Рубрика «Зірки 90-х» представляє вашій увазі матеріал про одного з найкращих нападників в історії Південної Америки, якого на теренах Східної Європи й досі називають не інакше, як «Іван Грозний».
Іван Саморано народився 18 січня 1967-го року у передмісті чилійської столиці Сантьяго. Не надто звичне для латиноамериканців слов’янське ім’я Іван отримав, завдяки товаришеві його матері:
«Він був бізнесменом, і частенько по своїх справах відвідував Росію. Саме він порадив мамі назвати мене Іваном, хоча вона, мабуть, вперше чула це ім’я. Мама погодилась, бо на її думку, це ім’я дуже пасує в поєднанні з нашим прізвищем, надає йому особливої звучності».
Змалечку Іван захопився футболом і оббивав пороги багатьох столичних клубів, однак жоден із них не розгледів у хлопцеві майбутнього супербомбардира. Так Саморано опинився на півночі Чилі, у невеличкому шахтарському містечку, в якому грала команда «Кобресал». Саме з цього клубу розпочалась професійна кар’єра Івана, хоча за основу «Кобресала» він відіграв лише три матчі, а потім перейшов в оренду до клубу другого дивізіону «Кобре Андіно», де 20-річний форвард почав забивати багато і на різні смаки – у 19 матчах відзначився 27 разів, повернувся у «Кобресал», із яким навіть виграв Кубок Чилі.
Футболістом зацікавилась італійська «Болонья» та запросила Саморано на перегляд. Але гра чилійця у виставковому матчі не вразила тренера італійського клубу, тож підписати контракт не . вдалось. Розчарований Саморано зайнявся пошуками іншого європейського клубу, щоб продовжити кар’єру, і за сприяння свого агента влаштувався до швейцарського «Сенкт-Галлена». У Швейцарії молодий чилієць якнайкраще проявив свої бомбардирські якості – за два сезони наклепав 36 голів у 54-х матчах.
У 1990-му році Саморано пішов на підвищення – перейшов до «Севільї». За два сезони у складі андалузців «Бам-Бам» (прізвисько Івана серед партнерів по команді) забив 22 м’ячі в 56-х зустрічах і продемонстрував потужну атакувальну гру, яка не залишилась непоміченою іспанськими грандами. Івана визнали найкращим південноамериканським футболістом сезону, а в його послугах зацікавився мадридський «Реал», із яким Саморано підписав контракт у 1992-му році.
За чотири сезони в «Королівському клубі» Саморано забив 81 гол. У першому сезоні у «вершковій» футболці «Бам-Бам» наколотив 26 мячів, зайнявши другу позицію в списку бомбардирів Примери після Бебето. Тоді ж «Реал» тріумфував у розіграші Копа дель Рей. В наступному сезоні Саморано забив менше, але справно відзначався в єврокубкових змаганнях – зокрема, його дубль допоміг «Реалу» перемогти московський «Торпедо» у Кубку УЄФА. До речі, після цього гольового перформенсу чилійця російські журналісти закріпили за Саморано ще одне поважне прізвисько – «Іван Грозний».
Передсезонння 1994/95 років стало справжнім випробуванням для Саморано – «Реал» перед тим фінішував четвертим, змінив тренера, а новий керманич мадридців Хорхе Вальдано оголосив про свій намір посадити чилійця в запас, мотивуючи це лімітом на легіонерів. Роздратований Саморано потужно провів передсезонну підготовку та довів тренеру, що він вартий місця в основі. В результаті «Бам-Бам» забив у тому сезоні Примери 28 голів, ставши найкращим снайпером турніру. Вирішальний гол чилійця у ворота «Депортиво» вирішив долю чемпіонського титулу на користь «Королівського клубу».
Торсида «вершкових» шаленіла від результативності Саморано, цьому посприяв і особистий результат чилійця в одному із протистоянь з «Барселоною» – тоді «Реал» знищив принципового суперника із рахунком 5:0, а чилійський «Кондор» (як його назвали фанати) відзначився хет-триком.
У тому ж сезоні до кличок Саморано додалась іще одна, авторства Мікаеля Лаудрупа – данець назвав Івана «El Helicóptero» – «вертоліт», за вміння надовго зависати в повітрі під час подач зі стандартів.
У «Реалі» Саморано утвердився в статусі одного з найкращих нападників світу. А на найкращих в той час був шалений попит в міланському «Інтері», його президент Массімо Моратті скупляв футболістів пачками, аби побудувати чемпіонську команду.
У першому сезоні в Італії Саморано став гравцем основи «Інтера», склавши атакувальний дует з Юрієм Джоркаєффом, але впродовж сезону відзначився лише сімома м’ячами, ще й був одним із тих, хто «запоров» вирішальні післяматчеві пенальті у фіналі Кубка УЄФА проти «Шальке-04».
В наступному сезоні справи у «Бам-Бама» йшли не надто краще, адже в «Інтері» зібралась плеяда яскравих форвардів на чолі з Роналдо, Крістіаном Вьєрі та Роберто Баджо. Саморано став гравцем запасу, вийшов на поле в матчах Серії А лише 13 разів, відзначившись двічі.
Зате у єврокубках Саморано сповна реабілітувався за бляклий минулорічний дебют. Його голи в півфіналі та фіналі наступного розіграшу Кубка УЄФА (у 1998-му році) дозволили «Інтеру» таки завоювати цей трофей. До слова, та перемога стала першою значимою звитягою Саморано на єврокубковій арені, а чилійському форварду йшов уже 31-й рік.
У цей же час Саморано в дуеті із ще одним зірковим нападником Марсело Саласом витягнув свою збірну у фінальний розіграш Мундіалю на полях Франції – у відбірковому турнірі пара «крутих чилійських перців» забила суперникам 23 голи, із них 12 – на рахунку Івана (в одному з матчів він навіть відзначився пента-триком, та ще й вмудрився не забити пенальті).
У фінальній частині Мундіалю забивав вже Марсело Салас, але якісно попрацював в атаці і Саморано, створюючи багато нагод для свого молодшого партнера. Чилійці вийшли в 1/8 фіналу, де потрапили «під гарячу руку» збірній Бразилії – 1:4.
До речі, та зустріч була визначальною ще й з іншої причини. Подейкують, що саме за результатами матчу між чилійцями і бразильцями вирішилась доля «хазяїна» футболки «Інтера» з ігровим номером «9», адже саме під цим номером Саморано почав грати в міланському клубі. Коли в команду прийшов Роналдо, він ставив перед керівництвом «нерадзуррі» умову забрати «дев’ятку» собі. Але норовливий Саморано навідріз відмовлявся віддавати престижний номер.
Зрештою, футболісти дійшли до компромісу – Саморано дограє під цим номером до кінця чемпіонату, а потім, якщо національні збірні Івана та Роналдо зустрінуться між собою на Мундіалі, в очній зустрічі вони і вирішать, хто більше заслуговує бути «номером 9» атаки «Інтера». «Зубастик» Роналдо відзначився дублем у ворота чилійців, Саморано ж не забивав, і після цього таки погодився змінити свій ігровий номер.
Але й тут проявив оригінальність і креативність – взявши собі номер «18» Саморано між двома цифрами «доточив» власноручно виготовленого плюсика, який підсумовував комбінацію з двох цифр до номера «9».
У 2001-му році Саморано вирішив покинути Італію, бо не міг всидіти на лаві запасних без ігрової практики. Тож «нерадзуррі» віддали чилійця в оренду до мексиканської «Амеріки», де ветеран грав регулярно, і не менш регулярно забивав – у своєму дебютному матчі за «Амеріку» Саморано забив тричі, а всього у мексиканському відрізку своєї кар’єри він відзначився 33-ма голами у 63-х зустрічах.
А завершувати професійну кар’єру «Бам-Бам» повернувся на батьківщину. Ще коли юний Іван робив перші кроки в футболі, його батько розповідав малому про свою мрію – побачити сина в футболці чилійського гранда «Коло-Коло». Тому в 2003-му році Саморано вирішив реалізувати мрію батька (який, нажаль, не дожив до цього моменту), і відіграв 14 матчів за «Коло-Коло», забивши у них вісім м’ячів, а 2003-го року оголосив про завершення кар’єри гравця.
Ще раніше, у 2001-му році Саморано закінчив виступи за чилійську збірну. Його кар’єра в національній збірній розпочалась ще влітку 1987-го року, тоді 20-річний форвард дебютував у товариській грі проти Перу. У складі збірної Чилі Саморано ставав призером Копа Америка (срібло у 1987-му році, бронза в 1991-му), брав участь у чемпіонаті світу 1998-го року у Франції.
У 2000-му році Саморано став одним із трьох гравців старше 23-х років, які могли виступати за свої збірні на Олімпіаді. Ветеран став найкращим бомбардиром Олімпійських Ігор із шістьма м’ячами та допоміг своїй збірній завоювати бронзові медалі в Сіднеї.
На батьківщині Івана Саморано визнали найвидатнішим спортсменом країни усіх часів. По завершенні кар’єри Іван займається популяризацією здорового способу життя серед дітей та молоді в Чилі – ще з 1999-го року тут діє фонд його імені, метою якого є пропаганда спорту і допомога потребуючим дітям.
Крім того, чилійський ветеран ще досі підтримує хорошу фізичну форму. Зовсім недавно, 28 березня цього року в Єревані відбувся товариський матч між збірною СРСР та збірною світу, на відзначення 60-річчя найкращого футболіста Вірменії XX сторіччя Хорена Оганесяна.
Зустріч завершилась гольовою нічиєю 3:3, а Іван Саморано у складі збірної світу відзначився дублем, заодно потішивши своїх персональних вболівальників, які із насолодою переглядають відеоролики із найкращими голами свого кумира, що зависає в повітрі перед ударом, наче кондор.