7 квітня 1892 року у сім’ї Хірш сталося чудо, яке прийнято називати народженням дитини. Вперше відкрив свої очі маленький хлопчик на ім’я Юліус. Маля стало четвертим сином Бертольда та його дружини, а всього подружжя виховувало 7 дітей. Батьківщиною Юліуса було невеличке місто з назвою Архен, де в той час проживало 8145 жителів, які займалися сільським господарством та працювали у майстернях. Батько Юліуса був єврейським фермером, а також мав підприємство, де виготовляв різноманітні речі зі шкіри.
Я вже уявляю ці затишні німецькі вечори у колі великої єврейської сім’ї. Мама на стіл подає різноманітні страви, де переплітаються різні культури. З німецької їжі на столі красуються айсбан (запечена свиняча рулька), баварські прецлі з хрусткою темною скоринкою та з грубою сіллю і цибулевий пиріг, від єврейської – гефілте фіш (фарширована риба) та ругелах (рогалики). Для такого столу для мами доведеться довго крутитися в кухні, літаючи, мов бджілка. Прокормити 7 дітей справа нелегка та і постійно подавати на вечерю кашу та м’ясо – не варіант.
Юліус Хірш старанно навчався у школі, а потім ще 2 роки здобував освіту в комерційному училищі. Це допомогло йому в роботі у місцевій шкіряній фірмі “Frend and Strau”. Та мрії щохвилини тягнули його до футболу. Ще у шкільні роки Юліус прийшов грати у “Карлсруе”, чия перша команда була найсильнішою в німецькому футболі. Вони розривали усіх та навіть у ті часи для країни були важливішими, ніж умовна «Баварія» сьогодні. Грала команда, за сучасною оцінкою, неймовірною схемою з 2 захисниками, 3 гравцями центру та в атаці з 5 форвардами. Хотіли б побачити такий варіант розстановки футболістів у дії?
***
Місто Карлсруе розташоване біля річки Рейн недалеко від французько-німецького кордону. Це мальовниче та тихе місце. Якщо вірити легенді, то його заснував маркграф Карл Вільгельм у 1715 році. Ідея створити це місто виникла, коли чоловік, втомившись від полювання, заснув під деревом на одному з місцевих лугів і йому приснилося власне місто, яке було б “Карловою тишею” («руе» з німецької «тиша»).
Зараз його називають містом-віялом, а все через те, що від Палацу Карлсруе всі центральні вулиці розходяться променеподібно. Усього таких промінчиків 32, які пізніше з’єднали між собою двома кільцевими дорогами. Сам же палац з великим та чудовим парком заснували 1715 року і він служив колишньою резиденцією максграфів і великих герцогів Бадена.
***
Якщо пошукаєте опис Юліуса Хірша, то наткнетеся лиш на інформацію про те, що він був низьким на зріст, худий, мав чудову техніку та сильний удар з лівої. Такий собі німецький Мессі початку 20 століття. Футболіст зацементував собі місце в основі. Застосовуючи свій талант та здібності, він допоміг “Карлсруе” здобути чемпіонство у 1910 році.
Найзнаменитіший товариський матч тих часів між Німеччиною та Нідерландами пройшов також за участі Хірша. В першу чергу, це було протистояння непримиримих футбольних суперників, яке завершилося з рахунком 5:5. 10 забитих м’ячів у матчі, 4 з яких на рахунку Юліуса. Хлопчина був забивним футболістом. А ще матч був знаменитий тим, що він став першим, який знімався на кіноплівку, але ще без звуку. Хоча в кінозалі, коли Німеччина вела м’яч до воріт суперника, вмикали пісню “Die Wacht am Rhein”.
Чемпіонства в одному клубі для Юліуса виявилося замало, тому він пішов допомагати здобути цей титул для “Гройтен Фюрт”. І це йому вдалося! Хірш навіть став першим футболістом в Німеччині, який виграв титул чемпіона країни з двома різними клубами. Це неймовірні відчуття. Юліус завжди мріяв здобути славу великого футболіста і він все-таки зумів записати своє ім’я в історію.
Здавалося, що все йде просто ідеально. Однак війна любить без попередження вносити свої корективи. З футбольного поля Хірш пішов на фронт, а Перша світова змусила змінити м’яч на зброю і удари лівою ногою на натиск спускового гачка правою. Служив Юліус правдою і вірою 4 роки своїй країні, за це отримав Залізний хрест ІІ ступеня.
Після повернення у спокійне життя він зіграв ще сезон за “Гройтен Фюрт”, а тоді знову переїхав у Карлсруе, щоб допомагати клубу, з якого все почалося. Варто зауважити, що ніяких грошей футбол у ті роки не приносив. Першу зарплату футболісти в Німеччині отримали лише у 1946 році, а до того грали на ентузіазмі та великому бажанні. Таке собі хобі. Тому, щоб мати кошти для життя, Хірш працював на підприємстві у свого батька. Де зі шкіри виготовляли не лише прапори, форму та різні вироби, а й шкіряні м’ячі марки Hirsh, які стали популярними у Європі.
У 1920 році Юліус створив власну сім’ю. Дружина народила йому двоє прекрасних діток: син Хайпольд Леопольд і донька Естер Кармен. Подружжя обійшлося двома янголятками і не стало брати приклад з батьків чоловіка. У міжвоєнний час було б складно прогодувати велику сім’ю. Тим часом у 33 роки Юліус вже не міг конкурувати з молодими та швидкими футболістами, тому спробував себе у ролі футбольного тренера.
1933 рік став катастрофою. До влади прийшов Адольф Гітлер, який прославився своїм жорстоким і безжалісним ставленням до євреїв. Зрозуміло, що бізнес Юліуса не мав право на життя і навіть у футболі йому вже не знайшлося місця. Євреям заборонили працювати у спортивних клубах. Про це він дізнався зі щоденної преси. Біль, який він відчував можна зрівняти з прямим ударом у печінку. Зібравшись, він першим написав у клуб і повідомив про те, що йде з “Карлсруе”. В кінці додав такі слова: «І все ж не можу не згадати, що серед німецьких євреїв, які стали сьогодні ненависними козлами відпущення німецької нації, є і порядні люди національно орієнтовані, довівши це і ділом, і пролитою кров’ю».
Антисемітизм перетворив національного героя у ворога. Юліуса Хірша викреслили з усієї футбольною статистики, а у записах про матч між Німеччиною та Нідерландами його назвали просто лівим нападником. «Те, що сьогодні цей футбольний поєдинок, який закінчився 5:5, повністю забутий, пояснюється не лише давністю подій, а найгіршим, що знала німецька історія: націонал-соціальним расизмом», – пише Удо Мурас.
Юліас носив на одязі, як усі євреї жовту нашивку зі шестикутною зіркою. Прохожі, які бачили це оминали його десятою дорогою. Люди, які нещодавно аплодували Хіршу на трибунах, тепер переходили на іншу сторону вулиці. Боляче, коли ті, для кого ти віддавав всі сили на футбольному полі, тепер готові плюнути тобі в обличчя. Очі цих людей були наповнені незрозумілою ненавистю. З тебе отак ні за що роблять ворогом цілої нації і приговорюють до знищення. Навіть на стадіон Юліус міг ходити лише таємно, коли знайомий сторож із співчуття пускав колишнього футболіста поглянути на справу всього свого життя – футбол.
Коштів для існування не було. Юліус зібрався з думками і поїхав шукати заробітку в сусідніх країнах. Пробував себе тренером у третьосортних клубах Франції і Швейцарії та закінчив все, працюючи торговим працівником. Поблудивши, 1938 року Хірш пише дружині про те, що повертається додому. Сім’я чекала на свого кормителя, але він так і не приїхав. Сталося непередбачуване. Психіка Юліса під усім цим тиском не витримала і зламала свого господаря. Переслідування, зневажливе ставлення, ненависть – все це стало причиною того, що колишній футболіст у цій ситуації втратив здоровий глузд. Одного вечора Хірш чомусь подумав, що його дружина і діти загинули. Поліція знайшла чоловіка окровавленого з ножем у руках. Напевне, він хотів покінчити життя самогубством, бо не хотів залишатися у цьому жахливому світі одному. Важко уявити, що відчував Юліус в той момент.
Через таку незрозумілу поведінку єврея відправили у психіатричну клініку. Юліус не став сидіти у закладі сумнівної репутації і спробував втекти. Робив це спонтанно, адже втік він під час проливного дощу у самих лише тапцях без верхнього одягу. Йому вдалося навіть дібратися в інший кінець міста, але допустився помилки – спробував вкрасти велосипед. Поліція спіймала його, але Хірша все ж відпустили його під опіку дружини.
Доля вберегла тоді Юліуса. Буквально через 3 місяці всі пацієнти, які були у тій клініці, були знищені. Нації не були потрібні божевільні євреї, їй взагалі не були потрібні євреї. Німеччина вмивалася кров’ю, впивалася нею і згодом поперхнулася, але це вже не поверне всіх тих, кого вбили просто за те, що вони народилися не німцями.
Ситуація погіршувалася. Все більше євреїв почали депортувати з Карлсруе. Подружжя прийняло рішення розлучитися, щоб врятувати своїх діток. Вони не могли допустити, щоб кроваві кігті Гітлера дібралися до них. Ця хитрість подарувала дорогоцінний час. Дружина Юліуса не була єврейкою, тому на неї не надто звертали увагу. Проте депортувавши всіх, кого можна, дібралися і до них, але лише у 1945 році. Дружину та дітей відправили в концтабір Терезиенштардт, який того ж року звільнили радянські війська. Нищівні руки німецької влади були відрублені.
Яка ж доля Юліуса Хірша? На жаль, все закінчилося трагічно. У березні 1943 року його відправили у концтабір Освенцим буквально за два дні до Дня народження доньки. Остання звістка про Хірша – листівка для доньки, де він написав слова любові до них та, що вже прибув на місце. Далі все обривається. Суд лише у 1950 році визнав Юліуса мертвим, а датою смерті назначили 8 трання 1945 року. Причина смерті – невідома, але існує дві версії: перша – при прибутті його одразу завели у газову камеру, друга – розстріляли після того, як на турнірі з футболу між концтаборами, будучи на воротах, пропустив 2 голи. Обидва варіанти жахливі і не вкладаються в голові. Вбивство стало рутинною справою. Страшно усвідомлювати, що люди взагалі здатні на таке.
В пам’ять про цього справді визначного футболіста тих часів в Німеччині з 2005 року почали вручати клубам премію Юліуса Хірша за активну боротьбу проти проявів расизму та антисемітизму. А на будинку, де жив гравець висить табличка з надписом «Тут жив Юліус Хірш, 1892 р.н., депортований в Освенцим, вбитий в Освенцимі».
Софія Дорощук для “Брутального Футболу”
