Прискіпливі любителі футбольної статистики з офіційних організацій, які співпрацюють з ФІФА, нарахували 805 голів в 530 офіційних матчах Йозефа Біцана – чеха, який народився у Відні, виступав за австрійські та чеські клуби в першій половині XX століття. Саме Біцан – один із найбільш результативних форвардів в історії світового футболу з середнім показником 1,5 голів за гру. Якщо порахувати взагалі всі його взяття воріт, як це зробив свого часу Пеле, то у Йозефа набереться 1468 забитих м’ячів в 918 матчах.Це історія забутої легенди футболу. Так трапляється, коли хтось залишається на видноті, а хтось губиться на сторінках часу.
Йозеф Пепі (таке скорочення від імені Йозеф було прийнято у Відні) Біцан займався своєю справою в найважчий період історії людства (між двома світовими війнами, а потім і в період після другої війни). Кар’єра Біцана тривала майже 25 років – він починав грати за віденський “Рапід” в 17 років, а останні поєдинки провів у складі празького “Динамо” (колишня “Славія”) вже після того, як розміняв п’ятий десяток. Змінив 6 клубів, виступав у складі двох збірних (Австрії та Чехії) і завоював неписане звання славетного форварда свого часу.
Як це не парадоксально звучить, але бідність батьків допомогла Йозефу надалі здобути успіхів у футболі, адже в дитинстві та юності тренуватися доводилося без взуття, на яке грошей не було. Майбутній грізний форвард прокачав гомілкостопи, навчився бити з двох ніг і відрізнявся справжньою хоробрістю у дворових баталіях, де багатші хлопці в бутсах відтоптували йому ноги.
“Pepibican” – уродженець віденської “Десятки”
Десь за 500 млн км від нашої планети летить астероїд, що має його ім’я – “Pepibican”. Сам хлопець народився поблизу південної окраїни Відня в десятому кварталі Фаворітена. По-простому – “Десятка”. Його батьки, як і більшість населення цього кварталу, були етнічними чехами, які приїжджали до Відня в пошуках кращої долі. Основною втіхою для населення Фаворітена був футбол, де вже на початку минулого століття там нараховувалося не менше тринадцяти команд.
Батько Йозефа, Франтішек, крім роботи на заводі, грав ще і за футбольну команду “Герта”. За ігри платили гроші, які допомагали сім’ї Біцана у виживанні. Але в одному із матчів австрійського чемпіонату батько Пепі отримав важку травму. Йому роздробили коліно та відбили нирки. Франтішек відмовлявся від операцій і в результаті через деякий час помер (Йозефу було на той момент близько 9 років).
Пепі Біцан з дитинства любив футбол, оскільки це була єдина розвага, яку могли дозволити хлопці із робочої околиці Відня. Грали всі босоніж, оскільки про бутси важко було мріяти, а щоденні черевики легко можна було розірвати. Пізніше сам Йозеф відмічав, що самі ці дитячі ігри босоніж допомогли йому отримати унікальну чутливість до м’яча.
Коли Пепі було 15 років він працював на взуттєвому підприємстві “Шустек” і грав за її футбольну команду. Річ у тім, що на той час кожна солідна фірма утримувала ще і команду, за яку часто грали колишні або нинішні професійні гравці. Через рік Йозеф вже грав за фірму “Фарбенлутц”, яка спеціалізувалася на фарбах та лаках. Команди підприємств грали на чемпіонат міста по вихідних. Часто на цих матчах можна було зустріти представників з різних професійних команд, які підшуковували молодих гравців. Одним із таких “шукачів” був Роман Шрамзайс із віденського “Рапіда”.
Ось як про їх зустріч говорив Біцан:
“Я сподобався йому і він запросив мене та мого друга Фердінанда до юнацької команди “Рапіда”. Ми потрапили на тренування любителів команди і, побачивши наскільки талановиті там футболісти, які навіть не на контракті у клубу, вирішили, що навряд чи для нас тут знайдеться місце. Ми повернулися в Фаворітен і в найближчий вікенд вийшли грати, як звично, за команду фірми.
Шрамзайс знову був тут як тут. Він зажадав від нас пояснень і обіцянок, що ми знову прийдемо прямо до роздягальні “Рапіда”. Ми зіграли в тренувальному матчі за юнаків проти любителів і виграли 7:5. Я забив всі сім голів, хоч абсолютно не знав партнерів”.
Від зламаної руки та хет-трику у віденському дербі до “Славії”. Футбольна слава Біцана в передвоєнний період
Опинившись в “Рапіді”, Біцан швидко переходив від одного складу до іншого. Річ у тім, що кожна професійна команда мала певні ступеневі структури (в принципі, як і зараз): юнацька, любительська, резервна та основна команда. Його “коронкою” був сольний прохід на швидкості, з якою він легко втікав від захисників. Сто метрів він пробігав за 10,8 секунд, відстаючи від світового рекорду на пів секунди.
Через тиждень після своєї появи в команді Йозеф повинен був грати за юнаків, але в один із днів випав дощ і гру низових команд скасували. В цей же день він зіграв за резервістів. “Рапід” переміг, а хлопець зробив дубль. Після цього всю решту сезону він провів серед резерву, де йому траплялося забивати по сім, а то і дев’ять м’ячів.
Наступний розіграш чемпіонату (1931/32) для Біцана став першим у професійній кар’єрі.
“Якось перед матчем з “Аустрією” тренер сказав мені, щоб я готувався до зустрічі, оскільки один з основних нападників був в такій поганій формі, що я точно не зіграю гірше нього”,
згадував наш герой.
І ось, 6 вересня 1931 року Біцан вперше зіграв за основу команди на найвищому рівні. Шанси “Аустрії” журналісти та експерти розцінювали як високі, але Пепі все сплутав. Мало того, що він забив чотири м’ячі, так один із голів Йозеф провів у ворота “Аустрії” граючи з поломаною рукою. Той поєдинок закінчився з рахунком 5:3.
Керівництво зрозуміло, що зберегти молоде обдарування буде не просто, тому майже одразу запропонувало Йозефу новий контракт зі 150 до 600 шилінгів (на той час хороший робітник отримував від 80 до 100 шилінгів на місяць).
Наступний сезон для Пепі склався ще краще. “Рапід” виграв срібні медалі чемпіонату, а молодий форвард зробив 16 гольових передач і забив 11 голів у 22 матчах. Ще через рік віденський клуб став чемпіоном.
В той самий час між ним та тренерським штабом виник конфлікт. Йозеф хотів, аби команда грала в більш технічному та елегантному стилі, а не в атлетичний та силовий футбол. Керівництво команди виступало не на боці Біцана, тому бажання гравця піти з “Рапіду” ще більше посилювалося. Крім цього, ще однією з причин конфлікту стала пропозиція празької “Славії” придбати Йозефа. “Рапід” був проти цього, тому Біцан вирішив піти обхідним шляхом. Він домовився з австрійським клубом “Адміра Ваккер”, що зіграє за нього два роки, а потім його спокійно керівництво команди відпустить до “Славії”. Домовленість була таємною і коли влітку 1935 року Біцан перейшов до “Адміри”, ніхто зі сторонніх не знав про цей договір. Щоправда, Йозефу довелось перенести 9-ти місячну дискваліфікацію. Річ у тому, що “Рапід” вирішив таким чином помститися Пепі та подав скаргу до місцевої федерації на гравця, за те, що він не виконує обов’язки контракту.
Складності між тим продовжувалися. Згідно з договором з “Адмірою”, Біцан мав право вільно перейти до “Славії” в 1937 році. Але австрійський клуб неочікувано став відмовлятися від свого слова.
“Вони просто не хотіли втрачати найкращого гравця. Керівництво клуба підрахувало, що без мене будуть мати з кожного закордонного товариського матчу на 15-20 тис шилінгів менше”,
розповідав Пепі.
З “Адмірою” Біцан двічі поспіль ставав чемпіоном Австрії. Але все-таки у квітні 1937 року Йозефу вдалося здійснити перехід, до якого він так прагнув – в празьку “Славію”. В чеському клубі він зразу ж отримав на руки 150 тисяч крон. За такі гроші на той час можна було придбати три добротні машини.
У свій новий колектив Біцан влився досить швидко. В другому матчі за “Славію” він оформив покер. Перший матч він провалив, як і вся команда, програвши середняку того чемпіонату СК “Кладно”.
В 1938 році празька команда виграла Кубок Мітропи (один із найстаріших футбольних кубків Центральної Європи). Йозеф Біцан зробив великий внесок в перемогу. Він різко підняв свою вартість в очах європейських грандів і збірної держави.
У формі “Славії” Біцан грав і під час Другої світової війни, коли команда входила до так званої “протекторатної ліги” Богемії та Моравії. Він працював на сталеварному заводі та грав у м’яч. За час ліги він забив 199 голів, які Міжнародна футбольна федерація довго не визнавала, пояснюючи це тим, що не існувало самостійної Чехословаччини (визнали лише через 50 років).
Незакінчена історія в складі двох збірних
Біцану дуже не пощастило. У воєнні роки він був на піку своєї кар’єри. Але ні в 1942, ні в 1946 роках мундіалі не проводилися.
Головний тренер збірної Австрії Гуго Майзль звернув увагу на Йозефа коли форварду було 20 років. Дебют у футболці збірної відбувся для Пепі в матчі проти Шотландії (2:2). Але у всій своїй красі Біцан проявив себе у другому поєдинку проти Нідерландів. Там Йозеф відзначився своїм першим м’ячем. Другий свій гол він забив збірній Італії в наступному матчі. Свій перший дубль Пепі зробив в матчі проти Угорщини (5:2).
Йозеф Біцан, провівши за збірну Австрії декілька місяців, забетонував за собою місце в основі на ЧС-1934 року в Італії. Перша гра на мундіалі проти збірної Франції стала для Йозефа успішною. Форвард забив в екстратаймі переможний гол (3:2). Наступний поєдинок також закінчився перемогою австрійських футболістів над угорськими (2:1). Біцан відмітився гольовим пасом. У півфіналі підопічні Майзля програли з мінімальним рахунком господарям турніру (0:1). А в матчі за бронзу поступилися збірній Німеччині (2:3).
Свій останній матч за збірну Австрії він провів в 1936 році. Зігравши 19 матчів Йозеф забив 14 голів. За збірну Чехословаччини він міг зіграти тільки через два роки. На жаль, на Чемпіонаті світу 1938 року у Франції Біцан не зміг виступити. Йозеф подав прохання про чеське громадянство, але його розглядали дуже довго. До мундіалю він не встиг стати чехом.
“В Німеччині або Італії процес натуралізації займав лічені дні. У нас же чиновники були такі далекими від футболу, що затягували моє питання місяцями. Я отримав паспорт тільки через два тижні після Чемпіонату світу”,
згадував Біцан.
Він дебютував за збірну Чехословаччини трьома голами у ворота Швеції. А далі відбулася окупація Німеччиною і держава перестала існувати.
Пепі – гроза для комуністів. Післявоєнний період
Після війни почали “оклигувати” європейські клуби, які поклали своє око на Біцана. Головним претендентом на Йозефа став туринський “Ювентус”. Чех боявся, що владу в Італії захоплять комуністи, тому відмовився від трансферу за власним бажанням. Жаль, адже може саме в “Юве” він став би зіркою європейського масштабу. За всю кар’єру Йозеф так і не зіграє в жодному гранді.
Перший повноцінний післявоєнний чемпіонат Чехословаччини Біцан виграв. В принципі тут не було нічого дивного, адже у “Славії” не було конкуренції на той час. Лише трохи пізніше на високий рівень почала виходити “Спарта” . В тому чемпіонаті Пепі в 22 матчах забив 43 м’ячі.
Але сталося те, чого боявся Йозеф. До влади в Чехословаччині прийшли комуністи. Один із лідерів партії почав вимагати від Біцана, щоб той приєднався до їх політичного табору. Футболіст відмовився. За це у нього відібрали все майно та виселили із Праги (за деякими оцінками майно Біцана, його дружини та її батьків оцінювалося в 50 млн крон). До речі, “Славію” тоді перейменували у “Динамо”.
Як і в далекому дитинстві, Біцан знову убогий, але вже з великим ім’ям і народним авторитетом. Колишній захисник збірної Чехословаччини Ладислав Женишек протягнув йому руку допомоги, запропонувавши Пепі очолити в ролі тренера, який грає, команду із другої ліги чемпіонату “Вітковіце”. Йозеф з ходу вивів її до першого дивізіону, забивши 76 голів у 22 матчах. Далі був “Спартак” з Градець-Кралового.
В 1952 році Йозеф Біцан неочікувано знову з’являється в празькій “Славії” (на той час “Динамо”). Річ у тім, що армійська команда “Дукла” за одну ніч забрала у “Динамо” трьох найкращих гравців, призвавши тих в армію. Такі дії підірвали сили колишньої “Славії” і поставили її на грань виліту. Керівництво команди звернулося до “грози комуністичної влади” Йозефа Біцана, аби той допоміг. Звичайно він врятував команду і протягом ще двох років виконував функції “граючого тренера”. В останній свої грі 42-річний Біцан зробив покер (також, як і 25 років тому, коли вперше зіграв в офіційному матчі за віденський “Рапід”).
Крім “Славії” він очолював ще сім клубів. Особливо цікаво було в його останній команді – бельгійському “Тонгерені”. За три роки свого перебування, він зміг підняти цей клуб з четвертого дивізіонна до другого.
З віком у Йозефа загострилася проблема з серцем. В грудні 2001 року він лежав в празькій лікарні, плануючи повернутися до сім’ї на католицькі свята. Однак він не дожив до цього моменту два тижні й помер 12 грудня від серцевого нападу.
Веселий чоловічок “Пепі”
Біографія футболіста – це не тільки перечислення команд, голів і досягнень. Насамперед хочеться окремо розповісти про те, якою він був людиною. А він був чоловіком цікавим та веселим. Протягом всієї кар’єри його оточували цікаві історії та курйози.
Наприклад, коли Йозеф тільки починав свою юнацьку футбольну кар’єру, то на один зі своїх матчів він запросив маму. Уже в дитячих командах Біцан відрізнявся великою швидкістю та відмінною технікою. Тому, звісно, був одним з об’єктів грубої гри. В одному із моментів йому добряче дали по ногах. І поки Йозеф качався по землі, його мати не витримала, вибігала на поле і почала бити кривдника свого сина парасолькою. Після цього інциденту він перестав її запрошувати.
У більш в зрілому віці трапилася з ним ще одна цікава пригода, але не дуже з приємним кінцем. Одного разу його вмовили взяти участь в першотравневій демонстрації. І ось, коли він йшов вулицею, то колона людей, яка кричала, до зустрічі з ним, “Хай живе президент!”, побачивши Йозефа, почала кричати: “Хай живе Біцан!”. Наступного дня його викликали партійні керівники до себе і (м’яко кажучи) попрохали покинути місто. Звичайно, Йозеф був здивований таким рішенням. Річ у тім, що до партійного місцевого керівництва почали надходити цілими пачками листи від звичайних людей з проханням перейменувати його ім’ям вулицю, яка вела до стадіону.
Замість епілогу
Футбол змінюється. Порівнювати зірок теперішнього і минулого – невдячне заняття. При цьому неможливо оскаржити той факт, що для свого часу Йозеф Біцан був суперфутболістом, а з сучасними засобами комунікації у нього була б світова популярність. Яким би не був футбол в першій половині XX століття, чомусь нікому, окрім Біцана не вдалося забити “800+” м’ячів в офіційних матчах (у віці 42 років забив 22 голи у 29 матчах, а за один сезон у 26 матчах забив 57 м’ячів).
Ви обов’язково скажете, що в ті часи, ворота були ширшими, захисників менше, а забивали всі, кому не лінь. Футбол став набагато складнішим? Можливо. Але наскільки все змінилося, щоб ми зі зневагою відносилися до великих бомбардирів?
“Мені часто доводилося чути, що в мої дні було легше забивати. Але я дивлюся футбол і бачу, що можливості у форвардів зараз такі ж, як були у мене. І через 100 років вони залишаться такими ж. Різницю між форвардами визначає вміння перетворювати ці можливості в голи. Я міг це робити. Коли у мене було п’ять шансів – я забивав п’ять голів, було сім моментів – забивав сім. Думаю, я був сильним форвардом”.
