У рамках рубрики “Чемпіонати Незалежності” – історія про єдине чемпіонство в рамках розіграшів чемпіонату України, яке не дісталось “динамівцям” чи “гірникам”. Мова про сезон 1992 року та неймовірний успіх сімферопольської “Таврії”
Сезон 1992 був перехідним і винятковим – він тривав всього півроку. Це сталося тому, що останній чемпіонат СРСР закінчився восени 1991 року, а Федерація футболу України вирішила проводити чемпіонати з календарем “осінь–весна” , щоб синхронізувати їх з більшістю європейських чемпіонатів та єврокубковим сезоном. Щоб укластися у півроку, клуби було розбито на дві групи по десять команд у кожній. “Таврія” у складній боротьбі зайняла чільну позицію, обійшовши донецький “Шахтар” та одеський “Чорноморець” буквально на відстань витягнутої руки.
У паралельній підгрупі київські “динамівці” каменя на камені не залишили від своїх суперників – поза справами залишились “Дніпро”, “Металіст” та інші клуби. Згідно з регламентом долю чемпіонства мав вирішити єдиний матч між командами, які зайняли чільні позиції у своїх підгрупах. 21 червня 1992 року відбувся поєдинок між “Таврією” та “Динамо”. На трибунах львівського стадіону “Україна” зібралось 36 000 глядачів, які прагнули стати свідками першого завойованого чемпіонства в рамках розіграшу чемпіонату уже незалежної України.
Кияни виглядали беззаперечними фаворитами, але і у “зірок” бувають “темні дні”.. Зірки в особах Олега Саленка, Олега Лужного та Сергія Ковальця перебували не в найкращій фізичній та психологічній формі. Колективна гра не була налагоджена, діяти з самовіддачею в команді розівчились через брак конкуренції в рамках підгрупи “В”. До вищезгаданого додались травми Яковенка та Аннєнкова, а також відсутність Ахріка Цвейби, який відправився в табір збірної СНД. Проте головною проблемою стала відсутність Віктора Леоненка, на якого покладали значні надії. Сибіряк був одним з лідерів команди – координований, чіпкий, правильність вибору позиції – ці козирі давали змогу вірити, що Віктор приведе киян до чемпіонства. Проте Леоненко опинився під слідством з боку ФІФА, яке вимагало роз’яснень подробиць його переходу в стан київського “Динамо”. Як виявилось, у Леоненка був діючий контракт з московським “Динамо”. Кияни ж апелювали тим, що вони першими підписали домовленість з рідним клубом Віктора (тюменський “Геолог”) і тому мають усі права на гравця. Ситуацію згодом пояснив сам “Леон” – він дійсно першим домовився з київським “Динамо”, проте вже перед відправкою до столиці України до його домівки прийшов полковник міліції. Останній тиснув на гравця, лякаючи його проходженням армійської служби на Колимі. Тому Віктора буквально “силоміць” і “під погрозами” вивезли до Москви, де він мав продовжити виступи за російське “Динамо”.
Гра за московський клуб пішла на-ура, проте згодом зійшлись в очній дуелі два титани – Валерій Газзаєв та Леоненко. Посварившись, Віктор згадав про варіант з київським клубом та перебрався в лави столичних “динамівців”. Саме це стало приводом до розслідування ФІФА “справи Леоненка”. Киян потрапили під санкції, тому Віктора не поспішали залучати до ігор за основний склад після відкриття провадження.
21.06.1992. Львів. «Україна». 36 000 глядачів. +29 °C
Фінальний матч чемпіонату України з футболу в вищій лізі сезону 1992
Таврія (Сімферополь) – Динамо (Київ) 1:0
“Таврія”: Колесов, Шевченко (к), Турчиненко, Головко, Вішняускас, Воронежський, Опарін (Михайлус, 76; Єсін, 88), Алібаєв, Гетиков, Гладишев, Новіков
“Динамо”: Мартінкенас, Лужний, Безсмертний (Матвеєв, 53), Алексаненков, Шматоваленко (к), Ковалець, Мороз, Заєць, Саленко, Беца, Шаран (Грицина, 76)
[su_youtube url=”https://www.youtube.com/watch?v=yQCJUt7vEoo”]3)[/su_youtube]
«Проти нас були всі – судді, трибуни, федерація. Тому спершу я не вірив в перемогу над динамівцями. Я просто попросив своїх хлопців грати так, як вони вміють. Ми і так, вигравши груповий турнір, добились значних успіхів»
Ці слова тодішнього тренера “Таврії” (нині вже покійного) Анатолія Заяєва, які були сказані після матчу, були дещо несправедливими. Звісна річ, що у Львові команду з Києва підтримали гучніше – практично кожен з 36 тисяч глядачів на львівській “Україні” бажав перемоги киянам. Проте львівська публіка – це щось особливе. По ходу зустрічі, коли безпорадність фаворита давала про себе яскраво знати, вболівальники почали віддавати симпатію сімферопольцям, які реально показували непересічний характер. Не допомогли киянам і фанати з столиці України, які спеціальним фанатським поїздом прибули до Львова.
Перейдемо безпосередньо до подій на полі. Анатолій Заяєв зазначав, що єдиний гравець , якого він побоюється – це Олег Лужний. en walmart orlando venden cytotec. Проте корінний львів’янин не спромігся зробити нічого для перемоги своєї команди. Єдиний значний момент у першому таймі відбувся біля воріт Колесова, коли “динамівець” Заєць влучив у поперечину. В другому таймі номінальні господарі вирішили теж потурбувати ворота литовського кіпера “Динамо” Мартінкенаса.«Таврія» заробила кутовий і після його розіграшу Сергій Шевченко не скористався своїм шансом. Кияни зловживали короткими передачами, непотрібним дриблінгом, а «Таврія», відчувши те, що може здолати киян, не поспішали йти в атаку, а грали від оборони, чекаючи свого шансу. Кримчани не гребували фолити, задля перемоги “Таврія” була готова на подвиги і грубість. І на 75 хвилині сімферопольці своїм шансом все ж скористались – атака правим флангом і кутовий. Подача в центр штрафного і Шевченко відкриває рахунок у матчі.
(Автор переможного м’яча Сергій Шевченко. Був визнаний кращим гравцем матчу і отримав у подарунок порохотяг “Вітязь”)
До кінця матчу “Таврія” вміло оборонялась і не давала жодних екстрашансів киянам відновити паритет у матчі. Фінальний свисток і на трибунах львівського стадіону незвично для вуха пересічного вболівальника лунає «Таврія, Таврія»! Сімферопольський клуб стає першим чемпіоном незалежної України.
“Я повірив у перемогу на початку другого тайму, коли побачив, що мої підопічні чітко виконують тренерські вказівки, а динамівці нічого не можуть нам протиставити. Сьогодні найщасливіший день в моєму житті. Наші імена будуть вписані в історію…” – саме так резюмував на прес-конференції власну сенсацію Заяєв. Автор переможного м’яча теж не перебирав словами: “Нас б не зупинив сьогодні і чорний кіт, а не то що чорний пес, вийшовший на поле під час зустрічі”.
За перемогу в чемпіонаті футболістам “Таврії” було вручено також спеціальний кубок федерації та грошову премію в розмірі 150 000 карбованців від комерційного банку “Інко”. Кращий бомбардир тодішнього чемпіонату – Юрій Гудименко з тієї ж “Таврії” отримав у якості бонуса 30 000 карбованців від “Української фінансової групи”. Чемпіонство дало змогу “Таврії” спробувати свої сили у розіграші Ліги Чемпіонів – проте після перемоги над ірландським “Шелбурном” в попередньому раунді, в 1/16 фіналу кримчани безславно “злили” швейцарському “Сьону”, поступившись за сумою двої матчів з рахунком 2:7. Проте це були золоті сторінки у історії кримського футболу. Футболу, який там зараз не має шансів на розвиток через усім відомі події. А “Таврію” ми усі чекаємо вже в наступному сезоні на материковій Україні.
