«Не плач, бо це минуло. Посміхнись, бо це було»
Саме ці строки, наряду з іншими, не менш філософськими та корисними, залишив нам відомий колумбійський письменник Габріель Гарсія Маркес. Тому саме з цих мудрих слів я б хотів почати цей текст, оскільки сьогоднішня новина про 35-річного українського форварда Андрія Вороніна з певним сумом врізалася в серця наших вболівальників. Колишній легіонер ряду німецьких клубів ( «Борусія М», «Майнц 05», «Кельн», «Байер 04» ), яскравий форвард англійського «Ліверпуля» в кінці першого десятиліття двохтисячних років, який в 2010 році перебрався до Москви, в «Динамо» – сьогодні завершив свою кар’єру.
Брутальний Андрій
Як повідомив його агент, це сталося не тільки через проблеми із здоров’ям ( Андрію робили операцію на хребті ), а і через те, що московський клуб не запропонував йому продовжити дію контракта. Це природнє явище для будь-якого футболіста, яке часто викликає серед футбольних вболівальників скупі чоловічі сльози. І сам Андрій з гіркотою написав про це на своїй сторінці у «Facebook». Так, Воронін – це хороший і стабільний гравець, який, на жаль, так і не пограв за українські клуби ( не рахуючи молодіжну гру за «Чорноморець» з Одеси ).
Проте яким ми його запам’ятаємо? Гравцем німецьких клубів та «Ліверпуля»? Чи тим хто бурно в свій час реагував на запитання журналістів, які лунали українською мовою? Комусь підійде і перший, і другий варіант. Але більшість, погодьтеся, . запам’ятає його як гравця збірної України з футболу. Особливо ті брутальні фанати, які пам’ятають матчі на початку 2000-х років проти збірних Греції та Іспанії, де йому вдалося відзначитись голами.
Шевченко і Воронін очима Дмитра Кісільова
Шевченко, Воронін, Ребров, Воробей…Це ті передові символи українського футболу, які завжди навіювали страх на захист будь-якої команди. У складі збірної України Воронін виступав протягом 10 років – з 2002 року, провівши в жовто-блакитній футболці 74 матчі і забивши 8 м’ячів. Брав участь в Чемпіонаті світу 2006 року і Чемпіонаті Європи 2012 року. Прощального матчу, нажаль, не буде. Принаймні не у складі московського «Динамо».
Варто відмінити, що ще вчора Андрій казав, що «бажання грати в мене – вагон, і якщо буде пропозиція від якогось клубу – я її розгляну». Але як казав наш колишній Президент Леонід Кравчук: «маємо те, що маємо». І вищезгадані футболісти збірної України, котрі по праву вважаються одними з найкращих нападників у нашій сучасній футбольній історії, потихеньку вішають бутси на цвяхи. Лише Андрій Воробей ще є вільним агентом, офіційно не завершивши кар’єри після виступів за харківський «Геліос».
Щиро сподіваємось, що Воронін зможе знайти себе в плеяді колишніх футболістів, які стають успішними головними тренерами та їх асистентами, або ж освоїть нові горизонти. Головне – ентузіазм і бажання. А цього у Андрія Вороніна вдосталь. Під кінець пропоную згадати як наша збірна розібралась з греками у відборі до Чемпіонату Європи 2004, де відзначився дуже важливим голом якраз Андрій.
