“БФ” живе по-новому! До вашої уваги, наші брутальні читачі, черговий випуск рубрики “Культурний футбол”! В ній я буду розмовляти з різними відомими, цікавими людьми (письменниками, поетами, художниками, акторами, журналістами, бізнесменами, активістами тощо), які мають що сказати про нашу улюблену гру – футбол.
Сьогодні ви прочитаєте думки українського письменника і поета Олександра Ушкалова.
Олександр Ушкалов
український письменник , літературознавець і перекладач. Кандидат філологічних наук. Один з авторів антології «Письменники про футбол» та польсько-української антології «Тотальний футбол». Входить до складу літературної збірної України з футболу.
– Сашко, ти другий з авторів збірки «Письменники про футбол», який погодився дати інтерв’ю для «БФ». Наперед дякую тобі за це. Скажи, літературна збірна України ще існує на якомусь рівні чи вже ні? І взагалі, в якому форматі ви грали, як це все організовувалося і відбувалось?
– Привіт, радий, що “БФ” вирішив зі мною поспілкуватися ) Я за вашим проектом слідкую дуже давно, у вас тоді ще навіть сайту не було. Про літзбірну залюбки розповім. Ідея створення команди виникла в Сергія Жадана. Він зібрав нас вперше років 4-5 тому у Львові під час Форуму видавців. Якщо не помиляюся, ось наше перше командне фото:
В нас тоді навіть форми власної не було, тому позичили у видавництва КСД. Грали зі збірною читачів, матч, якщо відверто, пройшов гівняненько. Ми незіграні були ні разу. Андрій Бондар травмувався на перших же хвилинах – наступного дня вже на милицях мав ходити. Словом, цілковитий хаос. По ходу гри доводилося робити різні ротації. Жадан у воротах стояв, потім мені довелося стати, далі на ворота знову Сергій пішов. По інтернету навіть фотка цієї «заміни» гуляла – я стою на рамці, Жадан допомагає мені знімати воротарську форму, по факту, просто стягує з мене шорти, коротше, така собі легка порнуха. Мене тією фоткою ще довго тролили.
(“БФ”: ми, звичайно, тролити не будемо, але ось ця фотка, брутали )
Що було далі? Та різне. Грали переважно товарняки – з іншими письменниками, музикантами, командами від громадських організацій, журналістами, раз навіть виходили на спаринг з ФК «Маестро», відкатали з ними результативну нічийку 4:4. Мені тоді від Фоззі по ногах кілька разів дісталося, хоча, він, взагалі, чисто грає 🙂
Але я далі випадково прорубав Ділю, словом, на полі була справжня спека, хоч і грали взимку.
Часом бували матчі на сільських стадіонах-городах із якимись районними командами – тут задоволення було не так багато, тільки екіпіровку вбивали. Ось мої бутси після однієї з таких ігор:
Потім був один із найсолідніших турнірів, у яких ми брали участь. Нас запросили до Німеччини й до Польщі, зіграти з їхніми літературними збірними. Про цей турнір можна накатати сторінок із 10, але то вже буде явний перебір. Тому в кількох словах про наших суперників.
Збірна письменників Німеччини.
Мужики зі сталевими яйцями, реальна німецька машина. Тренуються кілька разів на тиждень під орудою професійного тренера. Попри те, що виглядають не молодо, на полі роблять дива. З ними було дійсно важко.
Збірна письменників Польщі.
Теж круті перці. В них у нападі бігає письменник Збігнев Мастернак – в минулому професійний футболіст. Вочевидь, зв’язки в футболі в нього лишилися солідні, бо коли ми виходили грати проти збірної Польщі в Кракові, з . їхнього боку було кілька пацанів, які, ну ніяк, письменників не нагадували. Ми в них тоді ще питалися – мужики, ви дійсно письменники? Ага – кивали вони. А що пишете? – не могли заспокоїтися ми. Есемески – посміхалися вони у відповідь 🙂
Як би схарактеризував цей наш міжнародний турнір? Однією фоткою:
Був певний страх, так, бо грали за країну. Більшість з нас – вперше в житті (в сенсі, не вперше в житті грали, а відстоювали честь України). Були певні проблеми з тактикою, не всім вистачало фізухи. Але билися, як могли.
Далі команда стала базуватися в Харкові. Ми відіграли сезон в аматорській «Металіст»-лізі, доволі непогано, як на мене. В групі не були першими, але й задніх не пасли. Словом, показали себе як міцні середнячки.
Ну а потім настало затишшя. Самі розумієте, країні було не до футболу. Зараз поки не граємо, але, вірю, що команда невдовзі відновить і тренування, і офіційні ігри.
– Зараз як часто граєш у футбол, якщо не брати до уваги Літзбірну?
– Рік як узагалі не грав, хоч і соромно в цьому зізнаватися. Життя так закрутило…
– На якому останньому матчі був? На фінал Кубка України квитки вже взяв?
На «Дніпро» – «Наполі». Чудово сходив. Настільки чудово, що повернувся додому о 3-й ночі, а наступну добу з їстівного міг вживати тільки мінералку 🙂 На фінал Кубку України квитків не брав і не братиму, мені там, як фанату «Металіста», робити нічого.
– І про, мабуть, наболіле. Тобі близький “Металіст”, це твій клуб. Що ж відбувається зараз? Чи ти бачиш якісь перспективи знову побачити “жовтих” у Топ-4 УПЛ?
– В команди нелегкі часи, самі все бачите. Перспективи? В команди толковий тренер. В команди толкова молодь. В команди толкові вболівальники, які ніколи її не кинуть і завжди в неї віритимуть. Я – один з них. Коротше, в мене нема підстав не вірити в рідну команду, бо я почав вболівати за неї в 98-му, коли «Метал» грав у 1-й лізі. Не дивлячись на те, що мені тоді було 14 років, я навіть випадково один виїздів пробив:) До речі, тоді, в 98-му, на рамі вже стояв Саша Горяїнов. У «Метала» все буде добре, я в це вірю. Хто бачив гру проти «Шахти» 7-го березня, той мене зрозуміє. Молоді пацани гризли газон, заколотили П’ятову дві фантастичні банки. Все буде!
– Макс Кідрук казав, що, скоріше за все, другої частини збірки про футбол не буде. Тоді вона виходила у світлі Євро 2012 і стала досить таки популярною. То тепер що, у культурному просторі, щоб писати про футбол, потрібно бути виключно фанатом, а іншим чекати наступного Євро, щоб знову повернутися до цієї теми?
– Книговидання – це перш за все бізнес. Тоді збірка про футбол була на часі, тоді цікавилися футболом навіть ті, хто раніше взагалі був не в темі. Відповідно, видавець робив і хорошу справу, і міг на цьому заробити. Що буде далі – невідомо. Можу гарантувати тільки одне – в моїй наступній книзі футбольні теми, зокрема, тема ультрас, точно буде підійматися.
– На твою думку, наскільки футбольною є наша країна? Один російський коментатор нещодавно заявив, що українці більше люблять футбол, ніж ті самі росіяни – ти з цим погоджуєшся?
– Російському коментатору +1 в карму. Має рацію. Ми – футбольна країна. І футбол – це те, що нас єднає. А єдність зараз важлива, як ніколи.
– А що стосується улюблених футболістів? Кого б міг виділити?
Улюблених, як не дивно, в мене нема. Є ті хлопці, гра яких у певний період мені найдужче подобається. Якщо говорити про зараз – Бойко. Я не знаю, з якого місця в нього ростуть руки. Точно не з того, з якого в простих смертних 🙂
– Мессі чи Роналду?
– Лео. Бо він реально не з цієї планети. Кріш, звісно, теж красава, однак він забагато понтується. Це великий мінус.
– Хто виграє Лігу Чемпіонів?
– Однозначно «Барса».
– Чим поясниш те, що «Дніпро» зміг дійти до фіналу Ліги Європи? Маркевич пожинає плоди Рамоса, чи це його тактичний геній?
– Це їхня спільна робота. Тут як у Формулі 1. Є хтось, хто зробив крутий болід, але він чогось не їде. Є хтось, хто прийшов та підкрутив 2-3 гайки. І є результат. Не було б роботи Рамоса, то Мирон Богданович навряд би за рік привів «Дніпро» до фіналу ЛЄ. Хоча наголошу – Маркевич мегакрутий фахівець, якого поважаю ще з часів «Металіста».
– Як ти ставишся до футбольних ультрас?
– Респектую! Те, що ці хлопці зробили й продовжують робити для України, є подвигом, на який навряд спроможуться ультрас якоїсь іншої країни.
– Моє постійне питання до наших гостей. Чемпіонат світу 2018 року буде проведено в Росії. Яка твоя думка стосовно цього?
– Думка дуже проста – країна-агресор не може приймати спортивних змагань будь-якого рівня. Як і брати в них участь. Слабко розумію, що російські клуби робили в ЛЧ та ЛЄ…
– І наостанок: ти сказав, що давно слідкуєш за нашою діяльністю. Мало того, що це дуже приємно чути, то ще більше нас цікавить твоя авторитетна думка – чому саме «БФ»? Якщо є питання, пропозиції, зауваження – готові почути КАЖДОГО 🙂
– Ви вмієте тролити. Брутально, але водночас якісно й красиво. Словом, робите те, чого так бракує спортивній журналістиці. А пропозиція в мене тільки одна – так тримати! Віва “БФ”!
– Питання-бонус від одного з твої прихильників 🙂 У “БЖД” є кіт Мяудзедун. Були альтернативні варіанти типу Кім Чен Мяу чи брутальніші?
– Брутальніших не було, була задумка – Котапульта. Але кіт з цим іменем перекочував до наступної книги, над якою працюю вже зараз. Він буде крейзі, молодий, підірваний, такий собі кімнатний паркурщик 🙂
