Весна прийшла та разом з нею на “Брутальний Футбол” залітає воротар закарпатського “Минаю” Андрій Попович. Це перший весняний ексклюзив на “БФ”, у якому наш герой розповість, чому Нурієв не дав пробити пенальті Мілевському, хто найбільше матюкається на футбольному полі у складі закарпатської команди. Крім того, Андрій розповів про трешфутбол в Азербайджані та поділився смішною історією про Мішу Кополовця.
– Цього тижня відбувалися матчі чвертьфіналу Кубка України. Там знайшлось місце першоліговому “Вересу” і “Агробізнесу”, а прем’єр-ліговому “Минаю” ні. Чому так?
– Не знаю, так вийшло, ми два роки коли були там в Другій лізі, в Першій, то непогано грали в кубку, ось минулого року дійшли до 1/2 фіналу. Зараз, звісно, прикро, що так рано вилетіли, але просто мотивація зовсім інша, команда вийшла у вишку, наше завдання – залишитись в УПЛ, а не вилетіти в першому ж сезоні. Тому десь так на кубок сильної уваги не звертали. Звісно, що було бажання пройти далі, але так вийшло… Ми вже, можна сказати, закрили цю сторінку та зараз наша увага вся на чемпіонат.
– На твою думку, хто виграє Кубок України в цьому сезоні?
– Думка така, що “Динамо” переможе, можливо, це через ефект Луческу. Я дивлюсь їхні матчі в Лізі Європи, ніби нічого особливого не показують, але перемагають. Десь фарт, десь голік, десь ще щось, тому я ставлю на них.
– У минулому турі УПЛ “Минай” здобув першу перемогу в офіційних матчах в цьому році. Що казало керівництво?
– Всі були раді, вони заходили перед грою, президент, віцепрезидент. Просто вже було багато сказано і до матчу та вже й не було сенсу щось там розповідати, мотивувати якось, ми просто вже самі розуміли, що маємо вийти і обіграти. Нічого не казали, вони самі бачили, який настрій у команди і пацанів, що немає сенсу щось говорити. Преміальні? Так, звичайно, що є. Зрозуміло, що не можу розповідати, скільки та що. Ми вже отримали премію за перемогу над “Олімпіком”, суму не буду називати.
– Також у тому ж матчі гравець “Олімпіка” Євген Цимбалюк отримав дуже серйозну травму. Хто винен у цій ситуації?
– Я хотів якраз ще до того сказати, що ми виграли гру, але що такий епізод був з травмою Цимбалюка, це дуже прикро. Навіть не хотів туди підходити, бо пацани там за голову хапалися, я зрозумів, що там серйозно. Пізніше говорив із Зотьком, то він казав, що так, там серйозно, нога. Чесно, то винних там не треба шукати, я передивлявся гру, огляд матчу, вони там корпус в корпус з Шиндером пішли, у Цимбалюка нога потім поїхала, якось наступив, чи поле важкувате було. Я тільки можу побажати чим швидше відновитись, міцного здоров’я Жені. Нехай вони й наші суперники, але бажаю тільки хорошого і чекаємо його на полі.
– Захисник “Олімпіка” Іван Зотько в себе в Інстаграм написав: “Жаль, что у нас в Украине есть п…дарасы у которых на первом месте деньги”. Кого він мав на увазі?
– Я ось Ваню Зотька доволі так непогано знаю. Після гри на нього підписався в Інстаграмі, він на мене, я його запитав одразу про Цимбалюка, але Ваня мені так і не відповів, не знаю, можливо у нього багато цих запитів і він просто не побачив. Я зайшов на його профіль і теж побачив цей пост, то не знаю, кого він мав на увазі, краще в нього запитайте. Бувають такі епізоди, коли нога в ногу летиш і тобі там не дай Бог ламають її, а тут гра корпус в корпус була, Женя неправильно наступив і нога пішла, винних шукати немає сенсу. Можливо, у них емоції після поразки і все таке, але кому він адресував ці слова я не знаю.
– Наскільки часто футболісти матюкаються на футбольному полі? Та чи ти часто вживаєш ненормативну лексику?
– Дуже часто (сміється – прим.), каждий. Те, що ви чуєте там збоку і все таке, то ще окрім цього всього воно й про себе десь, ось я у воротах, якийсь епізод, то я ж не буду кричати там на все поля “бля”, матюкатись і так далі, а про себе дуже багато матюкаюсь. На будь-який епізод реагуєш якось по своєму, можливо хтось і менше, але кого я знаю, то багато. Я стараюсь це не показувати, щоб люди не бачили, тримаю в собі можна сказати. Бувають такі моменти, коли дах зносить, йдуть емоції, то тоді вже так, на повну катушку. Ось, до прикладу, пам’ятаю епізод, в першому колі ми грали проти “Інгульця” на виїзді, 1:1 зіграли. У наші ворота поставили пенальті, воно чисте було. І я тоді не пам’ятаю, здається, що Балакін судив, у дві сторони точки були чистими. Суддя дає пенальті у наші ворота, там Маткобожик збив, здається, і я просто голосно кажу: “Бл…дь, Саня”. Балакін підбігає дає мені жовту картку і говорить: “Закрий рот”. Я кажу, що слова навіть йому не сказав, матюкнувся на захисника, а він дав попередження, закрий рот і все. Згодом ми приїжджаємо в Ужгород, дивимось теорію, розбір гри і Васильович каже: “Дивись він тобі жовту дав, за що”? Ну я пояснив ситуацію йому, то Кобін зрозумів, бо походу хотів мене штрафанути, але так вийшло, що не зробив цього, адже зрозумів ситуацію.
– Хто в “Минаї” найбільше матюкається?
– Якщо не брати мене, то… Пиняшко, у нього ж рот не закривається взагалі, жартує, коментує кожний момент. Якби прийшли до нас на тренування, то ви би офігіли, в людини дійсно просто рот не закривається. Щоб ви зрозуміли, наскільки він любить говорити, то коли я вибиваю м’яч, починаю атаку, то навіть мені кричить звідти, з атаки, куди мені вводити круглого. Міля теж підсвіжити здатен. А, Михайлович (Михайло Кополовець – прим.), до речі, забув про нього. Він може бути спокійним, а як починає говорити, то тараторить, як радіо, рот не закривається, мат через мат вже йде тоже. У Васильовича особливо такого немає, матюкнеться, коли вже злий, а так культурно себе поводить.
– Чому Нурієв не дав вдарити Мілевському друге пенальті в матчі проти “Олімпіка”?
– А Міля просив ударити? Ні, він ніби не просив. У нас є пенальтист, Нура виконує, то Артем туди не лізе. Були цікаві ситуації в “Минаї”, в Першій лізі ми грали вдома проти “Балкан”. Пам’ятаю, як сьогодні: 2:0 виграємо після першого тайму, у них вилучення. Друга половина зустрічі, граємо, ну просто без шансів для них і тут суддя дає пенальті, виходить, що Нура має забивати третій гол і все. Вийшов тоді на заміну наш нападник, колись грав за “Минай”, Олег Маїк. Він попросив, щоб дали йому вдарити, для впевненості. Нура при всьому тому, що є штатним пенальтистом, віддав йому м’яч, а той не забиває, а за шість хвилин до кінця ми пропускаємо і ми ледве виграли той матч, просто на жилах – 2:1. А друга смішна ситуація була в Другій лізі ще з Васильовичем, грали на виїзді з “Чайкою”, 1:1 зіграли. Нура пенальті забив тоді, пам’ятаю. Вже якась 90+ хвилина була і суддя дає пенальті, ну типу забивай і вигравай, а рефері каже, що після удару відразу свистить і кінець матчу. Нура бере м’яч, йде бити, а Кобін був тоді ще гравцем, ну і каже йому: “Нє-нє, віддай м’яч, ти вже одну забив, воротар вже знає куди ти будеш бити”. Нурієв тоді такий стоїть, ще молодий пацан… Васильович бере м’яч, дає Ощипкові, він тоді ще за нас грав, але той каже, що не хоче, бо не впевнений в собі. Кобін так на всіх подивився і вирішив, що сам буде бити. Пішов, підслизнувся, в поперечку вдарив, 1:1 завершили, у нього нога поїхала (сміється – прим.).
– Мілевський бив тобі пенальті паненкою на тренуваннях, так, як він вкладав швейцарцям?
– Ні, не бив, чесно. Ми от з Нурієвим після тренування залишаємось і граємо з ним на сік чи шоколадки пенальті, частіше він програє мені, ну деколи і перемагає. А Міля нє, не бив, він пішов на зборах, ми там з кимось грали, не пригадую суперника, то він нереалізував точку і сказав, що більше не буде бити.
– Як з топового клубу Азербайджану “Габали” ти опинився в аматорському “Минаї”?
– Ой, та там така ситуація, навіть дружині своїй говорю, що не хочу це згадувати, якось тоді то все так пішло, як чорна смуга. Було все добре, в “Габалі” грав, потім мене там Григорчук відправив у дубль на пів року, казав, що поверне мене в першу команду, але так цього і не зробив. Ну і вже наприкінці чемпіонату мені подзвонили з керівництва, я вже був у Києві, то казали, щоб прилітав, вони квиток беруть мені та розриваємо контракт. Я казав, чи вони можуть мені назвати причини, чого так вийшло, а керівництво сказало, що ні, щоб я прилітав і там поговоримо. Я прилетів, мені деяку компенсацію за розрив дали, бо в мене ще рік контракту був, якісь гроші отримав. Повернувся в Україну і тут “бамц”, в мене агента тоді не було, то взагалі пропозицій ніяких немає, там кілька було за мінімальні гроші. Чесно, якби знав, що тоді буду рік без футболу, то погодився би на ті пропозиції, що були. Ось так і вийшло: дзвінки від різних людей, може туди поїдеш, може туди, ну так сидів, сам тренувався та й рік минув. “Минай” тоді грав на область, на аматори, тоді ще грав Допілка і ми якось сиділи в мене вдома, дивились якийсь футбол і він кликав до них в “Минай”, я відмовлявся, бо мені тоді ще з кропивницької “Зірки” телефонували, з інших команд, то казав, що ні, почекаю. А Допілка сказав, що дзвонить тренеру головному, тоді ще Микола Гібалюк ним був. Ну, я кажу, що добре, дзвони. Він подзвонив, Гібалюк сказав, що окей, кілька днів чекають, якщо погодишся, то приходи. Я вам чесно скажу, що на аматорах грав без зарплати, тільки за премію. Така вже ситуація в мене була, не буду видумувати – жопа була повна. Я сказав, що добре, гроші не головне, буду грати за премію. Ну і так продовжилось, я познайомився з президентом, віцепрезидентом команди, Кополовця давно вже знав, я бачив по цих людям, що вони налаштовані дуже серйозно. Хоча я тоді прийшов і сказав, що буду грати безкоштовно, але якщо з’явиться якась пропозиція, то я піду і вони сказали, що без проблем. Ось так я і грав, команда ставила цілі, ми зараз опинились в УПЛ, пройшли такий великий шлях, я ні про що не шкодую, можливо, рік-два потратив не на те, що треба, але наразі, я радий, що все так сталось.
– Коли ти зрозумів, що не помилився з переходом до “Минаю”?
– Коли Васильович прийняв літом команду і ми вийшли в Першу лігу. Був у нас такий тренер естонець, Кирило Куренко, його називали ще Нагельсманном , то він позабирав усіх з команди. Мене забрав, Гегедоша, який зараз у “Вересі”, було багато пацанів, хто вже був під питанням. Пізніше час минув і ми якось сиділи-згадували, то я так зрозумів, що він хотів позабирати авторитетів, щоб йому ніхто слова не сказав. Він на рік старший за мене був. І потім я вже шукав собі команду, влітку тренувався сам, Васильович прийняв команду, через кілька подзвонив мені, сказав, щоб я повертався, бо він на мене розраховує. Я погодився, підписав контракт на тих же умовах. Бачив, що на мене дійсно розраховують і ми тоді почали в Першій лізі та я зрозумів, що не помилився.
– Чому усі новачки УПЛ цього сезону так слабо грають?
– Та не знаю, може якось притираємось до цієї Прем’єр-Ліги, вона вже і не така страшна, зі всіма командами можна грати. Ми вперше в історії вийшли, “Рух” та “Інгулець” теж. Можливо, у когось неправильна селекція була, у когось ніжки тремтять. Я думаю, що тут найголовніше – залишитись в УПЛ. Президент потім сяде з нами після чемпіонату і побачить, що так, ми можемо залишитись, йому захочеться більшого, буде більше вкладати на зарплати і гравців, зараз потрібно залишитись і все. У кожної команди своя кухня, я не можу когось засуджувати, ось взяти “Інгулець”, то я за ними дивлюсь, вони взагалі нікого не підписали: та команда, яка грала в Першій лізі, така й залишилась. “Рух” почав купувати нових гравців, ми взяли нових футболістів, я не кажу, що це погано чи ні. Ми вирішили так, “Рух” так, вони інакше, побачимо наприкінці чемпіонату, де хто буде.
– Що буде з “Минаєм”, якщо команда вилетить з УПЛ?
– Навіть не знаю, боюсь таке навіть уявити, якщо вилетить. Знаючи нашого президента і віцепрезидента… Чесно, я не можу говорити таке, сподіваюсь, що такого не буде… Але вони стільки всього пройшли, що їм, мені здається, буде не те, що пофіг, а рана на серці буде така, що вони просто не захочуть нічого більше і далі не захочуть фінансувати команду. Вони можуть на тренування прийти, то в них всі розмови про Лігу Європи. Так, вони розуміють, що зараз ми до цього не готові, але по їхніх очах видно, що вони дійсно цього хочуть і дай Бог, щоб ми залишились і вони залізобетонно будуть вкладувати більше грошей туди, щоб ми реально потягнулись вверх. А так, якщо чесно, то я не думаю, що щось буде далі, якщо не дай Бог вилетемо.
– У Вікіпедії пише, що ти азербайджанський футболіст українського походження. Розкажи детальніше за своє коріння і родину.
– Ні, навпаки, я сам українець, просто так, в мене є паспорт, я грав за збірну Азербайджану, я дуже пристойно ставлюсь до цієї країни. Ось зараз мене не викликали три чи скільки років, вже не пам’ятаю, коли мене востаннє викликали до збірної (це було на матчах кваліфікації до Чемпіонату Європи 2016 року – прим.). Ось зараз з’явився шанс, дуже сподіваюсь, що в березні викличуть до розташування збірної Азербайджану, адже я дуже багато для цього робив.
– Чому в Азербайджані так слабо розвинутий футбол?
– Ой, та я навіть не знаю, що сказати, чому слабо так. Фінанси там пристойні, все з нафтою пов’язано. Ось “Карабах” – пристойна команда, у них все дуже розвинуто, вони йшли до цього потихеньку, нікуди не спішили, дали тренеру працювати, вкладали гроші, не було такого, що підписували капєц гравців. Ні, вони розвивались, а зараз вже 5 чи 6 років є чемпіонами, якщо не помиляюсь, грали в єврокубках, у них все правильно якось йде. Комусь цього не вистачає, хтось хоче миттєвого результату, все відразу. Я не можу судити всіх, бо у кожного своє. Мені шкода ось “Габалу”. У той час, коли я там був, то тоді вкладали купу бабок, запросили Григорчука, топових легіонерів і реально команда йшла дуже добре. Головне завдання тоді – це було стати чемпіонами, а там був “Карабах” і шансів ніяких не залишалось. Ми могли з ними зіграти внічию або виграти, але втратити очки в матчах з іншими командами, а “Карабах” цього не допускав. Шкода, що так вийшло і що великих фінансів зараз вже не вкладають в “Габалу”, а там є все: інфраструктура, поля, шість тренувальних полів, топовий готель, де команда жила… Не знаю, чи вони зараз там живуть, ну дійсно, все було просто на найвищому рівні, шкода таку команду.
– У якому клубі де ти грав були найгірші умови?
– Найгірші були у такій команді “Туран”, вона зараз в першій лізі Азербайджану грає. Ідуть на першому місці, хочуть вийти назад у вишку. Я там був в оренді рік, то, думаю, що там були найгірші умови. Мені ще пощастило, що гроші платила команда, від якої я прийшов в оренду до “Турану”. Це був ФК “Баку”, їх зараз вже немає, теж, до речі, шкода цю команду. Я дивився і бачив, що пацани там просто вмирали, позичав гроші людям, щоб вони пішли собі щось купити, бо там не платили гроші. І плюс це ще знаходилось недалеко до Грузії, десь 100 кілометрів, таке село, нікуди не вийти. Азербайджанці до цього звикли, але у нас було багато легіонерів і ти просто живеш на базі, виходиш на тренування, пообідав і сидиш там, грали карти, що могли, те й робили. В мене був плейстейшен, але я не міг його пограти, бо телевізори були такі квадратні, товсті… Він у мене просто стояв рік, пилився, не можна було грати.
– У чому секрет відбитих пенальті?
– Та у кожного свій виходить… Мені завжди подобалось, як Шовковський казав, що він пробує змусити гравця вдарити туди, куди він стрибне. Я намагаюсь так само ж зробити: хтось стоїть до кінця, хтось намагається качнути нападника. В мене є маленький секретик, але я його не буду говорити, бо потім всі почнуть забивати з точки (сміється – прим.).
– Є твердження, що воротар – це пів команди, підтримуєш його?
– Так, я погоджуюсь. Я пам’ятаю, що один тренер ще з дитячої школи казав весь час, що форвард може вийти і не забити, або не відпрацювати в обороні, то його підстрахує півзахисник. Хавбека захисник зможе виручити, а воротар вже й захисника, а ось голкіпера вже ніхто. Якщо ти десь там гарбильнув, помилився, то все, до побачення, рідко таке буде, що захисник виручить, з порожніх воріт виб’є: буває, але рідко. Тому я вважаю, що так і є, воротар – це пів команди.
– “Карпати” минулого тижня підтримали активіста Сергія Стерненка, якого ув’язнили на 7 років. Як гадаєш, футбольний клуб є частиною соціального і політичного життя чи має бути поза політикою?
– От знаєш, всі говорять, що спорт поза політикою, але я вважаю, що це не так. Клуби, футболісти, спортсмени, люди – усі в цьому беруть участь, якби ти цього не хотів. Ось в Росію ти поїдеш грати чи ні? Якщо скажеш, що ні, бо в нас йде війна, то вже в політиці. Або розвертаєшся і кажеш: “Спорт поза політикою, там хороші умови, все, я поїхав”. Але ти ж задумуєшся і не їдеш туди, стільки років у нас така ситуація, нічого не змінюється, тому виходить, що ми беремо участь у цій політиці.
– У інтерв’ю виданню “Футбол 24” ти говорив, що якби не футбол, то був би бізнес і те, що все попереду. Яким саме бізнесом ти би хотів зайнятись?
– У мене багато тут друзів, знайомих в Ужгороді, які повідкривали там караоке, різні заклади, ось в таке, я би вклався. Зараз виходить, що на першому місці футбол, потрібно заробляти гроші, я там відкладаю десь гроші, щоб на потім було. Я би взяв дружину і її якось включив туди, з кимось би скинувся, мені подобається ресторанний бізнес, ось ці караоке й нічні клуби, це мені до вподоби, я би туди вклався, але поставив би дружину, щоб вона за це все відповідала, а я собі так думав наперед, бо з футболу не хочеться йти. Головним тренером також не піду, ну максимум по воротарях. Головним – просто нервів не вистачить взагалі. Я буду хіба сидіти і курити на лавці, як Саррі (сміється – прим.).
– Розкажи про своє особисте життя.
– Можна сказати, що я одружений, але ще не розписаний, шукаємо момент для цього. Зараз просто немає часу, головне, що дружина не напрягає, все нормально, все розуміє: тренування, матчі, виїзди, заїзди, вона з каблучкою ходить задоволена і все чудово. Дружина сама зі Львова, познайомив нас Гегедош. Його колишня була зі Львова і ми коли після матчів виходили погуляти, десь посидіти, то я її підколював, щоб знайшла якусь “падружаню”, бо ходжу холостим. Вона казала, що так, без проблем – знайду, познайомлю. Якось час минув, я там жартував, а в один день вона мені скинула в Інстаграмі посилання моєї вже майбутньої дружини: каже, ось хороша дівчина, сто років її знаю, давай познайомся, я вже їй сказала. І ми почали переписуватись, номерами обмінялись, зідзвонюватись почали, вона приїхала до мене в Ужгород, якось в гості, ось так і почали зустрічатись. Згодом я вже психанув, сказав, що дуже багато сварок, поки вона у Львові, тому кажу, щоб переїжджала до мене. Я ніколи ні з ким не жив, але треба щось пробувати. Мені сподобалось, все комфортно, зробив пропозицію, все супер.
– Скоро восьме березня, вже купив подарунок дівчині?
– Ще ні, поки думаю, але, щоб вона не чула, бо вона сидить зараз в залі, десь там підслуховує під дверима сто відсотків (сміється – прим.). Вона мені вже зробила подарунок на день народження, кота купила, біла шиншила порода.
– До речі чув за те, що від Роналду кіт втік?
–Так, чув це, там ти шо, йому потім оплачували приватний літак, щоб чудак полетів на відновлення, на операцію. Думаю, нічого собі (сміється – прим.), я в шоці просто. Зараз дай Боже, щоб викликали в збірну і в Азербайджана гра проти Португалії, то я Роналду скажу, що я твоїм котом буду, без проблем, скажу йому на матчі, якщо вдасться (сміється – прим.).
– На твою думку, хлопець має бути романтичним?
– Думаю, що так. Я ніби романтичний, ось сьогодні можу сидіти, не буде настрою, то взагалі нічого не вигадую, що там якусь романтику і щось таке, а в інший день сяду, подумаю, щось стрільне в голову, “бамц” і зробив приємний сюрприз дружині. Такого прям “вау” ще не робив, але я вважаю, що все попереду.
– Найбільш дивний подарунок, який ти отримував у своєму житті та від кого?
– Ось зараз, думаю, що від дружини, кота. Якось ми були в моїх батьків, а в них вже кілька років кошара така велика, ну ми з дружиною щось за це говорили, то я сказав, що не проти, щоб в нас був. Але в неї тоді завдання буде слідкувати за ним, щоб не пісяв, не какав, бо я викину його з вікна, ну і дружина погодилась. Ми ось нещодавно прилетіли з Туреччини, якраз до Львова, а жінка звідти. У нас був вихідний і я залишився у Львові. Приїхав, вона двері відкрила, зустріла, я там з квітами, цукерками, а дружина така: “Чекай, в мене є сюрприз”. Відкриває двері в кімнату, а там кіт бігає, ось це, мені здається, що найбільший “нежданчик” був. Вже звикли, просто прокидаємось десь о 7 ранку, бо вона вже біситься, по нас лазить, то там без шансів вже. Назвали Боня, типу Боніта, жінка придумала. Дуже така хороша, симпатична порода.
– Що ти більше любиш: дарувати чи отримувати?
– Ой, я нейтрально ставлюсь до цього. Коли отримуєш, то є задоволення, що людина зробила подарунок тобі, а коли сам даруєш, то бачиш, як приємно людині.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Анекдот або історію (сміється – прим.). Я знав, що це буде, я читаю всі інтерв’ю, підписаний на вас в телеграмі. Останнє було з Приймою, то читав теж. “BF SHOW” ще не дивився, але дуже хочу глянути, кожного дня забуваю просто, то треба на заїздах, бо вдома без шансів: дружина на серіал підсадила, нереально щось подивитись, але сто відсотків гляну. Я ось думав, до речі, перед тим, як ти мені писав, знав, що анекдоти точно випадають, але згадував історію, про кого смішне щось було. Блін, не знаю, а було про Михайловича? Але нехай тільки Кополовець на мене не ображається! Потім прочитає, ще образиться (сміється – прим.). У нас ще під час аматорів було таке, що тільки стадіон “Минай” будувався і тренувались ми то там, то на “Авангарді” в Ужгороді. І завжди в групі у Вайбері писали, де тренування і так далі. Пам’ятаю, як приїхали на тренування на “Минай”, переодягаємось у роздягальні, ввімкнули собі музику. Вже десь за десять хвилин до виходу на тренування приходить в групу повідомлення від Кополовця, а його з нами не було. У повідомленні він скидає фотку з роздягальні “Авангарду” і пише: “Де всі?” (сміється – прим.). Ми просто почали ржати з того всього, кажемо, що тренування на “Минаї”, а він такий: “Бля, а я в Ужгород приїхав” (сміється – прим.).
