Приклад Герста вчить тому, що кожний футболіст, навіть найбільш талановитий, але повний бажання і готовності працювати як проклятий заради своєї мрії, здатен власними руками відкрити книгу, взяти ручку і вписати своє ім’я в список легенд. З іншого боку, мати талант замало. Ще потрібен щасливий випадок та вдача. Якраз у купі вони й дадуть потрібний результат.
Нині Джеффрі Герст залишається тим єдиним форвардом, який в фінальному поєдинку мундіалю забивав три м’ячі. Навіть не дивлячись на те, що він сам зізнався у тій помилці, яку зробили судді, зарахувавши його другий м’яч. Якби не вона, то матч на “Вемблі” залишився б лише у пам’яті статистів та вузьких спеціалістів з історії футболу, а так, про цей поєдинок будуть пам’ятати ще довго всі любителі гри.
Сьогодні йому виповнюється 79 років і за доброю традицією “Брутальний” вшановує його матеріалом.
Початок кар’єри: від “дерева” до профі
На становлення Герста як на гравця вплинули три людини: його батько Чарльз, що сам грав на професійному рівні, потім Рон Ґрінвуд, який з нього зробив нападника світового класу, а також тренер збірної Англії Альф Ремзі, що дав йому шанс стати однією із легенд “левів”.
Перший матч за лондонський “Вест Гем” він провів у 17-річному віці проти “Фулгему” в одному із товариських кубків. Через 4 місяці з ним уклали перший професійний контракт. Його дебют в першому дивізіоні відбувся лише у лютому 1960 року проти “Ноттінгем Форест”. А свій перший м’яч він забив тільки в кінці 1961 року в матчі проти “Вулвергемптона”. До речі, в тому поєдинку він грав під номером “4”.
Варто звернути увагу і на те, що в перші роки своєї професійної кар’єри Джеффрі грав далеко не на вістрі атаки. Його ставили зазвичай крайнім півзахисником, і гол, який він забив “Вулвз”, так і залишився його єдиним у 24 матчах (сезон 1961/62). В наступному сезоні, після першої гри його перевели до резерву, де він поспіль провів 5 поєдинків.
Для чого ж була така необхідність? Все дуже просто. Джеффрі був витривалим і сильним, але тренери були не задоволені його технікою. Траплялось, що він толком не міг обробити м’яча. Крім того, невдоволення викликали його даремні ривки вперед, коли він не допомагав, чим оголяв тили.
Спочатку Герста не поважали партнери по команді. Вони дорікали йому за його даремні, холості рейди вперед. Давали йому ляпаси за те, що м’яч від нього відстрибував, як від дерева. Джеффрі намотував собі все це на вус, старанно працюючи над виправленням недоліків.
Одного разу головний тренер команди Рон Ґрінвуд викликав Герста до себе в кабінет. Молодий гравець думав, що наставник буде його лаяти за слабку гру. Але ні, Ґрінвуд поділився з Джеффрі своїми думками: він хотів перед відповідальною домашньою грою з “Ліверпулем” найти когось сильного і великого, хто б не боявся роботи на місці лівого інсайда. Вибір тренера впав на Герста. Форвард погодився на таку роль і це виявилось для нього щасливим шансом. Експеримент вдався, “молотобійці” перемогли 1:0, а Джеффрі Герст з того часу грав виключно у нападі. За ним закріпився постійний номер “10”.
Наступний сезон він провів від початку і до кінця в основі й забив 26 голів. Найважливішим з них був другий м’яч у фіналі Кубка Англії з “Престоном” (3:2).
Чемпіонат славетних звитяг Джеффрі Герста
Збірна Англії після свого повернення до ФІФА (1946 рік) брала участь в 5 чемпіонаті світу. До цього жодного разу основоположникам футболу не вдавалося пройти далі 1/4 фіналу. Але в 1966 році вони грали в рідних стінах. До того ж тренеру збірної, Альфу Ремзі, вдалося створити хороший та зіграний колектив з такими зірками англійського футболу як Мартін Пітерс, Боббі Мур, брати Чарльтони та інші. Ворота захищав один із найсильніших англійських голкіперів Гордон Бенкс.
Збірна Ремзі грала в раціональний та дисциплінований футбол. Наставник англійців модернізував винайдену угорцями, а трохи згодом і бразильцями систему 4-2-4 на 4-4-2. Він попросту відтягнув назад двох крайніх нападників.
Ця система дозволяла сильно укріпити центр поля й руйнувала атаки суперника на далеких підступах до штрафного майданчику. Разом з тим півзахисники, при нагоді, підключалися до атаки, посилюючи її потужність. В деяких епізодах гри крайні півзахисники виконували роль нападників.
На цей раз, при потужній підтримці рідних, збірна Англія подолала нарешті 1/4 фінальний рубіж. І в цьому їй допоміг Джеффрі Герст.
Альф Ремзі запросив нападника “молотобійців” в якості дублера основного форварда Джіммі Ґрівза. Але так трапилося, що в останньому поєдинку групового турніру Ґрівз на свою біду травмувався. В наступному матчі (1/4 фіналу) з Аргентиною Ремзі випустив Герста. Зустріч проходила в дуже жорсткій боротьбі, де перемогу все ж отримали британці, а героєм став – Джеффрі, який забив вирішальний гол.
У півфіналі англійці перемогли португальців 2:1. У цьому матчі Герст не забивав (дубль на рахунок Боббі Чарльтона), але саме його наставник збірної включив до стартового складу на фінал проти Західної Німеччини. Це рішення було неочікуваним для багатьох, адже основний форвард Ґрівз вже був здоровим і готувався до вирішальної гри.
Фінал ЧС-66 року був складений за всіма законами футбольної драматургії. Першими рахунок відкрили німці. Голом відзначився Галлер. Але англійців пропущений м’яч не смутив. Та й сама містика фіналів останніх мундіалів того часу свідчила про те, що перемагає та команда, яка перша пропустить. Так воно і вийшло. Спочатку Герст зрівняв рахунок в чисто британському стилі – після навісу в штрафний майданчик головую відправив м’яч у ворота. Потім, в другому таймі, Пітерс (одноклубник Герста) вивів збірну Англії вперед – 2:1.
Переможний рахунок тримався до останньої хвилини, поки у вирішальній своїй атаці німці його не зрівняли – 2:2.
У додатковий час, як виявилося, більше сил все ж таки залишилось в англійців, які забили ще два м’ячі та виграли цей фінал. Але, на 101-й хвилині поєдинку трапився один із найбільш відомих епізодів за всю історію фінальних матчів чемпіонатів світу. Алан Болл зробив точну передачу на Джеффрі Герста в район штрафного майданчика. Форвард збірної Англії прийняв м’яч і потужно пробив по воротах суперника. Шкіряна куля з великою силою вдарилася в поперечину воріт, потом відстрибнула в землю і вилетіла у поле. Господарі почали тріумфувати: вони були впевнені, що м’яч побував за лінією воріт, а тому гол повинен бути зарахованим.
Головний суддя матчу не був впевнений в цьому моменті та звернуся до лайнсмена Тофіка Бахрамова. Боковий рефері з Радянського Союзу без жодних вагань підтвердив, що гол був, тому головний арбітр вказав на центр, зарахувавши м’яч – 3:2.
Гра продовжилася і вже на останній хвилині додаткового часу Джеффрі Герст, отримавши передачу від Боббі Мура, виконав ривок до штрафного майданчику суперників і пробив з лівої ноги, вколотивши шкіряну кулю в дев’ятку воріт. Цей гол довів, що збірна Англії здобула перемогу по праву, і що всі можливі суперечки після поєдинку стосовно третього м’яча вже не мали ніякого сенсу.
Тренер Альф Ремзі за перемогу на ЧС був піднесений королевою Великобританії до рангу лицаря, а Джеффрі Герст став першим і поки що єдиним футболістом, який зумів зробити хет-трик у фіналі мундіалю. В одну мить 25-річний нападник лондонського “Вест Гему” став всесвітньо відомим футболістом.
Після 1966: розпродаж звитяг та розвінчання легендарного голу
Хет-трик у фіналі ЧС-1966 року – це не єдине досягнення Герста. В історії “Вест Гему” одне з видних місць займають його шість голів, які він забив 19 жовтня 1968 року в ворота “Сандерденда”.
Перетворенню Джеффрі Герста в нападника екстракласу допомогло довголітнє партнерство з Джонні Бірном. Їхня зв’язка вважається однією з найбільш грізних пар форвардів в історії “молотобійців”, що підтверджував наш сьогоднішній герой:
“Буджі” Бірн був доброю знахідкою для моєї кар’єри. Для мене – це найкращий гравець, з яким мені довелося знаходитися на полі. Я був щасливим від того, що наша з ним зв’язка почала давати приголомшливий ефект і команда стала вигравати трофеї”.
В сезоні 1965/1966 Джеффрі Герст забив 40 м’ячів. В наступному – 41 гол. Але не дивлячись на всі бомбардирські подвиги, Джеффрі так і не вдалося завоювати приз найкращого снайпера чемпіонату – завжди знаходився хтось більш результативний. Правда, більшу кількість влучних ударів в його активі склали кубкові м’ячі.
“В мої роки сорок голів за сезон було нормою, яку потрібно було “налаштувати” будь-якому висококваліфікованому нападнику. Якщо за тебе платили великі гроші, то ти був зобов’язаний відпрацювати їх. В сучасному футболі жахлива диспропорція – за посередніх нападників відвалюють великі гроші. Тоді такого в принципі не могло бути”,
говорив Герст.
У своєму останньому сезоні за “Вест Гем” (1971/1972) Герст забив 16 офіційних м’ячів. В 17-му йому відмовив Гордон Бенкс, який на той час захищав “Сток Сіті”. Це трапилося в півфінальному матчі Кубку ліги, в якому Герст не зміг забити пенальті голкіперу збірної Англії.
За іронією долі саме в команді “гончарів” Джеффрі продовжив свою кар’єру, зігравши останній матч за “молотобійців” проти “Ліверпуля”. В “Сток Сіті” його продали за 80 тис. фунтів стерлінгів, хоча на піку слави (після перемоги на мундіалі) “Вест Гем” відмовив “Манчестер Юнайтед”, який пропонував за гравця 200 тис. фунтів стерлінгів.
За три роки в “Стоку”, Герст зіграв біля сотні офіційних поєдинків, в яких забив 30 голів. Далі в його кар’єрі були клуби із ПАР, Канади та Ірландії. Після того, як він повісив свої бутси на гвіздок, Джеффрі намагався себе спробувати в ролі тренера. Особливо цікава склалася його історія з наставництвом “Челсі” (1979/1981). Коли він прийняв “синіх”, то вони знаходилися на задвірках другого дивізіону. Під його керівництвом клуб завоював третє місце і не зміг потрапити до еліти лише через різницю м’ячів. Саме після такого результату у Герста почалися проблеми з керівництвом “Челсі”, яке згодом його звільнило. Герст подав позов до суду на команду за не виплату зарплати й виграв цю справу.
В кінці 80-х Джеффрі трохи відійшов від футболу і зайнявся бізнесом. Разом зі своїм колишнім одноклубником Пітерсом він створив страхову компанію. Аж у 1998 році його заслуга перед футбольною Англією була оцінена гідно. Королева Єлизавета ІІ возвела його в лицарі.
У 2001 році Герст затіяв розпродажу своїх регалій. Свою золоту медаль чемпіонату Світу 1966 року він вирішив продати “Вест Гему”:
“Я тримав її у банку, побоюючись, що у мене її вкрадуть. Хай краще вона стане надбанням майбутніх поколінь вболівальників”,
казав Джеффрі.
У тому ж самому році він продав на аукціоні свою футболку (майже за 92 тис. фунтів стерлінгів), в якій забив три м’ячі в фіналі ЧС-66. Існує інша версія стосовно його футболки. За деякими відомостями, він її подарував сину лінійного судді Тофіка Бахрамова в 2004 році, коли приїжджав в Баку і брав участь у відкритті пам’ятнику його батька.
Герст також згадував як забув забрати м’яч з того ж самого фіналу на “Вемблі”. По етичним міркуванням шкіряна куля повинна була дістатися Джеффрі. Але м’ячем заволодів більш пронирливий німець Халлер. Забудькуватість обійшлася Герсту в 80 тис. фунтів стерлінгів. Саме за стільки німець продав м’яч під час Євро-1996 року газеті “Дейлі Міррор”.
У 2001 році Джеффрі Герст виступив із сенсаційною заявою. Вперше за 35 років, які минули з часом зіграного фіналу чемпіонату Світу в Англії, він визнав, що його знаменитий гол у ворота збірній Західної Німеччини, забитий при рахунку 2:2 був неправильно зарахований:
“Підсумувавши все, що говорилося за минулі десятиліття з цього приводу і, переглянувши сотні раз цей момент по телевізору, я прийшов до висновку, що м’яч не перетинав лінію воріт”,
заявив герой хет-трику Герст.
Раніше дві сторони завзято відстоювали свою правоту: англійські учасники подій неодмінно стверджували, що гол був, німецькі – що його не було. Після визнання Герста в одвічній суперечці, напевно, можна поставити крапку.