Перед цим матчем багато чого було сказано. А ще більше – після матчу. Тепер у футбольних студіях, де сидять експерти, потрібні також люди, які зможуть прокоментувати той чи інший момент матчу з психологічної точки зору. Тому що психологів нам справді іноді не вистачає. Уявіть, як в компанії з Леоненком, Дєнісовим і pednisone over the counter at walmart. Вацком сидітиме умовний Патрік Джейн із серіалу “Менталіст”, і буде давати саркастичну оцінку тим чи іншим діям на футбольному полі та за його межами.
Але про це згодом. До початку матчу близько години. Поступово стягуються різні прошарки людей: від бізнесменів до алкашів, від товстих до худих, від розумних до дурних. Приходять ті, хто любить футбол, і ті, кого просто “витягнули” на матч. Ті другі точно не отримають задоволення, незважаючи на прекрасну серію пенальті.
Поступово забивалась не тільки черга перед входом на НСК “Олімпійський” і шлунки “кузьми” від пива, але і сам стадіон. З одного боку – всі в білому, з іншого – група людей в помаранчевих та чорних кольорах. Так само, як і згодом буде на футбольному полі. І перманентне протистояння продовжується! Починається свято футболу – українське Ель Класико, гра за Кубок України між київским “Динамо” та донецьким “Шахтарем”! І заряди, заряди, заряди!
Я не дарма згадував про умовного Патріка Джейна, який би сидів разом із футбольними експертами. Уявімо, що він дивився б з ними матч у прямому ефірі і коментував його. Що б він сказав на перші спалахи емоцій на секторах ультрас?
“…а зараз ми бачимо, як люди заряджають емоціями не тільки себе, а і всіх навколо. Пане Леоненко, як часто ви сиділи десь неподалік від секторів ультрас і заздрили тій атмосфері, яка вирує там? Отож! Їм заздрять, що вони святкують. З одного боку – кожен по своєму, з іншого – вони одне ціле, живий організм, в якому кожна група відповідає за функціонування певного органу. Ви можете заздрити їм, можете співчувати, називати їх бидлом і казати, що вам соромно за них, але це не змінить однієї єдиної речі – ви про них не забудите. Ніколи. І, сидячи на якомусь секторі, ви завжди будете краєм ока жадібно спостерігати за ними. “
Але дії відбувалися не тільки на трибунах, а і на стадіоні. Обидві команди чудово знали, що означає перемога і програш для них. Для “Динамо” перемога – це перший з 2007 року “золотий дубль” і один з найуспішніших сезонів з часів нульових років. А програш – це ознака недостатньої мотивації, відсутність бажання перемогти для власних уболівальників на рідному стадіоні. Для “Шахтаря” перемога – це промінь надії в безкубковому сезоні, якщо не рахувати Суперкубок України, це віддушина, яка дозволить вважати сезон не провальним. А програш – це провал, це спад, розмови про трансфери та перебудову, це заочна гра проти власних уболівальників.
Можливо саме тому вся донецька команда стояла на колінах під час пробиття післяматчевих пенальті? І як Гусєв не намагався зробити таке ж із киянами, в нього це не виходило. У “Шахтаря” вийшло. І, як спочатку здавалося, це навіть допомагає їм дійти до мети. Сакральний сенс, так би мовити.
І рахунок 3:1, промахи Велозу та Антунеша і підтримка власних ультрас, які розташувалися відразу за воротами – це давало об’єктивну оцінку того, що шанси на перемогу у “Шахтаря” відверто кращі, ніж у “Динамо”.
Але…Але це футбол. І саме тому ми його любимо. Гра закінчується тільки тоді, коли лунає фінальний свисток. Ну або коли тисячі фанатів вибігають на поле.
Далі без коментарів. Останній удар у ворота Шовковського.
Якби запитати у нашого умовного психолога-менталіста Патріка Джейна, як пояснити подібну поведінку фанатів, що б він відповів?
Це людський початок. Це анархія, це емоції, які б’ють через край, це руйнування будь-яких рамок, які встановлені законом та суспільством. Це дико і природньо. Не хотів би я опинитися там. А ви, пане Леоненко? Отож. Ніхто б не хотів. А вони опинилися. Вже більше ніж рік люди відчули за собою право робити те, шо бажають. Їм дали це право. Це як випустити джина з пляшки…Спробуй тепер засунь його назад. Але в будь-який момент ти можеш з поважним видом експерта сказати: “Мені їх шкода. Я їх засуджую. Це неправильно”.
Але немає правильно та неправильно. Є тільки наслідки наших з вами дій.
А найбільша перемога – це перемога над самим собою.
Вадим Дідик, “Брутальний футбол”.
