Рубрика «Зірки 90-х» представляє матеріал про легендарного бразильського флангового захисника, який досі вважається еталоном гри на своїй позиції.
Кафу (він же Маркуш Евангеліста де Мораеш) народився 7-го червня 1970-го року в передмісті Сан-Паулу. Традиційно для усіх бразильських хлопчаків, він захоплювався футболом і цілими днями буцав м’яча зі своїми друзями. У семирічному віці батьки віддали малого Маркуша до місцевої футбольної . школи, а на одному з спортивних турнірів він зміг «засвітитись» перед скаутами бразильського гранда – «Сан-Паулу». Саме з цим клубом Кафу підписав свій перший професійний. При цьому, розпочинав грати на позиції правого нападника і лише з часом тренери перевели його глибше у захист.
У 1991-му році в складі «Сан-Паулу» Кафу здобув свою першу значну перемогу – «золоті» медалі чемпіонату Бразилії, а ще через рік – Кубок Лібертадорес. «Сан-Паулу» як володар цього титулу, розіграв Міжконтинентальний Кубок із каталонською «Барселоною» і скарбниця Кафу поповнилась ще й цим трофеєм.
У наступному сезоні Кафу знову став переможцем Кубка Лібертадорес, а у матчі за Міжконтинентальний Кубок проти «Мілана» саме його гольовий пас вирішив долю трофею на користь бразильців.
Успішна технічна гра Кафу відкрила йому двері до основи національної збірної Бразилії напередодні чемпіонату світу 1994 року в США. Дебютувати в футболці «Селесао» Кафу встиг ще у вересні 1990-му році, перші матчі за збірну він також відіграв на рідній тоді для себе позиції правого нападника.
А на Мундіаль-94 головний тренер збірної вніс Кафу до фінальної заявки бразильців в якості дублера основного захисника Жоржинью. На тому чемпіонаті Кафу зіграв лише у двох матчах – в 1/8 фіналу проти господарів турніру, а у фіналі проти збірної Італії замінив травмованого Жоржинью на 20-й хвилині матчу. І став чемпіоном світу. В тому ж році Кафу визнали найкращим футболістом Південної Америки.
Успішна гра і титулованість молодого бразильця привернули до нього увагу скаутів клубів Старого світу. У 1995-му році Кафу стає гравцем іспанського клубу «Реал Сарагоса».
Розпочав Кафу в Європі не надто вдало, важко далась адаптація до гри іспанських команд, та й травми докучали, але в складі «Сарагоси» бразилець здобув Кубок володарів Кубків. Однак, вже в наступному сезоні знову повернувся до Бразилії – цього разу в «Палмейрас».
Протягом двох сезонів у складі «Палмейраса» Кафу став чемпіоном штату, а влітку 1997-го року на адресу клубу надійшла пропозиція від італійської «Роми», і Кафу вдруге вирушив підкорювати Європу. Цього разу спроба була значно успішнішою.
Бразильський захисник майже одразу став улюбленцем місцевих тіффозі. Кафу справно господарював на своєму правому фланзі захисту, розганяв атаки «джалло-россі», переривав флангові проходи суперників, відзначався своєю працелюбністю і невтомністю – міг демонструвати високу швидкість і запас сил навіть під кінець виснажливих матчів, коли партнери по команді і суперники вже ледь ноги по полю волочили. Технікою і дриблінгом Кафу теж був не обділений, частенько пошивав у дурні своїх візаві, незважаючи на їх регалії та іменитість.
Досить успішними були і виступи Кафу в складі національної збірної своєї країни – у 1997-му та 1999-му роках бразильці тріумфували в розіграші Копа Америка. Також Кафу разом з командою дійшов до фіналу Мундіалю 1998-го року у Франції, однак не зміг повторити успіх чотирирічної давності. Бойовий настрій та непоступливість на футбольному полі вже тоді були невід’ємними складовими характеру Кафу – навіть у безнадійній ситуації, в якій опинились бразильці по ходу матчу з французами, чи не єдиним гравцем у складі «селесао», який боровся до фінального свистка, був саме Кафу.
У 1999-му році на тренерський місток «Роми» зійшов Фабіо Капелло. Він награв у команді схему 3-5-2, при якій Кафу діяв по усьому флангу. Якщо, бувало, бразилець пропускав ігри, фанати «вовків» казали: «Без Кафу наша команда наче без правої руки».
Також за вибухову швидкість римські тіффозі причепили до бразильського захисника кличку «Пендоліно» (за назвою італійського швидкісного потяга).
А у 2001-му році Кафу став чемпіоном Італії – в запеклій боротьбі «Рома» обійшла «Ювентус» та завоювала довгоочікуване «скудетто» (перше з моменту перемоги в сезоні 1982/83, та й наразі останнє).
У 2002-му році Кафу вже в статусі капітана збірної Бразилії здійняв над головою другий для себе Кубок світу – «кудесники м’яча» тріумфували на полях Японії та Південної Кореї.
До речі, тоді ж Кафу потрапив до Книги рекордів Гіннеса – як єдиний футболіст, що брав участь у фінальних матчах чемпіонатів світу тричі підряд.
Відігравши ще два сезони за «Рому» Кафу вирішив змінити обстановку і прийняв пропозицію чинного на той час чемпіона Італії – «Мілана». «Россо-нері» тоді перебували у розквіті сил, вважались фаворитами Ліги чемпіонів та основними претендентами на цей трофей, а у скарбниці Кафу бракувало саме «вухастого» кубка.
У 2004-му році бразилець вдруге стає чемпіоном Італії, вже у складі міланського клубу. Також Кафу був учасником того драматичного фіналу Ліги чемпіонів в Стамбулі, однак «Мілан» тоді поступився «Ліверпулю». Та попри все, у 2007-му році «россо-нері» взяли реванш в мерсисайдців, а Кафу став володарем Кубка європейських чемпіонів.
Перед тим бразильський «вічний двигун» у віці 36 років оголосив про завершення виступів за національну збірну. Це сталось після чемпіонату світу 2006 року, на якому бразильці поступились у чвертьфіналі.
Всього в футболці «селесао» Кафу провів 142 матчі, що й досі є національним рекордом.
Сезон 2007/08 став для Кафу останнім у великому футболі – він все рідше виходив на поле в «Мілані», бо все таки роки взяли своє, а тодішній тренер команди Карло Анчелотті віддавав перевагу молодшому Массімо Оддо. По завершенні сезону Кафу оголосив про завершення кар’єри футболіста.
Однак, бразильський ветеран ще встиг стати одним з головних «ньюсмейкерів» в українському футболі, з подачі тодішнього власника київського клубу «Арсенал» Вадима Рабіновича. Взимку 2008-го року медіа-простір «вибухнув» гучними заявами керівництва «каштанчиків» про те, що питання оренди Кафу до київського клубу погоджено на 99%.
Звісно, зіркового бразильця на українських стадіонах місцеві вболівальники так і не побачили, але це не заважає справжнім поціновувачам футбольного мистецтва насолоджуватись відео-нарізками найкращих моментів кар’єри невтомного правого захисника, який відпрацьовував на полі з шаленим запасом енергії, демонструючи футбол найвищого рівня. Чемпіонського рівня.
