Стадіон “Динамо” імені Валерія Лобановського. Саме там київський “Арсенал” приймав в суботу, 27 жовтня, донецький “Шахтар”. Знаєте, відчувається, що це стадіон в повному розумінні цього слова. От присутня в ньому якась футбольна аура, яка не завжди відчувається на тому ж НСК “Олімпійському”. Хіба що, коли він заповнений на усі 70 тисяч. Це моя суб’єктивна думка. Коли дивлюсь матчі на НСК, то складається враження, що я знаходжусь десь у великому закритому манежі. Ні, безумовно він крутий, сучасний, модернізований і далі по списку. Але ось такі олдскульні стадіони, як той же “Динамо” ім. Лобановського, відвідувати, все ж, дещо приємніше. Тому, коли читаю новини в інтернеті, що старий-добрий стадіон мадридського “Атлетіко” Вісенте Кальдерон будуть зносити… Це не викликає нічого, крім смутку та печалю. Ну як можна зносити історію?..
Повертаємось з теплого Мадриду в холодний Київ. Біля кас стадіону черг особливо немає. Та, мабуть, ніхто і не очікував великої кількості народу. Від УПЛ вже давно ніхто нічого не очікує. Всього на матчі було присутньо 2315 глядачів. Ну і на тому дякуємо. Якщо на цьому стадіоні, де проводять свої домашні матчі “Арсенал” та “Олімпік”, збирається більше тисячі – це уже свято. Квитки на матч коштували від 50 гривень. Чесно? Ну дорого ж. В тій же Полтаві найдешевші квитки коштують майже втричі менше. Так, розумію, що це ж Київ, столиця, високі ціни і зарплати(?), і бла-бла-бла. Та якби зробили квитки по 5-10 гривень та запустили цю інформацію по місту, то й людей би, мені здається, прийшло набагато більше. Може б і заробили більше, хтозна, тут треба рахувати. Але атмофсера на стадіоні та ТБ-картина точно були б куди приємніші.
Щодо самих квитків. Є в мене таке хобі – колекціоную білети. Так, люблю коли вони красиво оформлені та мають гарний, стильний дизайн. Але таких жахливих квитків, як у київського “Арсеналу”, я ще не бачив. Так відразу і не скажеш, що це тікети на футбол. Може це у кіно, чи в музей, чи в галерею, чи абонемент у басейн. Керівницвто клубу явно не морочилось з цим питанням. Та хай будуть, які є, що нам до тих квитків. Хоч би м’яч футбольний домалювали… Навіть і не хочеться додавати його у свою колекшн. Та прийдеться – теж, все-таки, історія.
Сидячи вже на трибунах, я глянув на табло і уважно роздивився емблему “Арсеналу”. Якось до цього не придивлявся до неї. Що вам сказати? Які квитки – така і емблема. Ну серйозно. Жах. Скоріше нагадує емблему якогось суперконтика, ніж футбольного клубу. Хлопці, зверніться до дизайнерів, будь ласка. Оголосіть якийсь конкурс на нещасну тисячу гривень. Вам такий шедевр зроблять, в порівнянні з тим, що є зараз. Бо ж зовсім не годиться, треба змінювати.
Поряд з нами сиділа групка чоловіків, років яким 50 з вигляду. Вони досить жваво обговорювали майбутній виїзд у… Полтаву! Так, вже через місяць в духовну столицю завітає не київський “Арсенал”, а лондонський. Тож хлопаки уже наперед продумують усю логістику та план заходів. Приємно, що майбутній матч викликає досить великий ажіотаж. Ймовірно, зі всієї України поз’їжджаються люди подивитись на зірок світового футболу – Коломойця, Ребенка, Кулача та інших. Після того ці ж чоловіки почали обмінюватись думками щодо стартового складу Шахтаря (нагадаю, що Марлос і Тайсон травмовані, а Кайоде і Мораєс – дискваліфіковані) та задавались риторичним питанням, який же рівень Дентіньо, якщо він не проходить навіть у цей склад. Склад, у якому грали Болбат, Тотовицький, Нем, Алан Патрік, Коваленко.
Сам же матч вийшов до неподобства передбачуваним. Я навіть вгадав усі 3 заміни, які мав зробити Паулу Фонсека – по ходу другого тайму на полі з‘явились Дентіньо, Сіпріано та Фернандо. У “Арсенала” за весь матч було всього 2 моменти – на третій хвилині (“Шахтар” ще не вийшов з роздягальні, мабуть), та за три хвилини до кінця матчу (“Шахтар” вже був у роздягальні, мабуть). Весь інший час – донеччани контролюють м’яч, нескінченно перепасовуються та шукають варіанти для удару по воротах.
Не хочу переказувати текстову трансляцію матчу, просто коротко розповім, що цікавого було на футбольному полі та трибунах. Десь уже на 7 хвилині пробився м’яч – його довелось змінювати. “Шо ж ви м’ячі на троєщинському ринку то закупили?”, – задавались питанням вболівальники. Найулюбленішим футболістом для усіх глядачів на стадіоні, безсумнівно, був . Віктор Коваленко. Впродовж першого тайму Вітя відверто тупив та діяв абсолютно невлучно, за що удостоївся порції компліментів від місцевих тіффозі: “Витя, есть билет до Херсона!”, “Витя, в Херсон пора, в 8.40 поезд!”, “Витя, поедешь в тамбуре!”, “Пятов, дай в перерыве Вите подзатыльник!”, ну і наостанок “Витя, не злись, мы тебя любим!”.
Не знаю, чи прислухався П’ятов до прохань вболівальників, чи ні, але на другий тайм вийшов зовсім інший Віктор Коваленко, який буквально розривав оборону “Арсенала”. І паси в розріз пішли, і бразильські паси п‘ятками, і захисників накручував як тільки міг. Кульмінація – самостійно заробив пенальті та сам же його і виконав. Гол – і Вітя, як і в матчі проти молодіжної збірної Шотландії, знову прикладає палець до губ на камеру, звертаючись до усіх недоброзичливців. Сподіваємось, що це тільки початок від хавбека гірників. Це, до речі, був уже третій гол у ворота “Арсеналу”, перед цим ще відзначились Алан Патрік та Болбат.
Далі поєдинок проходив одноманітно, хоча й досить цікаво було спостерігати за тим, як “Шахтар” пробує всі можливі комбінації. 21 гравець були на половині поля киян, лише один самотній Андрій П’ятов сумував на своїх половині. Групка дітей вирішили розважитись та почали кликати його. І П’ятов, і Андрій, і Андрюха, і навіть Дрюня Кудрявий(!) – як тільки не називали. Кінець кінцем, воротар не витримав – посміхнувся та помахав у відповідь.
Матч завершився. 0:3. Досить легко. Занадто легко. Та чим більше таких матчів в нашому чемпіонату – тим більше голів Шахтар буде пропускати від Ман Сіті. Так, з цим потрібно щось робити. І це ж гірники були без багатьох гравців основи – ні Марлоса, ні Тайсона, ні Мораєса, ні Степаненка… До речі, а куди подівся Ордець? Чергова травма? Уже і не пам’ятаю, коли він останнього разу з’являвся на полі. Після фінального свистка на поле повибігали декілька мисливців за автографами та селфі, за якими спочатку бігали стюарди, а потім заморились та плюнули на все це. Один з таких вболівальників таки виклянчив футболку у Дентіньо – чудовий сувенір, ще й з дев’ятим номером!
Згодом наставники обох команд давали післяматчеві інтерв’ю журналістам. В’ячеслав Грозний заявив, що після цього поєдинку багато гравців його команди відправляться в дубль, щоб навчились грати не тільки на чистих м’ячах. Паулу Фонсека ж щиро дивувався тому факту, що у ворота суперників “Шахтаря” таки поставили одинадцятиметровий удар. Попереду у киян все та ж нещадна боротьба за виживання. Ну а донеччан чекає Класичне! Дозволю собі переробити одну цитату та скажу: ”Українське Ель-Класико – матч, в якому грають дві команди, а перемагає “Динамо” 1-0”.
Чи на цей раз щось зміниться? Відповідь уже за тиждень.
Ярік П’ятницький, спеціально для Брутального Футболу
