Ніхто не стане сперечатись, що анонсоване Суркісом становлення нового “Динамо”, обіцяне ще за Реброва, затягнулось. Заяви на початку сезону про участь в ЛЧ та перемогу в чемпіонаті зараз виглядають вкрай сумнівно. Пересічні вболівальники вже зовсім зневірились у тому, що кияни зможуть таки скласти конкуренцію “Шахтарю” за золоті медалі, радіючи перемогам над албанськими і сербськими “колгоспами” в Лізі Європи та вигадуючи нові мемчики про класичний перший тайм від киян. “БФ” вирішив проаналізувати, на який шлях все ж таки стали “біло-сині”.
Призначення влітку Олександра Миколайовича на пост головного тренера киян зустріло хвилю сумнівів у пресі та фанатських кулуарах: чи зможе білоруський фахівець, який до цього тренував картонну збірну Білорусі та “Динамо-2” та асистував у збірній України вивести “біло-синіх” з депресії, що переслідувала їх весь минулий сезон? В свою чергу Хацкевич говорив про повернення віри в команду, яка завжди була в київського клубу та про якісне підсилення команди. Ігор Михайлович же заявляв про те, що білорус рветься до бою і готовий завойовувати нові титули. Виглядало все доволі оптимістично. Клуб зробив ставку на “своїх”, попрощався з останніми іспанцями в структурі, говорячи, що побудова іспанської моделі гри була помилковою і єдине правильне рішення повернутись до динамівського стилю і буде нам всім щастя. Через три місяці роботи старої школи Хацкевич – Шацьких – Лужний до фанатів повернувся присмак дежавю. Сім очок розриву від першого місця в чемпіонаті, селекційна робота викликає все більше і більше питань та відверта нестабільність гри команди дає підстави говорити, що крісло головного тренера починає хитатись. Але постає питання: чи результати киян – вина Хацкевича?
Відсутність лідера
Продаж кепа Ярмоленка стало найочікуванішим трансфером літа і, разом з тим, принесло Олександру Миколайовичу . купу проблем, бо, що не кажи, а гра “біло-синіх” будувалась навколо Ярмоли та його техніки. Плюс Андрій міг у відповідальний момент надихнути гравців на полі. Наразі як такої постаті капітана на полі не видно. Роль неформального лідера приписують Віді і Гусєву, але хорват сидить на валізах у Туреччину, а Гусєв не так часто потрапляє в основу “Динамо”, щоб впливати на гравців на полі.
Подейкують, що в планах тренерського штабу виростити з Циганкова нового капітана, але в найближчому майбутньому цього не буде, бо Віктор хоч і талановитий вінгер, але перебрати роль лідера поки не готовий.
Що стосується Сидорчука, як нинішнього володаря капітанської пов’язки, то це найоптимальніший варіант наразі, але Сергій хоч і боєць на полі, але капітанської харизми, якою володів Ярмоленко, в нього недостаньо. Без постаті лідера команда не виглядає командою, бо на полі останнім часом чомусь кожен грає сам за себе, перекладаючи відповідальність один на одного, і в результаті ми маємо те, що маємо.
Коти в мішках
Легіонери – важлива складова в побудові нової конкуретноспроможної команди. Навіть, якщо робити ставку на своїх вихованців, повинна бути певна кількість якісних гравців, що компенсують недосвідченість молоді. За останні три роки селекційна служба “Динамо” переживає найгірші свої часи. Світлою плямою на фоні останніх придбань киян виглядає повернення з оренд Дьємерсі Мбокані, якого теж сватають в забугорні клуби і він теж цілком можливо піде з “Динамо” в найближчий рік.
А якщо згадати, що в світовому футболі є тотальна проблема із чистими форвардами, після потенційного продажу конголезця синьо-білі будуть забивати вдвічі менше, бо зараз ставка робиться на верхові передачі на Мбокані, в надії, що він зачепиться за м’яч. Інше ж так би мовити “підсилення” виглядає вкрай непереконливо. Кадар, Кендзьора, Лочошвілі, Піваріч – це відверто кажучи не підсилення для “Динамо”, а скоріш навантаження зарплатної відомості. Плюс до того, недавно з’явилась інформація, що клуб переглядає румунського хавбека Маруцану. Натомість “Динамо” без проблем розлучається з доволі якісним футболістом Сергієм Рибалкою, який би точно не був зайвим в укріпленні центру поля та рядом своїх вихованців, які відправились шукати щастя в інших клубах – такі, як Очігава чи Оріховський. Навіщо платити більше за тих, хто такий же перспективний, як і ті, яких клуб відпустив – велике питання. Але селекційна служба вперто дивиться на країни такі, як Угорщина, Румунія Молдова, Хорватія і Грузія в надії, що там знайдуться самородки від світу футболу за порівняно низькими цінами. Чому так відбувається – теж незрозуміло. Можна говорити про те, що не кожен легіонер поїде грати в країну, в якій іде війна, нестабільна економіка і т.д, але, напевно, перефразовуючи Омара Хайяма, краще не купувати зовсім нікого, чим купувати абикого і чекати поки молоді та перспективні з-за бугра розкриються. А якщо подивитись на те ж саме майбутнє, то Мбокані, Віда, Хачеріді, Кравець потенційно можуть піти у будь – яку хвилину, а Динамо так і залишиться з грузино-хорватською перспективою, роздаючи їй аванси.
Проблема “першого тайму”
Мемаси про першу половину зустрічі від ДК скоро будуть висвітлюватись у “Біржі мемів” Лева Шагіняна. Перший тайм – больова точка і для тренерського штабу, бо чому команда на початку зустрічі виглядає немотивованою і безхарактерною? Дуже показова гра була з “Янґ Бойз”, коли динамівці просто віддали ініціативу на початку, а потім героїчно, ціною двох основних гравців вигризли нічию, кажучи потім, що їм в ворота залітали нелогічні голи. Або ж гра з “Чорноморцем”, яка взагалі показала, що без Віди в обороні киянам ловити нічого. І тут постає питання: чому так трапилось? Чи це така модифікація гри від оборони від Хацкевича, чи це недооцінка суперника чи економія сил, бо фізичної складової футболістів не вистачає на 90 хвилин? Бо це ж вже ввійшло в систему, яка ніяк не ламається тренерами. Це питання цілком і повністю адресоване головному тренеру “Динамо”.
Причому на початку сезону такої проблеми не стояло. Команда гарно пересувалась по полю, вміло перебудовувалась, було взаєморозуміння між партнерами по команді. Тепер же кияни зробили крок назад і повернулись до стану минулого сезону. А що з цим робити – теж велике питання.
Тож чи допоможе можливе звільнення Хацкевича стати команді на антикризовий шлях? Аж ніяк. По-перше, білоруському спеціалісту зараз немає якісної альтернативи. Якщо прибрати його, то на заміну прийде хтось з його найближчих помічників – Лужний або Шацьких, які навряд чи змінять кардинально ситуацію. А по-друге, звільнення білоруса не вивітрить з “Динамо” стійку віру, що можна повернути часи Лобановського і рвати всіх в Європі. Повинно прийти розуміння, що футбол – це динамічна система, яка змінюється і те, що працювало тоді, не буде працювати зараз і ніякі конспекти Валерія Васильовича вже не допоможуть. А повернення людей з динамівським серцем та “лобановською філософією” у головах тільки гальмують український футбол та зокрема “Динамо” в радянщині.
