Знову на “Брутальному Футболі” гравець “Маріуполя”. Цього разу Ігор Шевчук “набрав” Сергія Чоботенка. У традиційній брутальній розмові ви дізнаєтесь чи були дівчата на зборах “Маріуполя”, як відновлюватись після зимових матчів УПЛ, про можливий перехід Чоботенка з “Динамо” до “Шахтаря” і про те, чому насправді у Бонавентуре не вийшло в “Динамо”.
– Як оціниш збори “Маріуполя”: провал чи вдалий результат?
– Насправді оцінювати результат на зборах якось по матчах не потрібно. Що ми хотіли, то напрацювали. Ті моменти, які нас цікавили та не вистачало у сезоні. Вважаю, що збори минули дуже добре, на позитивній ноті. “Маріуполь” дуже добре готовий до продовження УПЛ. Тому оцінюю збори на відмінно.
– Наскільки важливі збори у підготовці до чемпіонату?
– Звісно, що вони є важливими у підготовці до чемпіонату. Я маю на увазі, що результати матчів на зборах не є такими важливими, як сама підготовка. Тобто не потрібно робити акцент саме на результатах. Є команди, що всіх перемагають на зборах, а потім приїжджають і в чемпіонаті розпочинають всім програвати. Найважливіше – правильно підготуватись, ті моменти, яких нам не вистачало в сезоні покращити і вже перебувати у повній бойовій готовності до офіційних зустрічей. Ми добре провели збори, в нас були й результати, командна гра покращилась, тобто, в цьому плані у нас все відмінно. Найважчий матч був проти “Слована”. Тому що він був першим і ми буквально тільки зібрались, 4-5 днів і відразу спаринг. Це хороша команда, було важко. Напевно ще би відзначив поєдинок проти “Шахтаря”. Також була цікава.
– Який головний мінус зборів?
– Мабуть те, що ти перебуваєш далеко від сім’ї. Інших мінусів я не бачу. Однак нам Маркевич дозволив брати їх на збори. Там Слави Танковського дівчина приїжджала, ще в інших хлопців теж, хто хотів. В мене не змогла приїхати дружина, тому що займалась тут своїми питаннями, їздила до батьків, адже давно з ними не бачилась. Плюси зборів? Ти знаходишся в колективі, багато спілкування. Наприклад, ми з Олегом Кудриком навчились грати нарди. Він проявив ініціативу. Зараз це наша улюблена гра (сміється – прим.). Ось в цьому і плюси, що ти навчаєшся чогось нового, постійно в колективі та проводимо весь час разом. Ми їздили в Стамбул, було два вихідні, то придбали квитки й полетіли. Просто прогулятись, подивитись місто, вперше там були. Тому цікаво було погуляти, глянути на всі пам’ятки. Летіли літаком, з Анталії. Квитки туди й назад, плюс готель, то вийшло дуже бюджетно – 1600 гривень. Ми були там з ночівлею. Квиток коштував так само, як в нас в Україні полетіти в одну сторону, а тут виходить, що за ці гроші злітали туди й назад, ще й в готелі переночували.
– Нічейка з “Шахтою” – головне досягнення зборів?
– Я би так не сказав. Ми могли в них і вигравати. Вважаю, що ми краще себе проявили в тому матчі. У нас було більше моментів. Найголовніше досягнення це те, що ми досягли прогресу в командній грі та покращили взаєморозуміння. Ось це я вважаю успіхом, а результати головні вже в сезоні.
– “Маріуполь” на зборах жив у готелі, ну який дуже схожий на Кремль. Як так сталось?
– Якщо чесно, то я не знаю, як це сталось. Ми самі буквально за кілька днів до вильоту на збори дізнались, що будемо жити в цьому готелі. Найголовніше, що були хороші умови там, не потрібно було нікуди їздити, поля знаходились на території, смачне харчування, якісне відновлення. Все було в цьому готелі. Там були дуже смачні різні стейки, турецькі солодощі. Але нам говорили, щоб ми їли по мінімуму солодкого.
– Погода в Україні не радує, як в таких умовах грати футбол?
– (Сміється – прим.). Якщо чесно, то не знаю, як грати. Але для всіх погода однакова, поля теж. Тому потрібно пристосовуватись до цього і грати. Буде, напевно, важко, адже після теплої погоди до холодної – звикнути непросто. В першу чергу, то збивається дихання, коли є таке повітря. Подивимось, як воно буде, бо ми спеціально за тиждень до старту чемпіонату приїхали, щоб звикнути до цієї погоди і бути готовими вже на всі сто відсотків.
– Ходить така думка, що старт чемпіонату можуть перенести. Що скажеш?
– Ну тут потрібно відштовхуватись від погоди. Якщо будуть такі сильні морози й неможливо буде грати на полі, воно буде замерзле, то, звісно, що краще перенести матчі. Тому що є ризик отримати серйозну травму або щось інше. Звичайно, якщо будуть такі умови, то правильно буде перенести. Однак, якщо поле дозволятиме і невеликий мороз, то нічого страшного.
– Очікуєш повернення вболівальників на трибуни?
– Звичайно, ми вже всі не можемо дочекатися цього. Дуже сподіваюсь, що наш стадіон найближчим часом добудують. У нас буде чудове поле і ми зможемо радувати вболівальників ще більше нашою грою, ніж вони бачили ще до цього, на рідному стадіоні. З нетерпінням очікую того моменту, коли вболівальники повернуться, бо без них зовсім не ті відчуття.
– Тобі особисто футбол грати важче коли холодно і сніг чи спека?
– Чесно кажучи, то навіть не знаю. Є свої мінуси і в спеку, і коли холодно. Тобто до цього потрібно пристосуватись. Ми всі професіонали і по-різному до цього готуємось. Тому навіть не знаю, що відповісти. Напевно, таки важче, коли холодно. Адже це насамперед мерзнуть пальці на ногах, пекельна біль після того, як ти знімаєш бутси і починають нігті відходити від холоду. Просто нестерпно боляче. Не знаю, як відновлюватись після матчів у таку погоду. Напевно, якби на стадіонах були сауни, то відразу всі би занурювались туди, тому що після холоду, коли заходиш у тепле приміщення, то це просто кайф. А потім, як виходиш з роздягальні на другий тайм, то так холодно, що потрібно кілька хвилин аби звикнути до цього.
– Що тобі найбільше подобається взимку?
– Те, що в мене день народження (сміється – прим.). Ну і звісно, що коли така погода, як зараз. Багато снігу, то мені це до вподоби. Але водночас це приносить дискомфорт, коли ти тренуєшся. Натомість за такої погоди класно гуляти, проводити час зі сім’єю. День народження, як зазвичай відсвяткував на зборах. Вже років з 15-16 так є. Команда дуже добре привітала, коридор звичайно зробили, прилетіло трошки (сміється – прим.). Ще на вечері подарували торт і кожен індивідуально привітав. Було дуже приємно.
– Ти був у структурі “Динамо”, а потім перейшов до “Шахти”. Не вважаєш це зрадою?
– Чесно, то не знаю, як сказати. Я був у структурі “Динамо” і вони зробили ставку більше на молодь. Ну мені так сказали, а як воно було насправді, то я не знаю. В мене завершився контракт і я був на перегляді в іншому клубі УПЛ, але там не склалось. А “Шахтар” ще до того пропонував мені контракт, вони були наполегливими, то я й перейшов у цей клуб. Не пошкодував, тому що через нього я потрапив до “Маріуполя” і тут я прогресую, є гравцем Прем’єр-ліги та граю футбол.
– Ігор Кирюханцев нам в інтерв’ю сказав, що “Шахтар” на 60% є в’язницею для українців. Погоджуєшся з ним?
– Ну, як сказати. Є приклади хороші, а є не дуже. Це так само, як в будь-якому іншому клубі. Ось навіть взяти того самого Вітю Коваленка. Він ж пішов, його відпустили, у нього все добре. Є, звісно, приклади, яким можливо заблокували дорогу колись. Знову ж таки, потрібно дивитись. Ти підписуєш контракт з “Шахтарем”, то тебе ж ніхто не змушує підписувати з ними договір. Ти сам це робиш і знаєш, що з цього клубу просто так не підеш. Якщо скаржитись, що клуб не відпускає, туди-сюди, то воно так і буде. Але треба себе проявляти. Ось Саша Зубков, прийшов і показав себе в “Маріуполі”, поїхав у “Ференцварош”. Його викупили і “Шахтар” відпустив, ну це ж хороший приклад. А якщо скаржитись, що ось мене не відпускають, то для початку потрібно себе проявити, щоб за тебе запропонували якусь компенсацію. І, будь ласка, йди. Думаю, що “Шахтар” буде тільки за, щоб заробити гроші.
– От, до речі, саме центральні захисники з України заграють у донецькому клубі, тобі чому не вдалося?
– Ну не знаю, я там провів рік у цій структурі. На той час там були хороші захисники: Ваня Ордець, Ракицький, Кривцов, Матвієнко. Тобто була дуже серйозна конкуренція. А коли вже почали йти, то я вже був на контракті з “Маріуполем”. Не хочеться переходити у якийсь гранд, щоб на тебе там особливо не розраховували. Хочеться грати й прогресувати, у “Маріуполі” я зараз цим і займаюсь. Можливо, буде якась інша пропозиція, ще вище команда, ніж “Шахтар”. Тобто тут можна піти й сидіти, тебе ніхто не буде бачити, будеш на одному місці топтатися, а можна піти в оренду, проявити себе і піти до хорошої команди, показувати себе вже там. Можливо, я просто не дочекався свого шансу і перейшов у “Маріуполь”. Зараз бачите ж багато молоді. Фонсека взагалі її не підпускав, грав одним і тим самим складом весь час. Прийшов Каштру, то багато молодих з’явилось. Ну згадайте, при Фонсеці, хто там з молодих грав? Практично взагалі нікого не було. При Каштру ось скільки молодих. Навіть приклад гри з “Реалом”, поставив молоду команду, і як вони себе проявили. Той самий Вітя Корнієнко, зараз його взяли, він себе показує чудово, а Каштру не боїться його ставити. Вітао теж, взагалі не грав, а його ставлять на матч Ліги Чемпіонів і він себе добре проявляє. Прийшов тренер, який не боїться довіряти молоді. Я вважаю, що Фонсека, як правильно сказати? Мабуть не довіряв молодим футболістам. Грав одним складом, була своя специфіка.
– Тебе вже викупив “Маріуполь” у “Шахтаря”. Сильно видихнув з полегшенням, коли це сталось?
– Я би не сказав, що прям видихнув. Знову ж таки, домовились так. Я радий, що на контракті з “Маріуполем”. І можу принести тільки користь команді, якщо буду показувати результат, викупить якийсь топ-клуб, принесу “Маріуполю” хороші відступні.
– Ти в грудні відпочивав на Мальдівах. У скільки тобі обійшлося це задоволення?
– Це була весільна подорож, тобто подарунок. Родичі це нам зробили, відповідно я не знаю у скільки це обійшлося. Відпочинок дуже сподобався і якщо буде можливість, то обов’язково повернусь туди. Залишились тільки приємні спогади. Спочатку, коли ми приїхали, то було небагато людей. Тому що наш готель відкрився тільки, як ми приїхали, тиждень після карантину, бо вони були зачинені, то не дуже багато людей було. А згодом, то острів був на 80% вже повністю заповнений.
– Яке улюблене місце відпочинку?
– Дуже сподобались ось Мальдіви, але більше нам з дружиною до вподоби Дубай. Ми кілька разів там були, то сподобалось. Оберу його (сміється – прим.). Це різний відпочинок, частіше був у Дубаї, це наше улюблене місце. Мальдіви це більше пасивний відпочинок, де в тебе лише пляж і океан, ти постійно релаксуєш. А в Дубаї – це вийти і погуляти по місту, покупатись, екскурсії, більш різноманітний відпочинок, є чим зайнятись там.
– У тебе є собака, як виникла ідея її завести?
– Дружина дуже хотіла собаку і постійно мені нагадувала про неї. Я зробив їй подарунок на день народження. І зараз я взагалі не знаю, як жили без нього до цього моменту. Порода мальтіпу, а звати Рамос. Моя ідея була назвати так. В честь Серхіо Рамоса, захисника “Реалу”. Характер в нього сильний, справжній захисник. Ми навіть як зараз приїжджали в Маріуполь, то на блокпосту почав гавкати на людей, які стояли на посту. Спочатку пропускали, а потім попросили показати паспорт, собака занадто зла (сміється – прим.). Тому якщо хтось чужий заходить додому, то тут охоронець на місці.
– Влітку ви одружились. Як провели весілля у карантинних умовах?
– Ми зібрали невелику компанію, нас було 15 людей. Певні обмеження були, всі мали знаходитись в масках, все минуло добре і ми залишились дуже задоволені. З футболістів були Денис Костишин, Чурко, Ігнатенко, Макс Третьяков і ніби все. Ще мав бути Богдан Михайліченко, але він, на жаль, не зміг прилетіти з Бельгії, тому його не було. Зібрали найближчих, не було бабусь і дідусів, в основному молоді та батьки. Вузьке коло друзів, вдало й по-сімейному відсвяткували.
– Розкажи про свою історію кохання.
– Познайомились ми якраз через Дениса Костишина, в загальній компанії. Спочатку він з нею познайомився, а потім вже познайомив нас. Ну і ми якось почали спілкуватись. Перший час вона мені відмовила, звісно (сміється – прим.), я їй пропонував зустрічатись, але вона не погоджувалась. Але я проявив наполегливість і все-таки добився свого (сміється – прим.). Чому відмовляла? Ось зараз каже мені, що не її типаж був (сміється – прим.). Потім все ж наполегливість проявив і вже виявився її типажем (сміється – прим.). Зустрічались п’ять років до весілля. Пропозицію зробив у Туреччині. Ми там відпочивали, а вона ще до того мені говорила, що потрібно буде зробити їй кілька хороших фото на сході сонця. Я вже тоді купив каблучку та в собі зрозумів, що саме в той день зроблю пропозицію. Дуже важливо було його приховати, воно було в коробці, то я просто п’ять днів відпочинку ховав каблучку, де тільки можна було (сміється – прим.), щоб вона не побачила. Ну ось і настав час йти фоткатись. Прокинулись рано вранці, ну я й кажу, що візьму рюкзак з собою. А вона така: “Навіщо він тобі, буде тільки заважати”. В ньому відповідно лежала каблучка. Я взяв його і сказав, що буде нам типу штатива, може ми там захочемо вдвох сфоткатись чи ще щось. Пульс в мене вже 300 був, фотки не виходять, дружина нервується. А я запропонував зробити спільне фото. Ну ставлю рюкзак, дістаю каблучку і залишаю телефон, знімаю це все на відео. І в той час зробив пропозицію. Зрозуміло, що після цього фотки завершились й ми пішли святкувати (сміється – прим.).
– Що за історія, коли ти вдарив банер, де був зображений прапор України?
– Якщо чесно, то я сам побачив це тільки з новин. У нас тоді була гра з “Дніпром”, дуже важлива, за першу шістку. Потрібна була тільки перемога. Звісно, що я був неправий у цій ситуації, що вдарив банер, це була моя помилка. Але в той час, коли я це зробив, то навіть не бачив, що там був намальований прапор України чи ще щось. Взагалі нічого перед собою не бачив. Бо був такий емоційний сплеск, мені тоді червону показали пряму, був вилучений. Відчував, що підставив команду в такий потрібний момент. І просто зі злості вдарив ногою об стіну. Знову ж таки, це було для мене уроком й більше ніколи такого не повториться. Вже буду більш уважнішим до цього. Я приніс свої вибачення, написав у себе в Інстаґрамі, що я був неправий. Почало багато людей писати, що я зрадник чи ще щось, але це не так. Я дуже поважаю і люблю Україну. Тому можу лише принести свої вибачення за те, що зробив. Що й виконав у себе на сторінці в Інстаґрамі.
– Що тобі було за це?
– Нічого не було за це. Тоді ще тренери підійшли і сказали, щоб я був уважнішим й тримав себе в руках. Знову ж таки кажу, що це було не спеціально. Це був емоційний сплеск, я вдарив стіну та навіть не бачив, що там було намальовано. Я думаю, що в кожної людини було таке, що зі злості ти б’єш в стіну або щось кидаєш, це просто емоції.
– “Маріуполь” часто проводить різні акції. То щось садять, то на екскурсії на заводі. Що тобі сподобалося найбільше?
– Остання екскурсія на завод, то було дуже цікаво. Клуб проявив ініціативу та відвіз нас туди. Із захопленням дивились, як це все відбувається, як відливається цей метал. Це взагалі один з найбільших заводів України здається чи навіть в Європі. Звісно, що дуже цікаво побувати у таких місцях. Ти навіть не можеш собі уявити наскільки він великий. Ми там їздили автобусом від цеху до цеху, десять хвилин. Це звісно, що вражає. Ті масштаби, які там є, це просто щось з чимось. Як люди добре працюють, то дійсно дуже цікаво було на це подивитись. Багато акцій проводиться. І в школу їздимо до дітей, різні подарунки, на пляж з командою, грали волейбол із звичайними людьми. Марафон ще був, ось зараз дружина підказує. Вважаю, що це правильно. Ближче бути до вболівальників, в Європі це поширено.
– Ти підписаний на аккаунт російського “Локомотива”. Футбол поза політикою?
– Я просто слідкую за цим аккаунтом. Футбол звісно, що в політиці. Підтвердження є те, що коли українські футболісти переходять до російського чемпіонату, то їх не викликають до збірної. Я слідкую за багатьма клубами в Інстаґрамі.
– Ти би поїхав грати у Росію?
– Зараз я би не поїхав у Росію. В мене були пропозиції з Росії, з РПЛ, але я відмовлявся.
– Які переваги високого росту? В тебе більше, ніж 190 см.
– В мене 193 см ріст. Ну напевно гра на другому поверсі, це в футболі. А в житті, подати щось з верхньої полички, єдина перевага (сміється – прим.). У літаку не вміщуюсь, ось це мінус, коли летіли зі зборів, то просто сидів по центру, взагалі жах, не знав куди подіти ноги.
– Традиція “БФ”: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Така історія відразу пригадується: ми коли ще в “Динамо” були, то приїжджав до нас на перегляд Денніс Бонавентуре, який був у “Брюгге”, зараз перейшов до німецького “Кельну”, а перед Бельгією ще в луганській “Зорі” грав. А ми поїхали до збірної з хлопцями, згодом повернулись, а нам пацани починають історію розповідати: “А ви знали, що там на базі “Динамо”, нижче є дитячий табір? І виходить, що сусідня база, там олімпійці, борці різні й так далі. Знали, що там якийсь конфлікт відбувся і борці хочуть на розбірки зараз”. Ну вони нам це вдень розказали, ми їм не повірили. Ввечері забігають в кімнату до нас і кажуть, що там прийшли розбиратись ті пацани. Ну, ми зібрали компанію й пішли рішати. Виходимо туди, а там просто на нас несуться люди в балаклавах, з трубами в руках, ми як почали тікати звідти! Це виявився розіграш. Пацанам сумно було на зборах і вони це придумали. Так ось, приїхав Денніс на перегляд. Всі кажуть, що давайте його так налякаємо. Ну, давайте! Розповіли йому цю історію на обіді, в нас був хлопець, який добре розмовляв англійською. Бонавентуре був спочатку в шоці. Ввечері прийшли до нього, сказали, що буде вся команда, треба розібратись, та й повели його. Приходимо туди і знову всі починають бігти в масках на нас, а ми граємо роль акторів, знаємо, що зараз буде. Починаємо втікати. Він за нами біжить, хтось з хлопців його наздогнав, а Денніс заліз під автобус і просто на всю базу починає кричати: “Хелп, мі! Хелп, мі!” (сміється – прим.). Вибігла тоді охорона, була в шоці, що такий крик. Нам тоді звісно, що прилетіло, така історія, налякали трішки хлопці. Охоронці розповіли тренерам, ну і получили трішки. Смішна ситуація, кожен через це пройшов.
