Згадати все. 25 найголовніших миттєвостей українського футболу

24 Сер, 2016| автор:

“Брутальний футбол” вітає вас із 25-ю річницею Незалежності нашої любої Неньки-України! Ніхто і не міг подумати, якою дорогою ціною нам доведеться святкувати цей день, але то є життя і ми маємо дякувати кожному, хто хоч одним добрим словом (не кажучи вже про героїчні подвиги) допоміг Україні бути вільною! Не втрачайте все те добро, яке є у нашій країні, примножуйте його та будьте щасливі, не дивлячись ні на що!

Den-nezalezhnosti-Ukraini-2016-003

25 років виповнюється і нашому ногом’ячу. Звісно – історія наших клубів сягає імперських часів, але незалежний період розвитку національного футболу із всіма його атрибутами – федерацією, лігою, збірною та іншим – бере початок із все того ж 1991 року. Тож давайте разом з вами згадаємо – що ми пережили в українському футболі за ці 25 років Незалежності?

1. Перший матч збірної України з футболу

В 1992 році ФФУ стала повноцінним членом ФІФА та УЄФА, і в тому ж році, 29 квітня, на стадіоні “Авангард” у славному місті Ужгород збірна України провела свій перший матч в історії. Суперником “жовто-синіх” стала досить амбітна збірна Угорщини.

Нашою командою керував великий Віктор Прокопенко, який потім задасть жару “Манчестеру” на чолі волгоградського “Ротору” і приведе “Шахтар” до першої Ліги Чемпіонів. У складі збірної красувалися імена Олега Лужного, Ігоря Кутєпова, Сергія Беженара, Олега Саленко, Ільї Цимбаларя, Сергія Ковальця та інших легендарних гравців, а перший гол збірної у цьому матчі забив Іван Гецко – нажаль, це був гол престижу, адже тоді ми “згоріли” – 1:3.

Той матч може стати символом терпіння і волі українського народу, адже труднощі були гігантські – на матч в Києві у влади не вистачало валюти, а в Ужгороді, який вибрали через географічну близькість до кордону, із організацією допомагала угорська діаспора. Сам склад був надзвичайно ослаблений, адже в ті часи Росія активно клепала збірну СНД (про що ми поговоримо пізніше). Тим не менше – матч стався і ми можемо цим пишатися!

2. “Таврія” – перший чемпіон України з футболу!

Історія, в яку важко було б повірити, якби вона не була правдою.

Перше, що треба відмітити – це тривалість чемпіонату-1992, який пройшов всього…  менше, ніж за півроку – із 6 березня по 21 червня. Це було пов’язано із переходом на систему осінь-весна – нам вкрай потрібно було потрапити у єврокубки вже у цьому році.

Друге, що вражає – це географія того чемпіонату. 20 команд! Були представлені такі міста, як Тернопіль, Вінниця, Чернівці, Миколаїв, Кременчук, Івано-Франківськ, Шепетівка! Фантастика!

Безымянный

Сам чемп проводився у дві группи по 10 команд. Переможці розігрували золото в очному матчі, а другі місця – бронзу. Її виграв у дніпропетровський “Дніпро” (перемігши “Шахтар”), а от золото навічно увійшло в історію з великої букви “Т”. “Таврія” під керівництвом легендарного Анатолія Заяєва у Львові перемогла київське “Динамо”.

По легенді, яку підкинув Олег Саленко, сімферопольцям були дані гроші, тому кияни тренувалися в півноги. Але кримчани провели столичних “ділків”, а футболісти “Динамо” були оштрафовані на дві місячні зарплати – 2000 долларів (зараз десь сміються гравці академій наших грандів).

3. Українці-перебіжчики у збірній Росії

Перші роки незалежного футболу пройшли під гаслом “Чемодан, вокзал, Росія”. В часи тотальної невизначеності не всі українські футболісти хотіли грати за ідею, коли був шанс пограти на Чемпіонаті Світу-1994 та отримувати “реальне бабло” (а по тим часам – і зовсім нереальне) у московських клубах.

Біда нашого футболу в тому, що їхали у Росію суперталанти. Найяскравішими прикладами можуть слугувати зірка “Манчестера” Андрій Канчельскіс та найкращий бомбардир ЧС-1994 – Олег Саленко. В цей же список можна віднести вихованця одеського “Чорноморця” Ілью Цимбаларя, якого, на жаль, вже немає разом з нами – він став справжньою іконою московського “Спартака” і збірної Росії. Віктор Онопко, Сергій Юран, Юрій Нікіфоров…

page_2_3

Не всі футболісти з цього списку грали за збірну Росії – але масштаб втрат українського футболу зрозумілий

Не можна винити гравців у рішенні грати за Росію. Щоб їх судити – треба жити у ті часи. Люди, виховані у радянській системі, ще не мали приводів до якихось конфліктів – все було досить мирно (хоча без звинувачень не обходилося і тоді). Ще більш важливим був грошовий аспект – футболісти теж люди і жити за щось треба, а от валюти в Україні не було.

Амбіції теж багато що значили – від московського “Спартака” в ті часи отримати пропозицію можна було лише один раз у житті. Тим не менше, в історії українського футболу ці великі майстри залишилися втраченим поколінням.

4. “Шубний скандал”

Діло було восени 1995 року, і потужне “Динамо” із Шевченком та Ребровим у складі перемогло у групі “Панатінаікос” – 1:0. І все б нічого, але іспанський арбітр Луїс Ньєто видав рапорт УЄФА, у якому було написано, нібито Ігор Суркіс та Василь Бабійчук (якого також вже нема) – гендир і генсек “Динамо” відповідно – запропонували тому дві норкові шуби та 30 тисяч доларів. “Динамо” виключили з ЛЧ на два сезони відразу, його місце зайняв датський “Ольборг”, а фігурантів справи забанили у футболі довічно.

Згодом, використовуючи зв’язки в уряді та УЄФА, кияни скоротили бан до одного сезону, а з діючих осіб зняли всі звинувачення. Йожеф Сабо говорив про “підставу” – мовляв, рефері хотів дві шуби. Йому назвали ціну – 30 тисяч доларів, але можна було взяти за 15 “кусків”. Рефері образився і накатав рапорт.

Так чи інакше, а шубний скандал назавжди залишився в історії нашого спорту, відбившись у прізвиські нинішнього Президента “Динамо” – “Шубкіс”.

 5. Вкрадене “Дніпро”

Мабуть, жоден український клуб за всю історію стільки не страждав від навколофутбольних речей, як дніпровський “Дніпро”. У незалежній Україні “синьо-біло-блакитних” феєрично прокинули, як мінімум, двічі.

“Динамо” не стало першим чемпіоном, але могло не стати і другим – “дніпряни” під керівництвом Миколи Павлова у сезоні 1992/93 мали рівність по очкам із киянами, але, в останній момент, керівники щось “порішали” і Регламент просто по ходу турніру змінився – тепер чемпіоном ставала команда, яка мала кращу різницю м’ячів. Краща різниця, звісно ж, була у “Динамо”.

92-94_intro

“Дитячий садок” Миколи Павлова. “Дніпро” – срібні призери Чемпіонату України з футболу 1992/93

Але не це стало потрясінням для дніпровського клубу, а перехід Павлова до “Динамо” у сезоні 94/95. Разом із собою Микола Петрович вихватив усіх лідерів “Дніпра” – Максимова, Михайленка, Коновалова і Похлєбаєва. Команду катастрофічно “трусонуло” і відтоді Павлов – один із найголовніших ворогів тих вболівальників “Дніпра”, які це все пам’ятають.

6. “Динамо” 1998/1999

Легендарна команда Валерія Васильовича Лобановського визрівала не один рік, і перед даним сезоном уже вважалася європейським топ-клубом. Київські журналісти ще навесні 1998 року всерйоз говорили, що “Ювентус” із Дель П’єро, Зіданом та Марчело Ліппі – це непогана команда, яку, однак, “Динамо” має проходити. Вже восени “біло-синіх” “прорвало”.

Погроми “Арсенала”, “Ланса”, “Реала” та трилер із “Баварією” стали золотим фондом українського футболу, після якого весь світ нас остаточно признав як силу. Найяскравішим підтвердженням цього стала цитата тогорічного тріумфатора ЛЧ Алекса Фергюсона перед фіналом із “Баварією”: “Добре, що нам не попалося київське “Динамо”.

7. Відбір до Євро-2000. Україна – Росія.

А продовженням казки 1998/1999 стали матчі збірної України у відборі до Євро-2000, де “жовто-сині” під керівництвом Йожефа Сабо (затятого русофоба) мали зустрітися із Росією.

У Києві “наші” розбили сусідів – 3:2. Матч-відповідь у Москві викликав масштабну націоналістичну істерію у всіх верствах російського суспільства. Чого лише коштувала перша полоса “Совєтского спорта” – “Бей, Хохлов, спасай Россию!”.

Не спас. До 88-ї хвилини Росія вела із рахунком 1:0, а потім стався Філімонов. 1:1. Росія не потрапила на Євро, але Україна теж – у стикових матчах ми отримали найболючішу поразку в історії наших плей-офф. Нас переграла Словенія. Міленко Ачімовіч та Златко Заховіч стали національними героями своєї країни, а Олександр Шовковський увійшов в історію як “Сашко, де ти гуляв?”.

8. Шевченко в “Мілані”

Шевченко в “Мілані” – це не просто назва трансферу 1999 року, а ціла футбольна культура України у першій половині “нульових”. Всі – від малого до великого – дивилися Серію А по “СТБ” тільки заради “Мілану”. Всі двори були забиті Шевченками. Шева був іконою в Україні – і в усьому світі теж. Едін Джеко, наприклад, розказував що його кумир – Шева.

Золотий м’яч-2005 став тим тріумфом, який назавжди залишиться у пам’яті не тільки Андрія Миколайовича, а і всього українського народу.

9. Втрата Валерія Васильовича Лобановсього

Велика втрата нашого футболу сталася в травні 2002 року. Не хочеться багато говорити на цю тему, але просто відмітимо – Метр пішов, фактично, під час футбольного матчу. Це стало шоком для усієї України.

Тим не менше, досягнення Легенди настільки величезні, що немає ніяких сумнівів – Лобановський живе вічно у нашій пам’яті.

10. Перше чемпіонство “Шахтаря”

Донецький клуб – дев’ятиразовий Чемпіон України, але саме перша його перемога у турнірі стала початком знакового перелому, що відбувся в нашому футболі.

Тріумф 2002 року став результатом роботи першого іноземного тренера в Україні – Невіо Скали. “Шахтар” випередив киян всього на 1 очко, тому можна говорити про те, що чемпіонський матч стався у Києві за 2 тури до кінця чемпіонату – “гірники” перемогли із рахунком 2:0. Саме з того часу гегемонія “Динамо” завершилася, а “Шахтар” став другим флагманом українського футболу.

_7e223e4d908bb6dcd0208e0cacc75e22

11. Приїзд в Україну Мірчі Луческу.

Мірча – це людина-концерт. Його приїзд у Донецьк в 2004 році ознаменував собою початок абсолютно нової ери. Його вплив на український футбол неможливо оцінити.

Луческу виграв із “Шахтарем” 8 чемпіонств, 6 Кубків, 7 Суперкубків України та Кубок УЄФА, виходив до 1/4 Ліги Чемпіонів та півфіналу Ліги Європи. Мірча познайомив нас із Фернандіньо, Жадсоном, Вілліаном, Луїсом Адріано, Дугласом Костою, Алексом Тейшейрою, Матузалемом, Брандао, Лаштувкою, Срною, Рацом, розкрив талант Мхітаряна.

Мірча Луческу також повірив у П’ятова, Кучера, Ракицького, Степаненка, Коваленка, Малишева, підготовував Кривцова та Ордеця, часто награвав Олексія Гая. І це все? Ні!

Ми часто ненавиділи Луческу за постійні провокації, а відмазки тренера “гірників” стали класикою – такою ж, як шапка та світер румуна. Але як же це було драйвово! Мірча одним реченням про “несправедливого чемпіона” зумів запалити баталію у грі, яка нікому не була потрібна – це почерк майстра. Згадувати Луческу ми будемо довго.

12. Україна на Чемпіонаті Світу-2006

Одним турніром тут не обмежитися, адже епохальним був і відбірковий цикл. Коли у 2004 році “фартовий” Олег Блохін заявив, що виведе збірну на Мундіаль із першого місця – всі сміялися. Особливо після перших “товарняків” – на Уемблі нас рознесла вщент збірна Англії (3:0).

Але Олег Блохін втримав свою обіцянку. Найбільш епічними стали погром турків, нічия із данцями на виїзді у першому матчі відбору, перемога над впертими казахами у Києві та легендарний забіг Андрія Гусіна в Афінах, де наша збірна виграла із рахунком 0:1 та забезпечила собі участь на ЧС.

ЧС, який почався несправедливим розгромом від Іспанії (0:4) і коментарем Вакарчука. Потім був розгром Саудівської Аравії (4:0) і невпевнена перемога над Тунісом (1:0) – Шевченку відверто подарували пенальті, хоча нападаник божився, що не симулював.  Потім сталася Швейцарія, серія пенальті, СаШо, “паненка” Мілевського, Гусєв, Вацко і вихід у чвертьфінал – там вже італійці нас розкатали (3:0), хоча наші грали добре. Казка.

13. Фейли “Динамо” у 2005-2008 роках.

Мабуть, найсумніші часи в історії українського клубного футболу. “Динамо” із купою дешевих легіонерів опинилося у страшній кризі. В цей час тільки лінивий не жартував над київським клубом. “Сашо, Шо-шо і чорт зна шо” – так характеризували у “Вечірньому кварталі” гравців “Динамо”.

Символом кризи став швейцарський “Тун”, який впевнено вибив київське “Динамо” із стикових матчів за право грати в ЛЧ 2005/2006. То була загальнонаціональна ганьба. У наступному сезоні кияни вийшли в ЛЧ – і пропустили 16 мячів, чотири з яких забила румунська “Стяуа”. У Києві.

У наступному сезоні “Динамо” встановило антирекорд – 6 поразок із 6 із різницею 4-19. Жерсть! І лише у наступному сезоні, при Юрії Сьоміні, “Динамо” “попре”.

14. Артем Мілевський та Олександр Алієв.

Найзнаменитіші та найталановитіші випускники експерименту Павла Яковенка, які стали символом українського футболіста другої половини “нульових”. Артем та Сашко здивували всіх на молодіжному Чемпіонаті Світу-2006, де дійшли до фіналу і програли Нідерландам, у складі яких виблискували Хунтелаар, Влаар, Емануельсон, Брафхейд та Де Зеув. Потім Міля всіх вразив “паненкою” в 1/8 Чемпіонату Світу – тоді йому був лише 21 рік.

Всі називали їх найкращими, але дорогі машини, нічні клуби, алкоголь та інші нефутбольні речі згубили величезний талант обох гравців. Міля та Алієв, однак, стали яскравими прикладами того, як не можна жити, якщо ти хочеш чогось досягнути у футболі. Наступне покоління кардинально відрізнялося від них.

15. Матч “Шахтар” – “Севілья” 2007 року.

Мало хто пам’ятає результат першого матчу – зате всі пам’ятають другий. Гол п’ятою від Матузалема, слова коментатора про перемогу і гол воротаря Палопа на 94-й хвилині, який перевів гру в овертайм… Що ж це було…

Але матч так не запам’ятався би, якщо б після нього від коментування не відсторонили одіозного коментатора В’ячеслава Шарафутдінова. Бан від Олександра Денісова тривав три з половиною роки! Причини ніхто не назвав, але в народі закріпилася версія, що таке рішення стало наслідком слів про перемогу “Шахтаря”. Саме після них “гірники” пропустили вирішальний гол.

16. Прихід Олександра Ярославського у харківський “Металіст”

Цей момент став епохальним для українського футболу. Амбітний харківський олігарх, зібравши команду однодумців, власноруч побудував клуб, який став третьою силою у Чемпіонаті та увійшов у топ-8 клубів Ліги Європи.

“Металіст” – це одна із найкращих речей, що були в українському незалежному футболі. Докладно описувати його історію немає сенсу, але треба відмітити, що харківський клуб своїм стрімким піднесенням потягнув за собою вгору і дніпровський “Дніпро”, який до цього знаходився у деякій стагнації і не міг пробитися у єврокубки. Ігор Валерійович Коломойський став вкладати шалені гроші у свій клуб після того, як стало зрозуміло – харків’яни обходять “дніпрян” на кілька корпусів.

Звісно – жовто-синя команда була створена цілковито тандемом Маркевич-Красніков, але саме Ярославський привів їх у клуб і не шкодував ніяких грошів. Він же і розбудував всю інфраструктуру клубу. Таких би керівників побільше…

17. Перемога у Кубку УЄФА

Сезон 2008/2009 став справжнім сезоном-чудом. Після фантастичних фейлів на абсолютно всіх фронтах ніхто не очікував від українських клубів чогось видатного. Але “Динамо”, “Шахтар” та “Металіст” рознесли усю Європу вщент. Ще й у Москву навідатись встигли – кияни розгромили “Спартак” із рахунком 4:1, а потім с таким же рахунком рознесли “м’ясо” у Києві. “Шахтар” же вибив у КУЄФА “коней” – ЦСКА.

Після перемоги “Шахтаря” над “Вердером” в Україні сталася справжня революція! Більше ніхто не жартував про “кривоногі” українські команди. Ми самі стали поважати наш футбол. До єврокубків стали відноситися серйозно – все, що менше чвертьфіналу, означало невдачу. “Шахтар” націлився на перемогу у ЛЧ. В Україну стали їхати круті легіонери, а у футбол стали вкачувати астрономічне бабло.

18. Покоління Коноплянки та Ярмоленко

Саме ці два гравці уособлюють українського футболіста першої половини “десятих”. Покоління, яке визріло у надзвичайно талановитій молодіжній збірній Яковенко у 2009-2011 роках, відзначалися величезним потенціалом, близьким до необмеженого (при належній роботі). Ці гравці з м’ячем на ти – надзвичайно технічні, розумні, тактично підковані, кожен зі своєю родзинокою.

І це все – про півзахисників та воротарів. Із захисників вибився тільки Ракицький, а всіх форвардів характеризує майже нульовий рівень техніки при безкінечному бажанні та працездатності – зате майже у всіх відмінно із самодисципліною. Це покоління мало стати обличчям нової збірної – воно ним і стало.

Коноплянка і Ярмоленко – це найголовніший діамант українського футболу за останні 5-10 років. Можна як завгодно критикувати цих футболістів, але ніхто у дворах не говорив “Я – Несмачний” чи “А я буду грати Олексія Гая” – двори були заповнені Коноплянками та Ярмоленками.

 19. “Євро-2012″.

“Євро-2012″ справило колосальний вплив на український футбол. У рамках до його підготовки було побудовано шість прекрасних стадіонів у Одесі, Києві, Львові, Донецьку, Харкові та Дніпрі. Були побудовані тренувальні бази, розроблена інфраструктура міст. Є дуже великий сумнів, що ми б мали все це без “Євро”.

Україна отримала великі іміджеві бонуси. І досі європейці на форумах згадують Україну саме по цьому турніру із найкращої сторони. Врешті-решт, і футбол ми подивилися дійсно крутий – чого лише коштує казочка імені Шевченка у матчі зі шведами. “Євро-2012″ залишилося у нашій пам’яті як невеличка феєрія, в якій нам вдалося побувати.

20. Чемпіонат 2013/2014.

Точніше, його перше півріччя, коли український чемпіонат вийшов на пік свого розвитку. Відразу п’ять (п‘ять, Карл!) клубів УПЛ вели боротьбу за чемпіонство – “Шахтар”, “Дніпро”, “Металіст”, “Динамо” та “Чорноморець”! Саме в такій послідовності вони і розмістилися у кінці сезону.

Це були дні, коли “Чорноморець” впевнено бив “Динамо” на “Олімпійському” (0:1), дербі “Дніпра” та “Металіста” починалося в жовтні, а завершувалося у грудні. “Карпати” на “Дніпро-арені” прибивали вкрай мотивованих господарів 1:4. У всіх була можливість пробити виїзд у Севастополь, а матч проти “Іллічівця” був непростим!

Ми серйозно вираховували, на який рік ми зможемо делегувати дві команди в ЛЧ напряму, а відвідуваності нашого чемпіонату заздрили росіяни – тоді ніхто і подумати не міг, що матч “Шахтар” – “Металіст” чи “Динамо” – “Дніпро” не будуть збирати аншлаг . Ех…

29b71-Dnepr

“Дніпро” святкує срібло

21. Зникнення професійних клубів із карти України.

І якраз у найбільш ситні роки це і почало проявлятися. Спочатку “Кривбас”, потім “Арсенал”, згодом – “Таврія”. Через політичну ситуацію зник “Севастополь”. Минулий чемпіонат був особливо врожайним – зник “Металург” (Запоріжжя) та “Металіст”, ледь не припинили існування “Волинь”, черкаський та дніпровський “Дніпро”, примарні шанси у “Говерли”. Тернопільська “Нива” грає в аматорах. Між Києвом та Західною Україною майже немає футболу.

І це лише найбільш відомі втрати українського футболу за останні кілька сезонів. На початку Незалежності в Україні було близько 80 лише професійних клубів – на тепер їх 47

Безымянный

Чемпіонат України у 2016 році

.

Безымянный

Чемпіонат України у 1992 році

22. Відбір до Чемпіонату Світу-2014

Зараз ніхто не хоче згадувати, що у 2013 році Михайло Фоменко став національним героєм, а європейська преса писала про нього як про “наступника великого Лобановського” та “його найсумліннішого учня”.

Після того, як збірну України покинув Олег Блохін, команда пішла у круте піке і на січень 2013 року опинилася у ситуації, коли треба було виграти практично усі матчі, аби мати шанси на Чемпіонат Світу. Керівництво ФФУ метушилося між іменами Харрі Реднаппа та Свена-Йорана Еріксона, а в результаті тренером став той, хто його і мав шукати – Михайло Іванович Фоменко.
1384643947_b_tablo-olimpijskogoУ 2013 році збірна України катком проїхалася по всім своїм суперникам – особливо боляче було полякам та чорногорцям у себе дома. Встояла лише Англія, де ми в кінці зустрічі грали на 0:0 (перший дзвіночок майбутніх проблем). Апогеєм же став плей-офф із Францією – після київських 2:0 французькі ЗМІ попрощалися із бразильським мундіалем. Тим болючішою став наш розгром на “Стад де Франс” – за вдалим висловом одного із вболівальників, “враження було таке, ніби в тебе вкрали гаманець”. Цей відбір до ЧС став найепічнішим в нашій історії після вдалого циклу до ЧС-06.

23. Фінал Ліги Європи УЄФА 14/15

Можна виділити весь сезон, адже і “Динамо”, і “Шахтар” видали гарний єврокубковий рік. Для киян це, в першу чергу, розгром “Евертона” із рахунком 5:2. Для “дніпрян” же це – казочка на все життя. Після таких сезонів у нормальний психоемоційний стан повертаєшся ближче до Нового Року.

Ще раз скажемо “дякую” дніпровцям за Фінал, а всім іншим – за неймовірні емоції, подаровані у 2015 році.
0019_07

24. Перехід Коноплянки до “Севільї”

Женю проводжали у Європу всім світом. Ніколи ще українці не були очевидцями такої довгої і захоплюючої трансферної саги навколо нашого футболіста. Дуже вже хотілося, щоб талант Жені розкрився у Європі.

Робити висновки по першому сезону та початку другого поки рано. Очевидно лише, що Женя старається і цілком відповідає вимогам європейського топ-клубу. Інша справа – вимоги тренерів, але технічний арсенал, швидкість, шикарні голи та передачі у матчах із не найслабшими командами – все це було. Продовжимо вірити у Коноплянку!
konoplyanka-620x332
25. Катастрофа на “Євро-2016″

Євро-2016 стало найбільшою ганьбою українського футболу за всю історію. Програти напівлюбительській Північній Ірландії умудрилися лише ми – причому програти безапеляційно. Дивні заміни, однакова гра, скандали навколо збірної і сумарний “нуль” по всім результативним показникам, крім поразок – саме це ми запам’ятали на “Євро-2016″ від збірної України.

127000

 

Звісно – великих подій в українському футболі було набагато більше подій, ніж 25. Можна згадати і першого бразильця у Чемпіонаті України – дніпрянина Емерсона, і срібні медалі “Чорноморця” та бронзи “Карпат”, “Кривбаса” та “Ворскли”. Не можна забути про легендарного Євгена Мефодійовича Кучеревського та його прогони гамбургських фріців за “Бранденбургські ворота”. А скільки було бійок в Україні? А розвиток руху ультрас? А історичний прорив “Карпат” до Ліги Європи? А Хуанде Рамос? А Валерій Газаєв та його три роки до перемоги в ЛЧ? А поява ТК “Футбол”? Всього не перелічити.

І це – прекрасно! Значить, наш ногом’яч за ці 25 років Незалежності не був сірим і нам є що згадати. Тож нехай у наступні 25 років буде стільки прекрасних подій, що вмістити їх буде неможливо навіть у 10 книжних томів! Слава Україні!

Михайло Юхименко, “Брутальний футбол”


  • http://vk.com/id17249777 Сергій Павленко

    Шевченко отримав Золотий м”яч 2004, 2005 у Рональдіньйо

Menu Title