Втрачений?

12 Січ, 2017| автор:

І досі тримається в голові матч проти бельгійців нашої молодіжної команди. Стиковий матч за вихід на Чемпіонат Європи-2006. Першу гру ми програли в Маріуполі – 2:3.

Поступалися і в Бельгії після першого тайму – 0:1. Потім на 70-й хвилині Фомін зрівняв рахунок, а на 83-й Чигринський вивів нашу команду вперед. Але цього було явно недостатньо. Йшла третя компенсована…

“Я протягнув м’яча до штрафного і, чесно кажучи, не знав, що робити далі. Переді мною вже виросли захисники, а віддати пас було нікому. Я вирішив прибрати круглого під себе, підлаштувати його під праву ногу і пробити. Вийшло непогано…”

Сьогодні Артему Володимировичу – 32. І “Брутальний футбол” просто не міг не згадати про гравця, який подарував стільки приводів для мемів та для статей. На жаль, багато (якщо не більшість) з них більше підходили для жовтої преси, аніж для спортивної. Гулянки в клубі, розбитий Феррарі, медогляд після дня народження чи поява на прес-конференції в халаті – Артем уміє дивувати. І через ці його витівки всі якось забули, що Мілевський насправді дуже класний футболіст і вболівальникам ДК та збірної України він приніс чимало простої футбольної радості. Особливо, коли забивав принциповим суперникам.

В сезоні 2008-2009 доля звела “Динамо” із “Спартаком” в третьому кваліфікаційному раунді ЛЧ. Тоді Кияни двічі познущалися із москвичів – двічі по 4:1 і двічі в цих іграх по 2 голи клав Мілевський.

 

Узагалі 2008 та 209 роки були найбільш зірковими для сьогоднішнього іменинника. Особливо 2009, коли він став найкращим в Україні ледь не за всіма можливими критеріями. Непогано Артему ще забивалося у 2010 та 2011. В цей час від нього постраждали такі іспанські гранди як “Валенсія” (зараз, звісно, вже не гранд), “Барселона” та “Реал”.

Ну а потім кількість голів зменшувалася відповідно збільшенню його печінки. Та печінка – це особиста справа кожного, а ми ж повернемося до принципових суперників. Від ударів Артема голкіпери “Шахтаря” постраждали аж сім разів, але один гол в ворота донеччан на особливому місці. Гол у матчі за Суперкубок у 2011 році. Не так сам гол, щоправда, як жест після нього.

Не можна не згадати і про панєнку у ворота швейцарців в серії післяматчевих пенальті, яка допомогла збірній України команді дійти до чвертьфіналу ЧС-2006.

Цього ж, 2006 року, Мілевський також став віце-чемпіоном Європи у складі команди U-21, поступившись у фіналі Нідерландам – 3:0. Двічі в тому матчі забив Хюнтелар.

Ну а після 2011 у Тьоми непішло-непоїхало. В Києві його потерпіли ще два роки, а далі “Газіантепспор”, “Хайдук”, “Конкордія” і ось тепер “Тосно”.

Хтось скаже: “До чого чувак докотився (допився, догрався і т.д.)”. Так, можливо він і міг би стати другим Ібрагімовичем чи Шевченком, але в кожної людини свій вибір. Дотримуючись режиму Мілевському довелося б пропустити багато світських тусовок, набагато складніше було б БФ і жовтій пресі, він би так і не познайомився із такою кількістю красивих дівчат і не ганяв на своєму Феррарі.

Яке взагалі ми маємо право його осуджувати? Кожна людина сама робить свій вибір в житті. І, до речі, ви чули від когось, хто особисто знайомий з Артемом, щоб про нього сказали хоча б одне криве слово? Отже людина він насправді хороша. І, скажу вам по секрету, якщо б переді мною стояв вибір, з яким футболістом “задвіжувати”, я б без вагань обрав саме Мілевського. З днюхою, бро.

2

“Брутальний футбол”


Menu Title