Рубрика “Зірки 90-х” представляє матеріал про неординарного голандського півзахисника, який виділявся на полі не лише потужною і самовідданою грою.
Багато видатних футболістів збірної Нідерландів є вихідцями з численних голандських колоній. Не є винятком і Едґар Давідс, який з’явився на світ в столиці Суринаму — Парамарібо, 13 березня 1973 року. Коли Едґару було півтора року, його сім’я переїхала до Амстердаму, де оселилася в одному з найбідніших районів міста. Малий Едґар ганяв м’яча на вулицях Амстердама разом зі своїм сусідом, хорошим друзякою і майбутнім партнером по національній збірній — Патріком Клюйвертом.
Розпочав свій футбольний шлях Давідс у скромному «Шеллінгвонде». Але надовго там не затримався, бо потрапив на очі тренеру другого складу «Аякса» Луї ван Галю. Саме ван Галь дав Едґару прізвисько «Пітбуль», за непоступливу жорстку та агресивну силову гру в середині поля.
В «Аяксі» Давідс одразу міцно затоваришував із уже згаданим Клюйвертом та ще одним суринамцем — Кларенсом Зейдорфом. Вони трималися купи, агресивно реагували на расистські вибрики всередині команди і не дуже ладнали з тренерами та ветеранами клубу.
Дебютував в основному складі «Аякса» Пітбуль 8 вересня 1991 року у матчі чемпіонату Нідерландв проти «Валвейка». Дебют Давідса вдався на славу — його команда перемогла суперника 5:1. Сам Едґар швидко завоював довіру тренера клубу Лео Бейнгакера і місце в опорній зоні півзахисту «Аякса».
Амстердамський суперклуб набирав потужних обертів, здобуваючи трофеї як національного, так і європейського рівня: у 1992 році Давідс здобув у складі «Аякса» Кубок УЄФА, у 1993 — Кубок Нідерландів, тричі став чемпіоном (1994, 1995, 1996) та володарем Суперкубка країни (1993, 1994, 1995).
В 1994 році Давідс вперше з’явився на полі у помаранчевій формі національної збірної.
А справжнім піком кар’єри Пітбуля став 1995 рік, «Аякс» тоді зібрав справжній урожай трофеїв: перемоги в національній першості, Лізі Чемпіонів, Суперкубку Європи та Міжконтинентальному кубку.
Однак, період 1995-96 років запам’ятався Давідсу не лише перемогами. В березні 1995-го медичне обстеження встановило у нього хворобу очей — глаукому. Едґару прооперували ліве око, кілька місяців Пітбуль перебував у лазареті.
А 1996 року чорна смуга у футбольному житті Давідса стала ще густішою – в фіналі Ліги Чемпіонів проти «Ювентуса» саме нереалізований Едґаром післяматчевий одинадцятиметровий позбавив «Аякс» надії здобути єврокубок.
Вже влітку головний тренер збірної Нідерландів Гус Гіддінк відрахував Давідса разом із Кларенсом Зейдорфом зі складу націоналки. Це відбулося на чемпіонаті Європи в Англії. Конфлікт загострився після одного з матчів групового турніру Євро, коли Пітбуль звинуватив тренера в тому, що він надає перевагу білим гравцям перед чорношкірими. Давідс, який ніколи за словом у кишеню не ліз, сказав тоді: «Тренер запхав свою голову в задницю деяким гравцям».
Звичайно ж, реакція Гіддінка на такі висловлювання була передбачуваною.
До речі, перед стартом Євро-1996 Едґар вирішив не продовжувати свій контракт із «Аяксом». Відхиливши пропозиції мадридського «Реала» та «Манчестер Юнайтед», Давідс перейшов у «Мілан», адже гра в італійській команді була одною з найбільших його мрій.
Але і в складі «россо-нері» чорних смуг у Давідса було більше, ніж червоних. За півтора сезони він відіграв лише 19 матчів. Взимку 1997 року у матчі проти «Перуджі» Пітбуль отримав складний подвійний перелом кісток правої ноги і тривала реабілітація від наслідків травми не дозволили Едґару закріпитися в основі «Мілана». Крім того, жорсткий і безкомпромісний Пітбуль зіпсував стосунки з головним тренером клубу Фабіо Капелло, бо вляпався в низку скандалів.
Одного разу Давідс дав прочухана двом уболівальникам, коли почув від них некоректні вигуки на свою адресу. А в кінці 1997 року трапився інцидент за участі Пітбуля всередині команди – захисник «Мілана» Алессандро Костакурта обізвав Давідса «гнилим яблуком», за що прогнозовано отримав від голандця по писку.
Про цей міланський відрізок кар’єри Давідс розповідає таке:
«Перехід в «Мілан» був величезною помилкою. Це найбільш гіркий досвід у моїй кар’єрі. Але я зрозумів дещо дуже важливе: бути футболістом світового рівня — це значить завжди тримати себе під контролем»
Під час зимової паузи в сезоні 1997/98 «Мілан» та «Ювентус» оформили трансфер Давідса до Турина. «Стара Синьйора» шукала варіанти підсилення перед вирішальною стадією Ліги чемпіонів і не пошкодувала 5 млн доларів за голландського опорника. Забігаючи наперед, варто сказати, що Пітбуль сповна відпрацював кожен сплачений за нього цент, ставши одним із лідерів «Юве».
1998 року Давідс у складі свого нового клубу стає володарем «скудетто». Непоступлива, жорстка і впевнена гра Пітбуля знову вивела його на найвищий європейський рівень.
Незважаючи на неприязні стосунки із Гусом Гіддінком, тренер збірної не міг не внести Давідса в заявку на чемпіонат світу у Франції. Завдяки потужному удару Пітбуля на останніх хвилинах зустрічі зі збірною Югославії, голландці вийшли у чвертьфінал Мундіалю. Їх переможний хід у півфіналі змогла зупинити лише збірна Бразилії, та й то в серії післяматчевих одинадцятиметрових ударів. Сам Давідс потрапив у символічну збірну турніру.
Однак, у серпні 1999 року стара хвороба очей знову далась взнаки — в Едґара почались проблеми і з правим оком. Після чергового медичного втручання можливість продовження кар’єри Пітбуля опинилась під загрозою. Врахувавши обставини справи, ФІФА особливим розпорядженням дозволила Давідсу грати в окулярах. Тож Пітбуль став першим і наразі єдиним «чотириоким» у світовому футболі. Дебютував у новому іміджі «ботана» агресивний Давідс (якому причепили ще одне прізвисько — «Піранья») 4 вересня 1999 року в товариському матчі між збірними Нідерландів та Бельгії (5:5).
Влітку 2000-го року на домашньому чемпіонаті Європи (який проводили спільно Нідерланди та Бельгія) Пітбуль, граючи в основі збірної, дійшов до півфіналу, і знову потрапив до символічної збірної чемпіонату.
Важку хворобу вдалося побороти, але неприємності й надалі переслідували Давідса. В березні 2001 року його дискваліфікували на 4 місяці через позитивну пробу допінг-тесту. Едґар важко переживав цей період відлучення від футболу, а вийти з депресії йому допомогло вивчення буддистської літератури і філософських творів Бенедикта Спінози.
Після повернення на поле Пітбуль почав грати ще самовідданіше і доклався до перемог «Ювентуса» в Серії А у 2002 та 2003 роках.
Але вже в наступному сезоні грізний Давідс почав втрачати форму і тренер «Юве» Марчелло Ліппі рідко ставив Давідса в основу. В той час каталонська «Барселона» зібрала під своїми кольорами справжній голландський легіон, а керував командою кумир Давідса Франк Райкард.
Новачок клубу органічно вписався в тактичні схеми команди і «Барса», яка тоді ошивалась всередині турнірної таблиці, змогла фінішувати другою за підсумками сезону в Примері.
Давідс як основний гравець національної збірної, дійшов до півфіналу Євро 2004. І знову змінив клуб, повернувшись зі столиці Каталонії в столицю всесвітньої моди — Мілан. Але цього разу вже у стан «Інтернаціонале».
Друга спроба закріпитися в міланських клубах для Давідса знову виявилась невдалою — він зрідка потрапляв в основу «Інтера», частенько залишаючись на лаві запасних, і навіть не з’являючись у заявці на матчі. Всього за «нерадзуррі» Пітбуль відіграв 16 матчів, після чого його продали в лондонський «Тоттенгем».
Новий клуб і новий чемпіонат став для Давідса серйозним викликом, із яким голландський півзахисник впорався якнайкраще — двічі поспіль за підсумками сезону «Шпори» займали 5 місце, зовсім трішки не дотягуючи до зони Ліги Чемпіонів.
2005-го року Едґар Давідс оголосив про завершення міжнародної кар’єри у збірній. За одинадцять років у помаранчевій футболці Пітбуль відіграв 74 матчі, відзначившись шістьма забитими м’ячами, двічі здобув бронзу чемпіонатів Європи.
Після двох сезонів на Туманному Альбіоні, зігравши 40 матчів за «Тоттенгем», у 2007 році Давідс прийняв пропозицію свого рідного клубу — амстердамського «Аякса», і було зрозуміло, що 34-річний Пітбуль повертається додому, аби закінчити кар’єру. Однак, старий пес ще показав кілька нових трюків, завоювавши місце в основі клубу та капітанську пов’язку, і допомігши «Аяксу» здобути кубок країни.
Контракт із «Аяксом» завершився навесні 2008 року, і після цього . в кар’єрі Давідса настала затяжна пауза: перемовини з американським «ЛА Ґелексі», голландським «Вітессе», англійським «Лестером» і навіть екзотичними мальтійськими «Валеттою» та «Суеґрою» жодного результату не принесли. Фактично два роки Пітбуль перебував у статусі вільного агента, підтримуючи форму в різних змаганнях з вуличного футболу та футбольного фристайлу.
Повернувся у великий футбол Давідс влітку 2010-го, підписавши контракт із лондонським «Крістал Пелес», який виступав у Чемпіоншипі. За лондонців він відіграв лише 6 матчів і за згодою сторін співпрацю припинили.
В червні 2011 року Едґар повернувся до «Аякса» вже як член Наглядової ради клубу. Адміністративні функції він виконував трохи менше року, і навесні 2012 року склав із себе повноваження.
А вже восени 2012-го року Едґар знову повернувся у професійний футбол. 11 жовтня він підписав контракт зі клубом другої англійської ліги (четвертий рівень клубних змагань Англії) «Барнеттом», ставши одночасно і тренером «Бджіл». Давідс прийшов у стан безнадійного аутсайдера (на той момент «Барнетт» здобув 3 очки в 11 турах і міцно закріпив за собою останній рядок в турнірній таблиці Ліги 2), але з його появою команда отримала потужний мотиваційний копняк в задницю — у трьох зустрічах за участі Пітбуля «Бджоли» отримали дві перемоги та нічию, і в очах фанатів «Барнетта» зажеврів вогник надії.
Однак, побігати на полі Давідсу вдалось не так багато – вже через рік Пітбуль остаточно оголосив про завершення професійної кар’єри гравця, аргументувавши своє рішення упередженим ставленням до нього з боку англійських суддів – жорсткий і грізний Давідс в тому сезоні встиг отримати три червоних картки.
А вже за місяць, на початку 2014-го року Давідс і “Барнетт” припинили відносини остаточно, Едґар покинув клуб.
На завершення ще кілька штрихів до портрету Едґара Давідса зі слів його друзів та партнерів по команді.
Джованні ван Бронкгорст (в минулому гравець «Барселони» та збірної Нідерландів): «Він — півзахисник, яких більше немає. Вперше я побачив його гру в «Аяксі», він був на кілька років старший за мене, але вже тоді у нього були надзвичайні здібності і розкішний дриблінг. Едґар — душа будь-якої команди, у нього неймовірний незламний дух».
Маріо Мельхіот (колишній гравець «Аякса» та збірної Нідерландів): «Я вважаю Едґара одним із найкращих півзахисників його часу. Він чудово володіє лівою ногою, вправний боєць. У нього чудове позиційне чуття. Коли він хоче заволодіти м’ячем, він як оса, крутиться навколо тебе, поки не здобуде те, чого хоче. За межами поля він може жартувати і бути добряком, але на полі він перемикається виключно на боротьбу».
Патрік Клюйверт (друг дитинства, колишній гравець «Аякса», «Барселони», збірної Нідерландів): «Він дуже важлива фігура в півзахисті, агресивно бореться за м’яч, але водночас — дуже коректно. Він не вдарить тебе просто так, якщо ви розумієте, про що я. Такий гравець, як Едґар Давідс, потрібен будь-якій команді».
Як гравець, Едґар Давідс надійно увійшов до переліку найзірковіших футболістів Європи, а його тренерська кар’єра лише розпочинається.
Проте, впевнений Пітбуль ставить перед собою найвищі завдання. Недавно Едґар зізнався, що хотів би з часом повернутись до туринського «Ювентуса», але вже у статусі головного тренера. Знаючи цілеспрямованість голландця, можна бути певним, що він зробить усе, аби досягнути мети. І працюватиме для цього так, як працював на полі, рвав жили і заганяв суперників, не даючи їм вільно дихнути.
