Якщо, говорячи про Львів, згадується приємний аромат кави, то у Винниках у повітрі витає запах тютюну. Якраз аромат останнього можна відчути, вирушивши із головної вулиці в сторону “Стадіону імені Богдана Маркевича”. Адже саме на цьому шляху розташовується тютюнова фабрика (до слова, власника футбольного клубу “Рух” Козловського – прим.ред.). Пройти таке підприємство хочеться чимдуж швидше, адже навіть хвилинна “насолода” запаху сигарет, особисто для мене, стає справжньою каторгою.
Проте вразило інше, адже промайнувши тютюновиробників, ти потрапляєш у надзвичайно спокійне середовище, де ловиш насолоду від кожної проведеної хвилини. Хіба цю неймовірну тишу порушують поодинокі автомобілі або робітники, які щось ремонтують чи будують ледь не через кожні п’ятдесят метрів.
Взагалі містечко приємно вражає – доглянуті будинки на пару із квітучими садами. Щоправда, якщо із лівої сторони пішохідна доріжка живе собі спокійним життям, то із протилежного боку її просто-напросто немає. І чи то від нахабності, чи то від незнання, доводиться йти по проїзній частині дороги.
Подужавши від зупинки більше одного кілометра, ти прибуваєш до свого пункту призначення, а саме стадіону. Арена зустрічає гостей гучною музикою, наче повідомляючи, що сьогодні ви обов’язково маєте заглянути на неї.
Щоправда для цього, ви повинні йти декілька десятків метрів вздовж високої бетонної стіни виконаної у суто радянському стилі. Чесно кажу, ніколи б не здогадався, що за таким парканом може знаходитись не якийсь режимний об’єкт, а звичайнісінький стадіон.
Вхід на “Маркевича” надзвичайно банальний – проста хвіртка. Однак, “всередині” все зроблено на совість. Тут вам і “коробка” із штучною травою, де у футбол ганяють дітлахи й не тільки. Зовсім поряд сучасний дитячий майданчик, де під наглядом дорослих бавляться безліч малюків. Краса не те слово! Так само можна сказати й про поле, стан якого перебуває на хорошому рівні. Жодних натяків на незадовільний рівень газону й бути не може.
Що стосується трибун, то центральний сектор перебуває під навісом. Саме він ставав рятівником вболівальників, що втікали від прямих сонячних променів у цей гарячий літній день. Проте не обійшлось без мінусів, а саме мова йде про металеві опори, що підло зменшували кут огляду футбольного поля. Тому багато винниківчан, гостей міста (я в тому числі) вирішили пожертвувати двояким комфортом, і відправились “за крок” до команд, обравиши варіант постояти якомога ближче до футбольного поля.
До слова, протилежна трибуна стала прихистком для ультрас “Руху”. Так, останні намагались підтримувати команду до останніх секунд матчу. У дії навіть були нецензурна лайка на адресу арбітра й суперника. Про димові шашки і банер взагалі мовчу – все побачите на фото. Але, відверто кажучи, цей увесь супорт був організований далеко не найкраще. Тим паче, що нічого оригінального виконано і відповідно почуто не було. Тому вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Особливо, у плані синхронності, яка сьогодні шкутильгала.
А так хочеться лише подякувати зо двом десяткам ультрас за спроби підтримати команду у не найлегші хвилини матчу, коли звичайний вболівальник рушив у напрямку виходу зі стадіону. Синдром “кузьмічів”, як то кажуть, в дії.
Та й взагалі, накипіло! Футбол – це ж свято перш за все для родини. Тому логічно, що батьки привели своїх дітей на стадіон за руку із позитивними намірами. Проте, на жаль, змушені розплачуватся за свій вибір, вислуховуючи трьохповерховий мат, споглядаючи цмокання сигарет й дудлення алкоголю місцевої “еліти”. Й усе це на очах у поліції, що стоїть за три метри від трибуни. Питання “навіщо вони там” залишається відкритим й досі.
“Рух” на правах господаря взявся грати першим номером, коли гості основний акцент зробили на контрвипади. Й, як не дивно, головною проблемою винниківчан став забитий ними ж м’яч, що дозволив “золотистим левам” розслабитись і втратити концентрацію.
Одразу після відкриття рахунку напад “рухівців” почав виглядати пасивніше. Також стало не вистачати компактності між ланками, особливо півзахисту і оборони, завдяки чому почали з’являтися вільні для суперника зони. Більш досвідчені підопічні Пучкова одразу скористались цим огріхом, зрівнявши рахунок у поєдинку.
Звичайно, що не можу не відзначити двох керманичів, що вищезгаданий Пучков, що Мостовий тримали руку на пульсі подій, перебуваючи у матчі з головою. Так останній настільки сильно підказував своїм підопічним, як діяти в тій чи іншій ситуації, що закашлювався після кожної сказаної фрази. Але, незважаючи на це, не зупинявся, даючи установки колективу.
У другому таймі ніщо не віщувало біди для “левів”. Але where to buy letrozole. вилучення Бориса Баранця сплутало всі карти “Руху”. Хоча в той момент саме винниківчани були ближчими до того, аби забити, ніж пропустити. Чи була там друга жовта? Скоріш за все так – півзахисник здійснив грубий підкат прямими ногами під час швидкої атаки суперників.
Але, тим не менш, суддіство залишилось дуже і дуже неоднозначним. Будь-яке падіння і арбітр виходив на перше місце, стаючи головною персоною матчу. Не даючи жодної можливості пограти в “англійський” футбол.
Так, після штовханини у штрафному “Гірника-Спорт” рефері зірвався емоційно, розмовлячи з гравцями лайкою і на підвищених тонах. Ідентична відповідь з трибун не змусила себе чекати – обидві сторони не мали права переходити на грубощі і персоналії. Перший повинен завжди залишатися професіоналом, коли другі повинні дотримуватись хоч якихось правил культури поведінки на стадіоні.
Після дев’яноста хвилин гри переможця виявлено не було. Та й для більшості вболівальників гра мільйонів відійшла на другий план, адже спека відчутно давалась взнаки.
Все мало вирішитись у екстратаймах або вже в серії пенальті. Однак до одинадцятиметрових колектив із Горішніх Плавнів вирішив не тягнути, забивши два м’ячі, так і не дочекавшись відповіді від “золотисто-чорних”.
Хоча “Рух” навіть у меншості мав хороші шанси аби відігратись за рахунку 2:1. Але брак майстерності разом із нефартом не дозволили здійснити камбек, на який очікували трибуни.
Далі йде сильніший, а саме “Гірник-Спорт”, який менше, ніж за тиждень вдруге поспіль здолав винниківський клуб. Останньому залишається хіба сконцентруватись на внутрішній першості, адже мрія про “Кубок “Руху”” поки залишається нездійсненною.
