“Брутальний Футбол” заходить у площину кіберспорту і розповідає про 15-річного підлітка, який видав у FIFA унікальну безпрограшну серію та зрештою поступився. Поки ви святкували День святого Валентина, хтось став свідком історичного фіаско.
Ми рідко звертаємо увагу на кіберфутбол і, виявляється, дарма. Буквально днями сталася непересічна подія — п’ятнадцятирічний фіфер Андерс Вейрганг вперше програв за 535 матчів, чим викликав жваву реакцію в Інтернеті.
Датський хлопчина небезпідставно вважається генієм FIFA і є орієнтиром для мільйонів школярів — хто з нас ніколи не мріяв “лупитися” годинами в ігри та отримувати за це реальний кеш? Не донатити останні гроші, відкладені на буханку хліба, а самому приносити дохід, попутно затикаючи роти скептично налаштованим підкласам нашого суспільства.
Втім, трохи передісторії. В 2013-му “EA Games” розчинив скриньку Пандори — Football Ultimate Team (FUT) перетворив FIFA на аркаду, відштовхнув істинних олдів, повернутих на режимі кар’єри, та водночас прорубав вікно для нового продукту, який наразі копіюють всі, кому не лінь (той же PES зі своїм myClub). Щотижневі баталії, відкриття паків, формування складу, купівля/продаж карток і внутрішньої валюти — речі, які давно характеризують симулятор. Ви можете плюватися, скиглити та погрожувати, що не купите чергову серію, але канадським розробникам байдуже — FUT гарантує 30-40 відсотків річного прибутку.
Нова дійсність дала нових героїв і Андерс один із них. Показово, що пацан за короткий час зібрав солідну аудиторію, яка сумарно сягає майже одного мільйона підписників (звичайно, не дитячий контент, покликаний розв’язати руки безмозким батькам, та все ж). Про скандинава розповідають провідні видання (не тільки спортивного спрямування), беруть інтерв’ю, чекають, коли він стане стати повноцінним профі (в офіційних міжнародних турнірах FIFA можна виступати з шістнадцяти років).
Сходження вундеркінда
Як зізнався Вейрганг, він з геймпадом на “ти” з п’яти років. Перший турнір відвідав дванадцятирічним і одразу дійшов до чвертьфіналу, де поступився майбутньому фіналісту.
“Мені було п’ять років, коли я вперше зіграв у FIFA і це була FIFA 11 (добре, що не “десятка”, інакше б Андерс навряд чи став спортсменом — хто в захваті від яскравоблювотного газону?). Я усвідомив, що хороший у цій справі, коли брав участь у своєму першому турнірі FIFA 17 в Ольборзі, де кваліфікувався у чвертьфінал, після чого програв супернику, який вийшов у фінал. Також я побив в цей же день Фредберґа” (Фредеріка Фредберґа, чемпіона Данії-2017, представника “Брондбю”).
“Всі говорили про те, що Фредберґ програв дванадцятирічній дитині. Решта — історія”,
додав Тоні Ле, менеджер Андерса.
Так, ви правильно зрозуміли: у шкета є людина, що допомагає монетизувати забавку. І це прекрасно виходить: перші призові склали 5 тисяч доларів. В 2019-му цифра виросла: на одному з турнірів данець посів третє місце, підняв 7 тисяч вічнозелених, найняв агента і в якості джекпоту привабив серйозних дядьків. У листопаді 2020-го “Ред Булл Лейпциґ” відрапортував — відтепер Вейрганг під їхнім крилом. Схоже, ми вибрали не ту роботу — древній джойстик, схований десь у підвалі, настав твій час!
Прославився на весь світ унікальним рекордом
З 2018-го Андерс рубається у Weekend League (або FUT Champions) — хардкорному режимі, де збирається шабаш таких же фіферів. Формат наступний: з п’ятниці по неділю потрібно провести 30 матчів. У якості призу різноманітні “плюшки” (монети, паки, очки), а також можливість потрапити на великі турніри — для цього необхідно перемогти у 27 випадках. Грубо кажучи, Weekend League є тренувальним майданчиком і нагадує кваліфікацію — набиваєш руку, вписуєшся у норми і рухаєшся далі.
Вейрганг вже давно б возив найкращих з найкращих (скандинав принизив MoAuba, тріумфатора кубка світу-2019, з рахунком 7:0), але не вписується у вікові рамки. Втім, це не завадило йому як слід погудіти у Weekend League — цілих сімнадцять тижнів поспіль Андерс зберігав свою цнотливість, внаслідок чого встановив не один рекорд. Трясця, це ж 535 поєдинків! Попередня планка (299 матчів), взята таким собі Шеллзом, була побита на 11 тижні, 21 грудня 2020-го — після цього Вейрганга охрестили найкращим гравцем у історії FIFA.
А в чому секрет? Андерс пояснює так:
“Я хочу забивати голи. Я захищаюся на дуже високій лінії, максимально тисну на суперника і намагаюся використати свої навички в нападі”.
Комусь може здатися, що хлопець не надто ефектний: в контексті фінтів — одні переступи. Однак Вейрганг довів свої дії/прийоми до автоматизму: він рідко йде у відбір чи пресинг, зате майстерно володіє пасом, яким, як правило, виходить у контратаку. Все настільки легко, що пацана звинувачують у зв’язках із “EA Games”.
Окрім щоденних тренувань Андерс сидить на дієті, прописаній “РБ Лейпциґ”, займається фізичними вправами і з психологом — аби чутлива голівонька не закипіла від гнівних коментарів, або, прости, Господи, програшу. Зауважимо, Вейрганг неодноразово був близьким до того, щоб скласти повноваження — наприклад, в серії післяматчевих пенальті. Якби трапився саме такий сценарій, то ніхто б не кривив душею — блядь, це ж пеналі, особливо заскриптована шняга!
Проте 14 лютого фіфер підійшов до гри з доброю порцією недбальства — допустив серію помилок, якраз обісравшись з побудовою оборони. Раз-по-раз данець виводив захисників то на фланги, то занадто високо, чим створював для суперника додатковий простір (хтось би показав цій дитинці футбол Петера Боса, тоді б вона швидко припинила бездумно шарпати захистом).
Пропустивши двічі, Андерс “поплив” і ледь не розревівся на камеру — він відквитав один м’яч, але одразу ж себе поховав. Перехід у чотири нападники став катастрофою — як підсумок, якийсь ноунейм із Нідерландів зафіксував на табло 5:1, про що похвалився у Твіттері.
А ось соцмережі “Лейпциґа” з сумом констатували:
Ще не приріс до геймерського крісла та всіляко підтримуваний матір’ю
Як і в будь-якому виді спорту, найголовніший компонент успіху — самовіддача. Враховуючи вік Вейрганга, перед ним майорять небачені перспективи — принаймні, в цьому переконані експерти. Звичайно, життя підкидує чимало спокус — попереду юнацтво, перша пляшка “Чергінівського”, вечірки і прекрасна стать, яка не завжди “викупає”, що футбол є чимось серйознішим, ніж здається. Поки ж Андерс на коні — насолоджується процесом, косить баблішко та ще пам’ятає, як це бути поза віртуальним світом.
“Я граю приблизно дві години на день. Я також виступаю у місцевому футбольному клубі, у мене вистачає часу, щоб грати в інші ігри, але я вважаю за краще витратити час на FIFA”,
розказав Вейрганг.
Ле розвинув думку:
“Є багато позитивних і негативних сторін в управлінні гравцями того ж віку, що і Андерс. Позитивний бік полягає у тому, що у них більше часу, ніж у середньостатистичного гравця FIFA, менше домашньої роботи і вони недостатньо дорослі, щоб веселитися на вечірках. З іншого боку, в професійній кар’єрі неминучі стрес і розчарування – окремий виклик. Багато що може трапитися під час матчу, а більш старший опонент може просто залякати криками і гучним святкуванням”.
Як не крути, Андрес — дитина, все ще м’яка, немов пластилін. Його формує оточення і добре, що поряд є члени сім’ї, готові підтримати у починаннях (ще б пак, коли на картку прилітає певна сума). Ле й тут розкрив нюанси:
“Молоді гравці потребують уваги батьків, щоб потрапити на тренування і турніри. На щастя, мама Андерса Лейла дуже його підтримує, роз’їжджає з ним по країнах, щоб він міг брати участь у турнірах. Їй також подобається дивитися, як він грає у FIFA, і вивчати аспекти гри”.
З іншого боку, часто складається враження, що Вейрганг ніколи не бачив лозини. Його етери переглядають не лише палкі прихильники, але й люди, яким в кайф дивитися, як малого пече нижче спини. Хіба є щось краще, ніж верескливий і хвалькуватий пиздюк, який дорвався до клавіатури?
Все одно є типовим школярем
А хіба хтось здивований? Вейрганг вийшов на стежину війни з хейтерами і очікувано її програв — дав привід публіці себе критикувати і відверто ненавидіти. Зрозуміло, що павутина наповнена дебілами, яких душать чужі досягнення, але данець теж красунчик — любить потролити свою аудиторію, чим тільки викликає нову хвилю критики.
Якщо бодай трохи покопаєтеся в Інтернеті, то неминуче натрапите на прізвисько-клеймо “токсік”, яке Вейрганг отримав від “вдячної” підписоти. Легко здогадатися чому: фіфера хоч і не теліпає на стрімах в передсмертних муках, але вряди-годи крутить, коли щось йде не за планом.
Будь ласка:
Сюди додаємо психи, лайку і, ясна річ, сльози — словом, перед вами повний комплект рис, якими прикметні індивідууми пубертатного періоду.
Нещодавня поразка загнала Вейрганга в будку — зазвичай тип галопом біжить в інсту звітувати про черговий рекорд, а тут вже який день не виходить на зв’язок. Часом не впав у депресію? Дехто пропонує і таку версію:
Загалом, Андерса дещо жаль — хто б що не говорив, та йому усього п’ятнадцять. До того ж зафіксована ним серія рано чи пізно дійшла б до логічного завершення — прикро, та ще ніхто не вигадав вічний двигун.
