Згадати все. Пекельний виїзд в Білорусь

12 Січ, 2015| автор:

Деякі футбольні поїздки минулого року були настільки епохальні, що про них має обов’язково залишитись слід на “Брутальному Футболі”. Хоча б у текстовому варіанті.

Так сталось, що мій виїзд розпочався із файного міста Тернополя, з якого я вирушив “собакою” до Львова. Там я чекав групу людей, з якими мав їхати на цей виїзд, не встигнуши зайти на вокзал, я познайомився із двома ультрас “Карпат” – Святіком та Впискою.

Зайшовши в “собаку” “Львів – Ковель”, я зустрів своїх знайомих і ми всі дружно почали свій довгий шлях. Їхали приблизно 4-5 годин. У цій “собаці” вже було багато ультрас, які також пробивали цей виїзд. Саме в цій електричці я пробив собі квиток на матч (так, їхати без квитка на гру – це норма).

Приїхавши у Ковель, ми мали трохи часу, щоб прогулятись містом та закупитись до наступної електрички. У центрі міста ми зустріли ультрас луцької “Волині” та, перш за все, обмінялись стікерами. Все це виглядало дуже комічно: уявіть собі таких дорослих та брутальних мужиків, які міняються стікерами, як всі ми колись найлейками в 5-му класі. Після цього ми вирушили на вокзал, і вже всі дружно відправились до кордону, а саме – до Хотислава. Їхали також дуже довго, але вже всі встигли перезнайомитись, тож “гонили” собі, втім, все було добре та культурно.

І ось розпочинається головна презентація. Пересівши вже на білоруську електричку, ми обміняли гроші та почували себе, в повному розумінні слова, мільйонерами. Через деякий час почали заповнюнювати декларації про перетин кордону (мета візиту/на скільки часу), після чого нас всіх гуртом “накрили” місцеві правоохоронні органи, а точніше, як пізніше сказав один з наших – турфірма “ОМОН” загнала всіх фанів в окремий вагон.

І там “панєслась”:  нас шманали, як тільки могли. Особисто по мені за годину пройшлись три рази. Хто міг, той клеїв дурня і казав, що він не в курсі цієї двіжухи, що просто їде до кума/свата/брата в гості (серед них були, до речі, три адміни “Брутального Футболу”, але мусара тему швидко просікли і в наказовому порядку етапували хлопців в “ультрасівський вагон”). Але все-таки більшу частину пов’язали і пересадили вже в електричку до Бреста. То була вже глуха ніч, всі хотіли спати, бо були неймовірно змучені. Заснувши в тій електричці, я прокинувся аж під ранок, коли до Бреста залишались лічені хвилини…

Вийшовши з “собаки”, нас гуртом взяли в “коробочку” і повели на вокзал. Нас було вже тоді дуже багато. Йдучи на самому вокзалі, хтось зарядив “Слава Україн!і” і весь вокзал почув у відповідь “Героям Слава!”. Але не тут-то було – ОМОН зустріли таке вітання з місцевими жителями дуже грубо, криками: “Это вам не ваша демократическая бл**ь Украина, у нас здесь совсем другие законы”, “Чтобы мы больше такого не слышали”. Після погроз ми зайшли вже на сам вокзал, посідали та полягали на крісла. Був вже ранок, правоохоронці нікого не хотіли відпускати прогулятись містом, але все ж таки мої нові товариші зуміли вирватись і далі добиратись самотужки.

IMG_3538

Нас залишилось все ще дуже багато, ми всі чекали “собаку” до Мінська. ОМОН стежили за нами весь час і навіть проводжали по вокзалі та розпитували, типу: куди йдеш, і чому туди йдеш, і тому подібне. Спокійно можна було піти тільки в туалет за 2000 зайчиків. Дочекавшись електрички, нас погрузили в окремий вагон і ми вирушили у супроводі “омонівців” до Мінська!
Тряслись ми дуже довго, 8 годин в дереві, я сидів, спав, читав, що тільки не робив, щоб згаяти час. Квиток коштував 40 тисяч зайчиків! В цій електричці вже були майже всі ультрас України… Ось і нарешті Мінськ!

IMG_3543

Столиця зустріла нас з надією, що ми самостійно вже продовжимо свій шлях – але ні! Наші “колєгі”-“омонівці” передали естафету своїм “колєгам” з Мінська, які нас відвели з вокзалу і загрузили по кілька чоловік в “бус” та почали фотографувати і шманати по-новому. Цього разу вже набагато жорстокіше! Забирали червоно-чорну символіку, всі стікера, забирали піро! Ми зрозуміли, що тут нічого не поробиш та почали просити їсти, після чого нас завантажили в “бус” та відвезли у супермаркет. Поївши, всіх відправили назад на вокзал та посадили на останню електричку “Мінськ” – “Борисов”. Їхали ми щось близько 2-х годин, але вже з усіма пасажирами, Біля нас сіла жінка, одна студентка, та мужик. Всі вони в доброму тоны говорили про Україну і ми зразу вийшли на хороший діалог. Я періодично пригощав їх українськими цукерками, яких набрав ще у Тернополі.

БОРИСОВ!  Нас, вже за звичкою, вивели, оточили з двох сторін та повели до стадіону. десять хвилин – і ми вже там. Ось і вона, Борісов Арена”, вже чути наші славнозвісні заряди та пісні! Біля стадіону нас нарешті відпустили ciproxyl purchase. і кожний нарешті робив вже, що хотів.

IMG_3584

Підтягнулось багато людей, які добирались, хто чим міг – машинами, автобусами, автостопом. Пофотографувавшись, ми зайшли на сам стадіон. Якраз потрапили на розминку нашої збірної! Люди чіпляли банери, коротше кажучи, входили в атмосферу стадіону…

Нарешті матч…
Білорусь – 0:2 – Україна

Нас було два сектори – за воротами і майже один сектор збоку воріт. Ми заряджали, здавалось ,відмінно! Перегукувались з фанатами Білорусі “Слава Україні – Героям Слава”,”Живе Беларусь – Всегда Живе”, співали “ЛА-ЛА-ЛА”… Загалом все було чудово, а коли наші повели в рахунку, то стало, певна річ, ще краще. Коли перевага була подвоєна , то ми вже усвідомили що перемога за Нами! Матч закінчився, наші хлопці кинули нам пару своїх футболок, подякували та пішли відпочивати. Ми також помалу розходились, хто куди, стягували банера, а через кілька хвилин всі покинули сектор. Вийшов зі стадіону – і ти починаєш розуміти, що двіжуха закінчилась, ти задоволений, але ти в чужій країні і тобі треба добиратись додому ще як мінімум добу! Подолавши це, я зустрів інших знайомих, з якими і вирушив з Борисова…

… Прибувши зранку на кордон, митники перевірили наші декларації, побажали щасливої дороги. Ми пропонували в свою чергу ОМОНу, який нас супроводжував з Бреста, аби вони їхали з нами. “Друзі” відмовилися, казали, що іншим разом. Пізніше на українському кордоні трапилась неприємна двіжуха, коли за 7 хв до відправлення електирички, український бидломитник затримав двох адмінів “БФу” за перетин колії в недозволеному місці і завимагав хабаря у розмірі 100 грн. Конфлікт “замнули”, втім осад гнилий залишився.

Через багато годин ми опинились у Львові, я попрощався з хлопцями та, подякувавши за компанію, ще трохи почекав на поїзд та вирушив до Тернополя, де мене вже зустрічали мої друзі. Голова і все тіло гуділи від приємної утоми, радості від перемоги і надлишку пережитих емоцій. Виїзд вдався на усі “двісті”.


Menu Title