Черговий бомбезний ексклюзив на “Брутальному Футболі”. Цього разу до нас у гості завітав воротар “Олександрії” Олег Білик. Голкіпер відповів на гострі питання Ігоря Шевчука: чому програли “Львову”, чи залишиться Шаран в ”Олександрії”, про періоди в США та Ірані, про кохання з фотографом клубу і в чому головна відмінність між ним та Едерсоном.
– У чому основні причини поразки від “Львова”?
– На мою думку, була легка недооцінка суперника. Ми забили перший гол і відразу почали займатися нефутбольними справами, не було конструкції гри, дехто бігав не в тих зонах. Тому так.
– Після матчу багато вболівальників писали, що “Олександрія” злила матч. Що можеш їм відповісти?
– Та ні, я думаю, що справжні вболівальники, які знають нашу команду, таке не можуть написати. Ніякого зливу не було, на мою думку, була недооцінка. Все-таки, у нас залишаються ще шанси потрапити у єврокубки, тому ніякого зливу, це точно.
– Як думаєш, чи залишиться Шаран в команді наступного сезону?
– Все вирішиться в кубкових матчах. Рішення за президентом, більше нічого сказати не можу.
– Футбольний журналіст Олег Ящук сказав, що в “Олександрії” немає тієї атмосфери, що була 2-4 роки тому. Ти в команді якраз два роки, щось змінилося?
– Чому немає тієї атмосфери? Вона залишилася, як тоді, просто змінилися деякі футболісти: певні лідери пішли, прийшли інші. Атмосфера саме в команді та ж сама, можливо, у клубі щось змінилося…
– Наскільки важливий мікроклімат в команді?
– Він справді важливий для командних видів спорту, тому що ми граємо не тільки за себе, а ще й за свого товариша, тому потрібно довіряти, вірити та спілкуватися з кожним, знати його характер. У нас немає ніяких сварок чи непорозумінь в команді. На мою думку, у нас один із найдружніших колективів у чемпіонаті. Я так вважаю і багато людей це може підтвердити, у нас все добре.
– Красивий ти гол забив, правда, у власні ворота. Як так сталося?
– Справді, це моя помилка вийшла. Я думав, що м’яч над поперечкою та хотів його просто перекинути через ворота. Трішки не розрахував відстань м’яча до воріт і вийшло так, що його закинув. Нічого, буває, на помилках навчаються. Звичайно, що це неприємно. У моєму випадку потрібно доказувати надійною грою, оскільки я граю нечасто, а тут така помилка сталась. Але нічого, будемо доказувати у наступних матчах, в яких будуть давати мені шанси.
– Це твій перший автогол у кар’єрі?
– Ну, якщо це можна назвати автоголом, то так. Заходив на сайт федерації, то там пишуть, що Ванька Брікнер забив, на деяких інших сайтах вказано, що мій автогол. Вважаю, що це моя помилка, немає різниці, хто його забив і як його забив, я помилився.
– Основний воротар “Сашки” – Юра Паньків, ти його дублер. Тобі дали шанс, а ти пропускаєш три голи від аутсайдера УПЛ. Не боїшся надовго сісти на лавку?
– Скажімо так, не боюся. Поки що в мене тут мало шансів. Але на це є інші причини, відкривати їх особливо не будемо. Я спокійно до цього ставлюся, чекаю свого шансу. Як робив до цього, так і в подальшому буду старатися, насамперед, допомагати своїй команді.
– Як це взагалі, бути неосновним кіпером? Як тобі, насамперед, у психологічному плані?
– Це важко, тому що ти не граєш. У моєму випадку – я граю один матч у півтора-два місяці. Якщо подивитися на результати, то в позаминулому чемпіонаті у моєму дебютному поєдинку проти “Олімпіка” (тоді Юра Паньків отримав червону картку) я зіграв на нуль, проти “Зорі” – теж “сухо”, а далі сів. Тому справді важко після таких матчів все одно сидіти на заміні. Нічого, стараємось далі доводити на тренуваннях – навіть не так тренерському штабу, не так комусь, як, насамперед, собі, що все-таки щось можу. Насправді важко сидіти такий довгий час на заміні, але й навіть на лаві запасних можна допомогти команді.
– Ніколи не було думки піти з “Олександрії” в якийсь клуб і вже там бути основним воротарем?
– Були думки і були варіанти: і в оренду, і повністю піти з команди, але тренерський штаб був проти. Вони наполягали, щоб я залишився, доводили мені, що я буду грати, але поки що не виходить..
– У цьому сезоні ти зіграв шість матчів в УПЛ. Який тобі сподобався найбільше?
– Цікавий матч був проти “Маріуполя”, коли ми після зимової паузи першу гру зіграли в Запоріжжі. Хороший поєдинок був проти “Дніпра-1”, ми тоді перемогли з рахунком 4:1, це ще восени було. Думаю, що ось ці два матчі мені сподобалися найбільше.
– Який поєдинок у своїй кар’єрі ти би хотів стерти з пам’яті?
– Скоріш за все, що останній – проти “Львова”. Хоча, не те, щоб стерти, це мій досвід. Хотілося би трішки змінити, зараз діяв би зовсім по-іншому.
– Ти грав за збірну України Руслана Ротаня. Як тобі Ротань, як головний тренер?
– На мою думку, в нього велике майбутнє в ролі головного тренера. Як-не-як він пограв на високому рівні у футболі, тому я думаю, що Ротань може багато чого досягти. Головне підібрати хорошу команду, колектив. Я думаю, що він це може зробити. Він дуже багато спілкується з футболістами, завжди підтримує та розуміє гравців, йому довіряють.
– Віталій Рева, як тренер воротарів, багато тобі дав? І взагалі, чи може він напіхати, коли буде треба?
– Дав, у тренувальному процесі він навіть мені піхав, тому що є багато чому вчитися. Так, він хороший тренер. Як і Руслан Петрович, теж пограв на високому рівні. Не так часто ми з ним зустрічалися, там буквально тиждень чи два, але все одно я багато чого в нього навчився.
– Також ти “неофіційно” викликався у національну збірну України. Розкажи цю історію детальніше.
– Справді, мене викликав Андрій Миколайович на збори. Це було влітку два роки тому. Шевченко тоді викликав наших легіонерів і йому треба було для кількості ще декілька футболістів із молодіжного складу. Я потрапив у це число. Ми провели там буквально шість днів. Було одне-два тренування в день, товариська гра проти “Дніпра-1”.
– Ти тренувався з американською “Філадельфією Юніон”, але не залишився там через проблеми з документами. Як тобі взагалі Штати і Філадельфія зокрема?
– Сполучені Штати Америки – це зовсім новий світ, ніж навіть Європа. Я вже не порівнюю з Україною. Там набагато добріші люди. Хоча скажімо так, що я володію англійською 50 на 50, але вони мені допомагали. Звичайні люди, що проживають в Америці. На кордоні також, коли я проходив паспортний контроль і окремо вже в команді, коли приїжджав на тренування. Це зовсім інший світ, інші люди. Філадельфія – справді красиве місто, особливо їхній стадіон – це одна краса, ми грали товариську гру, молодіжний склад проти основного.
– Ти був на перегляді в Ірані, в одному з клубів, а саме “Персеполісі”. Ти говорив, що тобі не сподобалося середовище, умови й там зовсім інший менталітет. Розкажи, що там було, що тебе так вразило?
– Одне з головних, що мені не підійшло це тренувальний процес. Не повністю розумів тренера по воротарях. Там вони мені якось по-іншому все пояснювали. В Україні я працював з Віталієм Ревою, зі своїм тренером ще в Моршині, нашим тренерам я більше довіряв. По-друге, це харчування. Мені, як би це дивно не звучало, не підійшло їх харчування, було важко. Ось ці всякі кебаби, ось це все, це не моє.
– У 2019-му році ходили чутки щодо твого переходу в данський “Мідтьюлланн”. Що не вийшло?
– Це більше були просто чутки. На мене офіційно ніхто не виходив. Я розмовляв із людьми з Ірландії – скаути, які мені пропонували команду “Філадельфію”. Власне через них я і полетів туди. А з “Мідтьюлландом” були лише чутки, я сам особисто не знав цього. Якщо запитати у керівників Моршина, то вони теж не знають, це все були чиїсь вигадки.
– Провівши журналістське розслідування, я зрозумів, що ти зустрічаєшся з фотографом “Олександрії” Машею Третяк. Розкажи детальніше про службовий роман.
– (Сміється – прим.). Чого службовий роман? Це звичайні відносини, ніякий не службовий роман. Після того, як ми почали зустрічатися, вона почала працювати у футбольному клубі, а не навпаки. Ми зустрічаємось вже рік і живемо разом.
– Чи не ревнуєш ти Машу до решти футболістів “Олександрії”?
– Та ні. Чого ревнувати? Я знаю пацанів з команди, у них в більшості є дівчата, дружини, діти, тому немає до кого ревнувати. Так, за фотографії після матчу чи тренування, то є таке, але я її відразу попередив, що спочатку вона мені надсилає фотографії, а вже потім пацанам (сміється – прим.). Ми так з нею працюємо, інколи я їй допомагаю скидати фото. В цьому плані все добре.
– Скільки в тебе було дівчат взагалі?
– (Сміється – прим.). До Маші дві. Після? (сміється – прим.). Після Маші вже не було.
– Хто найбільший бабій в “Олександрії”?
– У нас їх двоє: це Жека Банада і Денис Мірошніченко, ось ці дві персони люблять дівчат.
– У тебе є татуювання, розкажи за них детальніше.
– Перше тату я набив, коли мені мало виповнитися 18, тобто в мене день народження в січні, а я в грудні пішов робити перше татуювання. Воно в мене на шиї, це череп з трояндою, я його планував ще давно, з літа, але оскільки у нас був чемпіонат в Моршині, то я не міг це зробити. Після завершення першої частини чемпіонату я відразу поїхав до Львова, знайшов тату-майстра і набив собі татуювання. Воно практично аналогічне таке, як в Едерсона, воно мені дуже сподобалося, тому вирішив собі його зробити.
– Тату на шиї, ти не думав, як воно буде виглядати в старості?
– Швидше за все – не думав. Мені красиво зараз, думаю, що не набридне мені точно. Я не люблю робити тату, які приховують під шортами чи футболками, бо воно просто щось значить. Так, це круто робити тату з сенсом, але для мене тату – це просто краса, прикрашає мене.
– Які ще тату плануєш робити?
– Зараз взимку добив собі рукав, планую в подальшому з’єднати рукав і шию, тобто плече забити. Верхня частина біля плеча – це в мене лев, в зоні ліктя слово “family”, далі в мене троянда і цифра 31, а знизу гори, ліс. За рукав повністю я заплатив 600-700 доларів, якось так. За тату на шиї, п’ять років тому заплатив 150-200 баксів.
– Чи є речі, що викликають у тебе залежність?
– Футбол і риболовля. Люблю їздити на рибу. Зараз потепліло, то в мене вже ломка, щоб поїхати і закинути вудочку, але можливості такої немає, тому що багато тренувань зараз, заїзди-виїзди. Вже чекаю своїх наступних вихідних, щоб відразу поїхати та, насамперед, відпочити морально.
– Розкажи за свої найбільші трофеї в риболовлі.
– В мене особливо таких великих не було. Найбільший – це був короп на 2,5 кг, я його в себе вдома на Тернопільщині зловив. Я ловлю рибу, віддаю батькам, а вони роблять все, що хочуть. Я не люблю її їсти. Можу це зробити, але не особливо.
– Колись ти говорив, що дивишся теніс і вболіваєш за Еліну Світоліну. Нещодавно їй зробили пропозицію, перестанеш тепер її підтримувати?
– А чому? Ні, це її особисте життя, вибір, зустрічатись, жити з французом Монфісом. Я вболіваю за її кар’єру, тому що вона представляє мою країну.
– Що має статися, щоб ти збрив свою бороду?
– Не повіриш, але я сьогодні за дві години до інтерв’ю практично повністю її збрив. Буквально два чи три міліметри залишив. Хочу – збриваю, хочу – відпускаю, що більше мені в голову зайде (сміється – прим.). Одне, що мене змушує збрити, це коли я їду додому, а в мене там сестра маленька. Їй два роки. Щоб вона мене не боялась, перед тим, як їхати додому, я практично повністю збриваю бороду, це єдина причина. Повністю станком під нуль навряд чи я колись наважусь на таке, я просто смішний дуже виходжу (сміється – прим).
– Ти така собі українська версія Едерсона, але головна різниця між вами, що ти не граєш в АПЛ. Як вважаєш, який би тобі чемпіонат підійшов найкраще?
– (Сміється – прим.). Ну нічого, все попереду, найкраще мені би підійшла Англія, бо там силовий футбол, люблю цей чемпіонат. Також Іспанія, там більше тактики та гри ногами.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Я люблю риболовлю з самого дитинства і коли мені було 9-10 років, то влітку я вирішив поїхати з друзями. Оскільки ще був маленьким, то батьки мене звичайно не відпускали (сміється – прим.). Тому, прокинувшись о 8 ранку, я взяв вудку і велосипед та й поїхав на водоймище, яке знаходилося 8-10 км від дому (сміється – прим.). Батьки мене почали шукати повсюди і тільки ближче до вечора я приїхав додому, без риби і з порваною вудкою (сміється – прим.). Ну і, звичайно, отримав від батьків, щоб завжди їх попереджав (сміється – прим.).
