“Брутальний Футбол” знімає капелюха перед 35-річним поляком, який пройшов крізь вогонь та воду, але проніс найцінніше — любов.
Коли Кубі виповнилося одинадцять, він пережив подію, від якої ціпеніє тіло. Чергова сварка між батьком-алкоголіком і матір’ю вийшла з під контролю — Зігмунт Блащиковський схопився за ножа. Подальші секунди стали найстрашнішими в житті майбутнього футболіста і залишили рану, яка навряд чи коли-небудь загоїться.
Цю пронизливу історію Якуб розповів у 2015-му — він ледь не вперше особисто поділився нею на сторінках власної книги. Газетярі покроково знали біографію зірки дортмундської “Боруссії”, та ніяк не наважувались запитати про настільки болісний епізод. Той, хто намагався перетнути межу дозволеного, неминуче карався.
У 2018-му півзахисник додав:
“Людям здається, що в мене є все: гроші, машина, я граю в хорошому клубі. Ні, це не так, тому що поряд немає найважливішої людини. В моєму серці завжди буде подряпина, про яку я буду пам’ятати. Те, що сталося, змінило моє життя. Я почав думати по-іншому, жити по-іншому. Це якщо б камінь впав вам на голову, через тиждень ви прокинетеся і повинні почати нове життя”.
У 2011-му Блащиковський-старший вийшов із в’язниці. Будучи смертельно хворим, він сподівався зв’язатися з сином і знайти примирення. Через рік рак таки взяв своє — Зігмунта поховали в селі Трусколяси, де все й почалося. Якуб холоднокровно ігнорував будь-які прохання, однак на похорони прибув — в той час, як Польща наводила останні порядки перед стартом домашнього Євро.
Ставши сім’янином, Куба поступово охолов і з сумом визнав:
“Мені здається, що якби батько не зловживав алкоголем, то думав би інакше. Він не був дурним хлопцем, мав дві вищі освіти та викладав у школі. Він був дійсно розумним, але десь втратив себе”.
Втім, перш ніж сказати ці слова, універсал пройшов карколомний шлях.
Гадаємо, ніхто не здивується, чому його юнацтво видалося надскладним. Хлопець буянив, втікав від бабусі Феліції і дядька Єжи Бржечека, в минулому відомого півзахисника познанської “Олімпії”, а нині головного тренера збірної Польщі. Стрес підкосив Якуба (показово, що до восьмого класу його ріст становив 152 сантиметри) і вивільнив лють — зв’язавшись з поганою компанією, підліток вештався підворіттями і часто з’являвся побитим. Спроба воювати зі світом, де кожний тицяє на тебе пальцем і нагадує про батька-вбивцю, була провальною, зате справно підштовхувала незміцнілі, максималістсько налаштовані мізки творити нову фігню.
Порятунком послужив футбол, яким Куба захоплювався з раннього дитинства. Бржечек радо підтримав племінника та направив його емоції у вірне русло. Перший крок був зроблений у “Ракуві” із Ченстохови — кожного дня Блащиковський долав тридцять пять кілометрів у один бік.
“Я їхав на автобусі дві години, що
поділився враженнями гравець.б потренуватися півтора години. Іноді до прибуття автобуса доводилося чекати ще дві години”,
Завдяки дядьку Якуб постійно їздив на перегляди і в сімнадцять потрапив до системи “Гурніка” із Забже. Не вийшло: попри талант, хлопця не прийняли через замкнутість — він міг годинами торохкотіти про футбол, але ним і обмежувався. Довелося повертатися до “Ракува” — команди, яка станом на 2003 рік бовталася у четвертому за престижністю дивізіоні. Що аж ніяк не лякало — Блащиковський, перебуваючи в добре знайомому середовищі, “вистрелив”. Це засвідчує кльова стата — одинадцять голів у двадцяти чотирьох поєдинках.
Приємна оку статистика дала путівку у вищий світ — в 2005-му за Кубою приїхали представники краківської “Вісли”. Півзахисник не одразу налагодив взаєморозуміння з партнерами по роздягальні. Причин декілька: по-перше, Блащиковський сприймався селюком, привезеним бозна-звідки, по-друге, привезеним по блату — не слід забувати, яку вагу мав його дядько.
“Знадобилося багато зречень і поту, щоб опинитися тут, де я перебуваю. Людям з міст легше, ніж з сіл, щоб домогтися, потрібно більше характеру, сили характеру”,
пояснив наш герой.
Ходили чутки, що Бржечек домовився з директором “Білої зірки” Гжегожем Мельцарським, однак Якуб хутко зняв зайві питання. Йому знадобився рік, щоб отримати звання найкращого півзахисника Екстракляси, два — для запрошення в “Боруссію” Дортмунд за майже 3,5 мільйони євро. Питання є? Питань нема! Блащиковський пахав, немов кінь і водночас підкуповував скромністю — про це свого часу надзвичайно влучно висловився Матс Гуммельс:
“Мене не люблять вболівальники “Баварії”, Гросскройца — фанати “Шальке“. А Кубу люблять всі”.
Після того, як Куба попрощався з “джмелями”, багатьом здалося, що він втратив хватку. Нічого подібного — на тлі невдалого періоду, проведеного у “Фіорентині” та “Вольфсбурзі”, 35-річний поляк переживає другу молодість у складі небайдужої “Вісли”. Це не порожні слова — півзахисник виділив зі своєї кишені триста тисяч євро, чим допоміг колективу впоратися з фінансовим колапсом та оминути ймовірного зникнення. Першокласний гравець, відповідальний капітан, взірцевий батько та справжній мужик — такі епітети ще треба заслужити.
Секрет успіху? Життєве правило, уявно продиктоване матір’ю і вкладене у вуста Куби:
“Важливо не здаватися навіть у найважчі моменти, не піддаватися депресії та рухатися вперед, незважаючи на обставини. Якщо у вас є талант, захоплення, мрії — реалізуйте це! На сто відсотків. Я знаю, що цього б хотіла моя мама”.
