15 листопада 2013 року в історії українського футболу відбулася дуже знакова подія – вперше наша збірна змоглв обіграти “гальських півнів”. І не просто обіграти, а повністю переграти, не давши збірній Франції жодних шансів, навіть на нічию.
Того п’ятничного дня, за тиждень до початку Революції Гідності, футбольна дружина Михайла Фоменко обіграла у першому стиковому матчі за вихід до фіналу на ЧС-2014 команду Дешама з рахунком 2:0.
Але ми пропонуємо спочатку розібратися з тим, як збірна України взагалі зіграла у відборі і чому саме вона потрапила до стику за вихід на ЧС, а також трохи детальніше зупинимося на матчі з Ле Бльо.
Від Блохіна до Фоменка
Отже, після закінчення Євро-2012 збірна України під керівництвом Олега Блохіна розпочала готуватися до відбіркового турніру бразильського мундіалю. До групи H, крім України потрапили: Англія, Молдова, Чорногорія, Польща та Сан-Марино.
Першу гру відбору наша збірна провела на виїзді проти Англії. На легендарному стадіоні “Вемблі” українці зіграли внічию – 1:1. У складі “жовто-синіх” фантастичним голом відмітився Євгеній Коноплянка.
Потім Блохіна гукнули до київського “Динамо” і легенда клубу не зміг відмовитися. Щоправда, йому трохи пізніше зробили операцію і тому він не міг згідно контракту провести ще дві гри на посаді тренера збірної. Замість нього на гру з Молдовою та Чорногорією збірників виводив його помічник Андрій Баль.
Поки асистент головного віддувався, керівництво ФФУ (на той час саме так називалася ця організація) шукало заміни. В списку були Шева, Реднапп і навіть називали Ерікссона, але в результаті зупинилися на варіанті, що був найменш очевидним – Михайлові Фоменку.
Слабкий старт і несподіваний камбек
Після перших трьох поєдинків в доробку у збірній було лише 2 очки і передостаннє місце в групі. Нічия з Англією, сенсаційні нулі в Молдові та мінімальна поразка від Чорногорії в Києві.
Початок дійсно був не вражаючим, м’яко кажучи. Все різко змінилось з призначенням Фоменка. Чотири перемоги у чотирьох зустрічах. Була биті Польща (3:1), Молдова (2:1), Чорногорія (4:0) та Сан-Марино (9:0). Бонусом стала нічия зі збірною Англією.
Після 8 турів шанси у підопічних Фоменко за перше місце в групі виросли втричі. Українці займали друге місце, відстаючи від британців на один бал, при цьому маючи рівні очки з балканцями.
Все вирішилося в двох останніх поєдинках. “Жовто-блакитні” та англійці отритмали по дві перемоги, а чорногорці – дві поразки. При тому, що в останньому турі представники Балкан на своєму полі були биті молдовськими футболістами (2:5).
Кінцева таблиця відбору мала такий вигляд: Англія – перше місце (22 очки), Україна – друге місце (21 бал), Чорногорія – третє місце (15 балів), Польща – четверте, Молдова – п’яте, а Сан-Маріно – останнє шосте місце.
Переломний момент у цій групі відбувся після 6 туру, коли Чорногорія, посідаючи перше місце, програла у себе дома збірній Україні (0:4). До цієї гри підопічні Фоменка мали 8 очок і посідали четверте місце (відстаючи від першого на 6 балів).
Матч мрії перетворили у матч-мрію
Під завісу відбірного циклу збірна України набрала хорошого ходу. І хоча французи були в статусі фаворитів (посіли друге місце в групі після Іспанії), передбачити кінцевий результат мало хто наважувався.
І ось п’ятниця, 15 листопада 2013 року, НСК “Олімпійський” повний під зав’язку (70 000 вболівальників). Жодного разу “жовто-блакитні” не потрапляли до фінальної стадії через серії стикові матчі: Хорватія, Словенія, Німеччина та Греція щоразу були сильнішими. Крім того, Україна ніколи не обігрувала Францію. Тому Фоменко обрав дуже обережну, притаманну для себе тактику: попереду був один Зозуля, а всі інші – в захисті.
Перший тайм пройшов у рівній боротьбі, без жодного справжнього гольового моменту.
Малюнок гри змінився на 61-й хвилині, коли завдяки точній передачі Едмара Зозуля відкрив рахунок. Нападник збірної не зразу обробив м’яча, але другим дотиком відправив його у ворота.
На 67 та 73 хвилинах пробачив нас Насрі, а вже за кілька хвилин Ерік Абідаль притримав руками Зозулю, який впав в штрафному майданчику. Повтори з різних ракурсів свідчили про те, що порушення правил все ж таки було, але свисток рефері тоді промовчав.
Остання десятихвилинка могла б отримати назву “Миттєвості від Косельні”. Спочатку француз мав можливість зрівняти рахунок, коли після його удару головою м’яч пролетів в декількох сантиметрах від рамки воріт, а згодом він привіз пенальті, порушивши правила проти Зозулі. Ярмоленко спокійно реалізував 11-метровий і подвоїв рахунок. Насамкінець Косельні отримав червону картку, а наша збірна не спромоглась забити третій м’яч.
Втім, того вечора нашого щастя не було меж: здавалося, цього запасу нам цілком вистачить, щоб поїхати у Бразилію по кубок світу. Навіть коментатор каналу “Россия 2” порвав голос, топлячи за нашу команду. Зараз таку картину складно уявити.
Проте кілька днів усе перевернули: матч-відповідь в Парижі українці програли з рахунком 0:3. Мрія про чемпіонат світу виявилась нездійсненною, а сам мундіаль 2014 року ми дивились уже в зовсім іншій країні. Проте, вечір 15 листопада 2013 запам’ятався як один із найкращих в історії українського футболу. Тоді вся країна – від Криму, Донбасу – до Волині та Закарпаття несамовито тішилась великій перемозі головної команди.
