Спорт постійно стикається з крутими поворотами історії, такими як теперішні події в Афганістані. І стрибки у розвитку змінюються періодами занепаду.
Що ви знаєте про афганський футбол? Можливо, ви чули, що ця збірна — одна з найслабших у Азії. А якщо назвете хоча б один клуб, то ви, напевно, статистичний фрік.
Афганський футбол парадоксально поєднує давню традицію і велику популярність серед місцевих з одного боку — і майже повну відсутність системного розвитку з іншого. В 1948 році збірна Афганістану брала участь в Олімпійських іграх, але до 2012 в країні не було національної ліги.
Ну що, ви готові пірнути у афганське футбольне задзеркалля? Тоді вперед.
Британський вплив
На початку 20 століття Афганістан був фактично британською колонією. Цей факт, безумновно, посприяв тому, що після здобуття незалежності в закритій горами країні з’явився футбол. Перший афганський турнір відбувся 1923 року в Кабулі на стадіоні “Газі”, який є символом місцевого футболу і тих змін, які з ним відбуваються. Абсолютна більшість матчів в історії країни проходила саме на цьому полі.
Перші клуби “Махмудія” (1934) та “Аріяна” (1941) були одинаками, тож практикували модель виїзних турне до сусідніх Індії та Ірану. Команди їздили в гості на кілька днів і грали певну кількість матчів з місцевими командами.
В 1946 році було створено лігу Кабула. Відтоді і до до 2012 чемпіонат столиці був еквівалентом чемпіонату країни. Лише після падіння монархії в 1970-их у деяких інших містах Афганістану (таких як Герат, Кандагар та Мазарі-Шариф) також почали виникали місцеві ліги. Здебільшого ці команди представляли навчальні заклади.
Радянська окупація (1979-1989)
Після комуністичного перевороту футбол та інші види спорту продовжили розвиватися (зокрема серед жінок). В Кабулі навіть з’явився другий рівень чемпіонату, нові клуби виникали також у регіонах. Хоча здебільшого тогочасні команди представляли державні підприємства та військові організації, були й “вільні” клуби. (Як не дивно, назви типу ЦСКА, “Спартак” та “Динамо” не практикували.)
Стадіонів бракувало, тому турніри відбувалися на одній локації в короткий період часу. Наприклад, з квітня по червень 1984 року було проведено щонайменше три футбольні турніри — Кубок піонерів (“Джам-і-Пешаганґ”), Кубок Квітневої революції та Чемпіонат Кабула. Матчі відбувалися на тому ж стадіоні “Газі”.
Деякі турніри були буквально мініфутбольними (як-от Кубок Майванду в 1989-90).
Перший Талібан (1996-2001)
У вересні 1996 Талібан захопив Кабул, закінчивши другу фазу громадянської війни і встановивши контроль над більшою частиною території Афганістану.
Таліби запровадили суворі обмеження на розваги. Було повністю заборонено музику, телебачення і кіно. Сюди ж потрапили деякі види спорту, які було визнано немусульманськими (наприклад, запускання повітряних зміїв, собачі бої та легендарний місцевий спорт бузкаші, в якому дві команди кінних вершників намагаються закинути відрізану голову козла в колодязь).
Але такі види як волейбол, крикет, бокс і футбол було дозволено, хоча й лише для чоловіків. Вимоги до одягу були відповідні: штани і довгі рукави (футболки і шорти було заборонено, на цьому варто наголосити).
Мало того, ватажки Талібану взялися за розвиток футбольних клубів. Про це зокрема говорив в інтерв’ю “Радіо Свобода” колишній футболіст Мухаммед Ісак, що був капітаном національної збірної до початку громадянської війни. Коли в 1996 він повернувся в Кабул, то до нього звернувся один із таких ватажків, Хаджі Салам, запропонувавши приєднатися до своєї команди “Сабавун”.
Салам платив гравцям зарплату і оплачував спортивні витрати. Чемпіонат був цікавий для деяких талібів тим, що вони могли робити ставки (попри те, що шаріат забороняє азартні ігри). За словами Ісака, ставками часто була зброя, автомобілі і навіть будинки.
В чемпіонаті Кабула тоді виступало 12 команд. Про результати тих ліг відомо мало, наприклад, у 1995 переможцем став “Карлаппан”, а у 1998 — давній кабульський клуб “Майванд”. Щотижня на стадіоні “Газі” відбувалися матчі, що збирали тисячі глядачів.
* * *
Але крім футболу столичний стадіон використовували як місце для показових покарань (переважно ампутацій кінцівок) і страт (переважно розстрілів). Серед злочинів, за які карали в такий спосіб, свідки згадують крадіжки, шлюбні зради, вбивства та зберігання зброї. Зазвичай усе відбувалося протягом кількох хвилин у карному майданчику (іронічно). Іноді екзекуції проводили в перерві футбольного матчу.
На такі події люди приходили або з примусу, або з нудьги — інших “розваг” у країні не було. Жінкам взагалі рідко дозволяли виходити з дому, тому прогулянка на страту була огидним, але все ж різноманіттям. Втім стадіон зажив лихої слави і багато людей стали оминати те місце. Ісак розповідає, як одного разу під час розминки він наткнувся на шість ампутованих рук. Йому стало зле і він два тижні не міг повернутися до тренувань.
Через кілька років після падіння Талібану почалася перебудова стадіону, в рамках якої повністю замінили ґрунт на глибину пів метра, а поле покрили штучним газоном.
* * *
За часів Талібану в Афганістані не відбувалося міжнародних матчів. Можливо, єдиним винятком було гостьове турне команди “Янґ Афґан Клаб” із пакистанського прикордонного міста Чаман. В липні 2000 року футболісти прийняли запрошення зіграти три матчі в Афганістані.
Під час третьої заключної гри у Кандагарі на стадіон увірвалася релігійна поліція, перервавши матч. Тренер гостей та кілька резервістів устигли втекти, проте 12 гравців було заарештовано за неналежний одяг, а саме шорти і футболки. Арештанти провели ніч у в’язниці, де їм поголили голови: це такий знак ганьби, який зазвичай лишають на крадіях худоби. Після цього їх відпустили додому.
Відновлення (2001-2012)
Хоча футбол не було заборонено, накладені обмеження і загальна атмосфера не дуже сприяла його розвитку в класичному розумінні — зі стратегією, залученням молоді ітп. Подібні процеси наздогнали Афганістан лише після падіння Талібану.
15 лютого 2002 на стадіоні “Газі” відбувся перший за багато років міжнародний матч. Місцевий клуб ”Кабул Юнайтед” зіграв проти команди Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF). Подія зібрала повний стадіон — 30 тисяч глядачів.
Тренерами команд виступили Ґарі Меббат (колишній гравець “Тоттенгема” та збірної Англії) і Ловрі МакМенемі (колишній тренер Північної Ірландії та “Саутгемптона”). Судив матч Пітер Джонс, рефері фіналу Кубка Англії 1999.
Матч викликав величезний інтерес, тож квитки розлетілися за кілька годин. За стінами стадіону скупчився натовп тих, хто проґавив момент і все одно намагався потрапити на гру, перелазячи через стіни на виламуючи двері. Іноземні солдати та місцева поліція намагалася стримувати людей, тож доходило до сутичок. Через це початок матчу затримався на пів години.
Кадри з матчу “Кабул Юнайтед” — МССБ, 15 лютого 2002.
Господарі швидко відкрили рахунок, але у підсумку поступилися 1:3. Цей матч мав привернути увагу до того, що в Афганістані почався новий порядок. Німеччина та Велика Британія направили в країну фахівців для створення футбольних шкіл, навчання тренерів і розвитку жіночого футболу. ФІФА інвестувала 1,5 млн доларів в покращення майданчиків та будівництво штабквартири федерації, уряд Японії проінвестував встановлення прожекторів на стадіонах.
В 2006 заснували Кабульську Прем’єр-лігу, нащадка давнього чемпіоната столиці, яка мала перетворитися в першу в історії національну лігу країни.
Афганська прем’єр-ліга (2012-2020)
Політики та функціонери хотіли використати футбол як стабілізуючий фактор, але для цього потрібно було залучати регіони. Втім, де було взяти футболістів, якщо спорт розвивався фактично тільки в Кабулі?
Для цього запустили спеціальне шоу талантів “Зелене поле”. Продюсери поділили 34 провінції Афганістану на 8 зон — прототипи 8 клубів. Відбір тривав кілька місяців, до участі зголосилася понад тисяча людей. Їх оцінювало журі з професійних тренерів. Кандидати проходили тести на витривалість, технічну спритність та загальне знання гри (серед іншого класичні вправи з обводкою м’яча навколо смуги перешкод, ударах по воротах тощо, але й оригінальні вправи типу бігу в воді).
У підсумку журі відбирало 18 найкращих гравців для кожної команди. Ще шістьом давали шанс потрапити в клуб завдяки голосуванню. Телеглядачі відправляли повідомлення за своїх фаворитів і троє з шести також долучалися до команди. На той час 80% міського населення Афганістану мало доступ до телебачення, багато мешканців сіл також, тож ця тактика додавала популярності новій лізі.
Кожному клубу дали назву в стилі індійських команд з крикету (якщо перекладати англійською, то приблизно так: White Mountains Falcons, Harirod River Storm, Hindu Kush Eagle тощо).
Перший сезон стартував 2012 року. Матчі проводили з вересня по жовтень лише в Кабулі (з міркувань безпеки). Для турніру відкрили новий стадіон неподалік від “Газі”. Ігри збирали аншлаги, а матчі транслювали по двох національних каналах.
Так завдяки новій спортивній політиці кількість людей, що займаються футболом зросла з 20 тисяч у 2006 до 54 тисяч у 2015. У 2013 збірна Афганістану виграла свій перший трофей — Чемпіонат Федерації футболу Південної Азії.
Останній сезон ліги відбувся торік. Чи стартує новий у вересні?
* * *
Недовго музика гуляла, недовго фраєр… Та ні, ніхто не знає, що буде з футболом в Афганістані за нового режиму талібів. Принаймні, з чоловічим футболом. Країна стоїть перед великою непевністю, яка може вплинути на весь світ.
