Знаєте, отак поглянеш на турнірну таблицю УПЛ і аж позіхати зі скуки хочеться. Традиційно за чемпіонство борються між собою «Шахтар» та «Динамо». Ну як борються, ми вже знаємо – гірники знову перемогли. Футбольна душа бажає інтриги! Що робити? Звертатися до таких чемпіонатів, як АПЛ, або ж опустити свій погляд і «піймати оком» таке диво, як Друга ліга в Україні. Протягом усього сезону саме тут відбувалася найбільша заруба між футбольними клубами. Абсолютно каждий мав шанси на те, щоб у наступному сезоні вже бовтатися разом з іншими командами у Першій лізі.
Одним із таких претендентів було житомирське «Полісся». Вони непогано проявили себе, опинилися серед лідерів, але після зимової паузи почали втрачати стратегічно важливі залікові бали. Ситуація настільки вийшла із-під контролю, що матч 26-го туру між «Поліссям» та тернопільською «Нивою» вирішував долю житомирської команди. Для хорошого сценарію їм просто необхідно здобувати три очки та чекати на сприятливі результати у паралельних матчах. Лише за таких умов житомиряни зможуть все-таки підвищитися у класі. Хороший привід, щоб нарешті завітати у Житомир, чи не так?
А якщо ж вам все ж не хочеться їхати не в надто туристичне місто, то поїду я і візьму вас з собою. Заварюйте чай, беріть солодощі або бутерброди, адже попереду нас чекає знайомство з перлиною житомирського футболу. А їм дійсно є чим нас здивувати.
Так склалося, що ваша авторка протупила з квитками і змогла доїхати лише до Коростеня. Після «романтичного» плацкарту, на мене чекала не менш «приваблива» маршрутка, яка жахливою дорогою, де ям стільки, скільки зірочок на небі, довезла мене до такого очікуваного Житомира. Як виявилося, сьогодні жителі святкували День міста. На жаль, нічого особливого застати мені не вдалося. Напевно, всі найцікавіші події відбуватимуться ввечері.
Обов’язково прогуляйтеся Михайлівською вулицею під безліччю кольорових зонтиків, що красиво звисатимуть над вашою головою, даруючи хороший настрій та естетичне задоволення.
Не забудьте забігти на вулицю Театральну, щоб хоча б одним оком глянути на водонапірну вежу, яка була споруджена ще у 1898 році. Все-таки ця споруда належить до культурної спадщини України.
Та приїхала я сюди не місто дивитися. Щоб краще познайомитися з «Поліссям», я знайшла собі гіда. Богдан фотографує матчі «Полісся» , «перемикає кнопки» під час трансляцій матчів і просто в курсі подій, що відбуваються в житомирському клубі.
«Полісся» грає свої домашні матчі у Новоград-Волинському, а все через те, що центральний стадіон зараз перебуває на етапі реконструкції. Так, як попередньо я не домовлялася про прихід на цей стадіон, на будівництво довелося потрапляти хитрістю. Головне зробити впевнене обличчя та сказати, що нас чекають в офісі «Полісся», який знаходиться прямо навпроти стадіону. Проблема в тому, що в цей день там було зачинено, але ж впевнене обличчя ніхто не відміняв.
На час нашого приходу, робочих на будівництві майже не було. Лише поодинокі чоловіки тинялися по периметру поля та косо поглядували на нежданих гостей. Загалом реконструкцію планують закінчити протягом 2019 року, вартість об’єкта коливатиметься у межах 150 мільйонів гривень. Ще 17 травня команда провела перше тренування на центральному стадіоні. Це сталося вперше за останні 15 років! Довгенько цей стадіон занепадав. Приємно, що поступово в Україні починають реконструювати місця, де живе футбол.
До матчу залишається все менше часу, а треба ще потрапити у Новоград-Волинський. Загалом клуб організовує автобус для вболівальників, щоб їм було зручніше дібратися до місця призначення. Однак сьогодні такого транспорту не було, тому доводиться добиратися своїм ходом. Я ж напросилася поїхати разом із «Житомир.info», які займаються трансляцією матчів «Полісся». У редакції мене пригостили смачною кавою, показали студію, розповіли про особливості роботи журналістів у маленькому місті, а також повідали цікаві історії.
На столі у одного з журналістів стояв незвичайний експонат – уламок від гранітових сходів, який розбив пам’ятник Леніна, падаючи вниз головою. Пам’ятаєте, масове «ленінопадіння» в Україні?
Камери взяли, апаратуру та штативи поклали у багажник, а самі у кількості семи осіб запакувалися в машину. Настрій був чудовий, адже попереду чекає важливий матч. Дорогою ми зупинилися на заправці, щоб залити наші тіла кавою та перекусити. Як це часто трапляється, там же зустріли відданих вболівальників клубу, які постійно їздять на матчі улюбленої команди. Такі зустрічі лише доводять, що футбол – це стиль життя і за межами стадіону нічого не закінчується.
Нарешті ми добралися до «Авангарду». До речі, квиток на матч вартує 20 гривень. Думаю, що кожен зможе виділити таку суму із свого бюджету для того, щоб переглянути матч.
Знаходилися унікуми, які вперто не хотіли платити та нишком перелазили через огорожу. Як вкласти в голову людям те, що клубу Другої ліги треба якось заробляти? Двадцятка до двадцятки та й вже поповнення до бюджету.
Цікаво було спостерігати за тим, як створюються трансляції у клубах Другої ліги. Забудьте про те, як роблять це канали «Футбол 1/Футбол 2». Це Друга ліга, крихітко, тут лише хардкор. Працюють з однією камерою, тому коментатору Євгену Герасимчуку не зручно спостерігати за футболом через екран. За його словами, це не дає змоги бачити картину гри повністю. Через це він стає біля вікна, розкладає на підвіконні підготовчі матеріали, а поруч сидить людина, яка на листочку записує статистику матчу.
Ситуація ж на трибунах плачевна. Вболівальники з кожним роком, здається, вимирають. Потрібно вносити їх у Червону книгу під назвою «фан футболу звичайний». Може тоді менеджери клубів схопляться за голову та почнуть оберігати те, що мають, а краще – придумають як залучити нових особин, щоб врятувати «фана звичайного» від вимирання.
Перед матчем линув файний дощ, тому крісла стали непридатними для комфортного сидіння, а мокрий газон то завжди лотерея. Чи завадить він комусь із команд – невідомо.
Поговоримо про футбол? Та що тут говорити. Якщо ви хоч раз бували на матчах такого рівня, то мені нічим вас здивувати. Підопічні Анатолія Безсмертного (головний тренер «Полісся») були налаштовані лише на перемогу, тому змушені були створювати моменти біля воріт суперника. Підводила реалізація. У першому таймі жодна з команд не закотила круглого у сітку воріт.
У другому таймі житомиряни почали діяти ще рішучіше. Всім зрозуміло, що «Полісся» виглядало сильнішим за тернопільську «Ниву», але який з того толк, якщо немає голів? Врятувати матч від «сухоти» вирішив Руслан Дедух, який зі штрафного сильним ударом відправив круглого у володіння Литвиненка. Воротар навіть не зрушив з місця. Залишалося лише дивитися як м’яч летить у кут воріт. Шансів відігратися не було, адже пропустило «Полісся» на 95 хвилині зустрічі. Футболісти з розпачу повлягалися на поле, а засмучені вболівальники ніяк не хотіли вірити у те, що всі шанси втрачені. «Полісся» похоронило свою мрію про Першу лігу.
Вболівальники розчаровані та засмучені. «Нива», для якої цей матч нічого не вирішував, вкрала у житомирян шанс на підвищення у класі. Відсвяткували вони це гучно. Із роздягальні гостей було чути радісні вигуки. Згодом на весь поверх залунала пісня Степана Гіги «Цей сон». Святкування перемоги продовжилося танцями. А на фоні цього журналісти та оператори Житомир.info з кислими обличчями збирали всю апаратуру. Боляче приймати такі поразки, коли не пропустив жодного домашнього поєдинку рідної команди. Цим настроєм переймаєшся, починаєш співпереживати та десь глибоко в душі злитися на «Ниву». Та ніхто не винен окрім самого «Полісся», надто багато вони дозволили собі втратити очків у весняній частині. Домашня арена теж виявилася не фартовою. Не в стилі «Полісся» рвати всіх, будучи господарями поєдинку. Тепер потрібно змиритися з цим фактом і думками готувати до наступного сезону у Другій лізі.
Дорогою назад ми зупинилися біля якогось ставка, щоб перекусити, випити пива та обговорити все, що трапилося за цей день. Природа допомагала заспокоїтися та приглушити емоції. І вже невдовзі ми разом створювали меми, після того, як побачили, що фан-акаунт «Ниви» почав тролити «Полісся». Програли битву на полі, то треба виграти її хоча б в Інстаграмі.
На цій сумній ноті мій уікенд не завершився. Потрібно було ще заглянути на стадіон, на якому, найймовірніше, вже у новому сезоні «Полісся» буде проводити свої домашні матчі. Сподіваюся, що після повернення в Житомир, інтерес до команди збільшиться і трибуни почнуть поступово заповнюватися. Зараз у повному розпалі триває реконструкція стадіону «Спартак». Так, Житомир настільки крутий, що може дозволити собі відновити одразу два стадіони.
Найцікавіше ж знаходиться не в саму Житомирі, а трішки за містом, у селі Довжик. Туди з центру можна дібратися на звичайній маршрутці. Що ж там такого унікального? Ох, там активно триває будівництво майбутньої штаб-квартири вболівальників житомирського «Полісся».
Олексій Сорокопуд – житомирянин, який п’ять разів бував в АТО. Він колекціонер, який цікавиться багато років історією футболу Житомира і не тільки. Ця людина зібрала неймовірну колекцію, від якої захоплює дух. Коли бачиш всі ці експонати, хочеться одразу поринути з головою у вивчення історії футболу.
Олексій будує не звичайний музей, а справжню штаб-квартиру. Окрім кімнат з найрізноманітнішими експонатами, тут будуються приміщення з басейном, банею та місцем для приготування шашликів. На другому поверсі у великому продовгуватому залі будуть розміщені великі екрани телевізорів, щоб вболівальники могли переглядати футбол. Там же стоятимуть столи, більярд та різного роду розваги.
Найперше, що гості музею мають зробити, прийшовши сюди вперше, – пожати лапу талісману клубу «поліському вовку». Вже після цього ритуалу можна приступати до розгляду експозиції.
У першій кімнаті на стінах висять рози клубів. Їх там штук 50, хоча насправді у колекції майже 800 шарфів. Справа в тому, що будівництво триває і ще не вситачає місця для того, щоб все гарненько розставити.
Тут же, в оточені клубної атрибутики, можна пограти у настільний теніс, щоб розімняти свої кісточки. Куди ж без спортивної активності у такому музеї?
В наступній кімнаті на стінах висить велика кількість футболок, які належать колишнім та теперішнім футболістам «Полісся» і уродженцям Житомирської області. Все можна порозглядати та навіть пощупати.
Довкола розставлено багато фотографій, розвішені постери до матчів, вимпели, футбольні м’ячі спочивають на полицях разом з бутсами. Все буде по закінченню будівництва видозмінюватися. А поки, блукаючи недобудованими кімнатами, натикаєшся на цікаві речі. Ось на шафі стоїть велика кількість папок, де зберігаються програмки до футбольних матчів. Найдавніша датується 1959 роком і була виготовлена спеціально до поєдинку між командами «Авангард»( Житомир) та «Знамя труда»(Орехово-Зуево», що завершився з рахунком 2-2.
А ще тут дуже багато різних чашок, магнітів, медальок та купа всього цікавого. Поки триває будівництво, але коли відбудеться відкриття, не пожалійте часу і відвідайте цей прекрасний музей штаб-квартиру. Особливо, якщо ви вболіваєте за житомирське «Полісся». До речі, вже цього року фан-клуб планує відсвяткувати тут Новий рік.
А найкрутіше те, що Олексій все це будує за власний кошт. На сьогоднішній день, він вже витратив на це все більше 30 тисяч доларів. Для нього це не комерційний проект. Кожен зможе безкоштовно відвідати музей та класно провести тут час. Крім того, він планує подарувати цю будівлю місту, щоб цей музей ніколи не розпродали. Адже це наша історія. Такими людьми потрібно захоплюватися, адже вони унікальні. Саме такі вболівальники змушують полюбити житомирське «Полісся».
Я переконала вас, що Друга ліга це круто? Тому якщо у вашому місті є команда, яка грає не в УПЛ, все одно приходьте на стадіони, адже там ви зможете знайти справжню футбольну сім’ю та познайомитися з унікальними людьми. Любіть футбол, адже він того вартує.
Софія Дорощук, із Житомира, спеціально для “Брутального Футболу”
