТ.

Із другою частиною щоденника можете ознайомитися ТУТ.

Переклад Андрія Резніченка


Menu Title