Футбольному ринку пора змінюватися. Європу чекають невтішні висновки, якщо проігнорувати коронавірус.
Коронавірус відчутно змінив наш ритм життя. Звички, погляди та правила, відшліфовані роками – все поступово відійшло на задній фон. Нова реальність змушує адаптовуватися, робити висновки і рухатися далі – переконані, ця аксіома торкнулася всіх сфер без винятку.
Футбол, зрозуміло, не залишився осторонь – чемпіонати давно призупинені, клуби втрачають прибутки, зводять кінці з кінцями і взагалі ризикують зникнути. Не треба дивитися на всілякі “ювентуси”, “реали” і “барселони”, де гравці жертвують зарплатнею – це абсолютно невдалий приклад. Світова преса цитує Роналду і Мессі з такою швидкістю, наче розпродує гарячі пиріжки на залізничному вокзалі у Жмеринці, але водночас мовчить про “Жиліну”.
Про що ми? Не крутіть пальцем біля скроні, а вдумайтеся – семиразовий чемпіон Словаччини, учасник єврокубків, клуб із 112-річною історією поповнив ряди “небесної” ліги. Пандемія позбавила команду можливості розвитку, оскільки перекроїла графіки, відбила зацікавленість інвесторів та вдарила по головному джерелу доходів – продажам гравців. Здавалося б, до трансферного вікна ще вдосталь часу, але є одна заковика – ніхто не візьметься прогнозувати, коли ось це вікно, власне кажучи, відриється.
Найприкріше те, що немає на кого покластися. УЄФА розводить руками – “вчора” організація розповідала, що керується бажаннями асоціацій, “сьогодні” ж лякає “Брюґґе” єврокубковим баном. Жупіле Про-ліга оголосила про дострокове завершення першості і віддала національне золото “чорно-синім”, однак Александер Чеферін, чия біографія так і рясніє сумнівними епізодами, диктує свої умови – сезон має бути продовжений. Ми готові побитися об заклад, що він це робить не задля збереження спортивного духу і принципу (знали б ви, як цей усміхнений дядечко займав крісло президента у 2016-му).
Європейський футбол не до кінця усвідомлює реальний стан справ. Поки пересічний вболівальник відмовляється від підписки на Megogo, бо сервіс не “крутить” попкорнову АПЛ, помре ще не одна андеґраундна “Жиліна” – сам факт існування подібних клубів напряму залежить від ринкових відносин.
Добре, відчепимося від бідолашних словаків. А як стосовно “Бернлі”? Днями власник “бордових” Майк Гарлік сказав наступне: “Це абсолютно безпрецедентна ситуація, з якою ми та інші клуби англійської Прем’єр-ліги стикаємося вперше і яку ніяк не могли передбачити всього кілька тижнів тому. Тепер мова йде не тільки про “Бернлі” або будь-який інший клуб, а про всю футбольну систему. Якщо ми не дограємо сезон і не буде ясності з приводу проведення наступного розіграшу, то в серпні у нас закінчаться гроші, це факт”. Очевидно, що “Бернлі” не самоліквідується, однак ще раз прокрутіть в голові – представник найпопулярнішої ліги у світі, з її шаленими спонсорськими контрактами, всерйоз робить настільки кричущу заяву.
Не хочемо виглядати фаталістами, проте це лише початок глобального перевороту у спортивних економічних процесах. Нинішній ринок досягнув пікової форми і зобов’язаний трансформуватися. Інакше слід чекати моменту, коли уявна мильна бульбашка таки лусне. Є кілька каталізаторів, які спричинили її появу – Китай та Неймар.
У 2016-му Піднебесна розірвала шаблони – тамтешні клуби одним махом витратили більше 400 мільйонів євро. Партія дала добро – генеральний секретар Сі Цзіпін, знаний фанат АПЛ, загорівся бажанням перетворити Китай на передову футбольну державу. Добре відомо, що сьогодні за більшістю місцевих команд стоять корпорації – чотири роки тому бізнес-еліта миттю вловила суть нового вектору. Оскільки інвестиції у футбол обіцяли ряд пільг, зокрема безперешкодний вихід на міжнародну арену, то не дивно, що всі товстосуми кинулися займати дану нішу. Гроші потекли рікою, послуживши сигналом для заробітчан – Карлос Тевес, Оскар, Есек’єль Лавессі, Алекс Тейшейра чи Халк здійснили переїзд заради неадекватно захмарних зарплат.
Китай муляв очі сумами, дратував і шокував. Якщо і була віра в те, що це безумство коли-небудь припиниться, то тільки завдяки самим китайцям – мовляв, Сі Цзіпін прокинеться одного ранку і відмовиться від запланованих ідей. Європейці заговорили б про крах, але хіба є якісь перепони для комуністичної ідеології? Бульбашка, сформована над Піднебесною, була локальним, але показовим явищем – обраний шлях сюрреалістичний, адже походив на гру м’язами між магнатами, що вкидали мільйони для придбання чергового бразильця, якому плювати на свої спортивні амбіції. За іронією долі, COVID-19 обвалив ринок Суперліги – це зрозуміло зі скромності та туманних перспектив.
Що стосується Неймара, то його приклад не просто розмив, а зніс кордони – 222 мільйони євро за гравця! Раніше клуби підбиралися до трансферів вартістю в 100 мільйонів євро, викликаючи бурхливу реакцію серед фанатського ком’юніті, зараз же за ці гроші можна купити тінейджера з Південної Америки, який провів на професійному рівні десять матчів, зате був поцілований пресою у п’яту точку. І не пригадати, яку кількість нових Пеле, Марадон та Беккенбауерів бачила наша планета Земля.
Звичайно, ми перебільшуємо, але суть очевидна – футболісти стали коштувати невиправдано дорого. Це не виконавці, а повноцінні активи, за спиною яких стоїть гора рекламних компаній і десяток редакторів. Де це бачено, щоб клаусула Іско (навіть не лідера “Реалу) сягала 700 мільйонів євро?
Скептики скажуть: “Але ж гравець вартує скільки, стільки за нього готові заплатити”. Так, це щира правда. Родзинка у тому, що коронавірус оголив проблему і дає відповідний сигнал – пора зупинитися, або хоча б навчитися фільтрувати. Це не нормально, коли умовна “Астон Вілла” на початку сезону жбурляє грошима направо та наліво і з плином часу стоїть на виліт з АПЛ – тотальна ейфорія, спровокована телеправами та трансферною роздутістю, приспала здоровий розум. Яка прикрість – а ось тепер доводиться рахувати!
Що робити з виконавцями, чиї контракти завершуються влітку? Сезон, вочевидь, відновиться в липні-серпні, тож як вчинити з цілою когортою гравців? Переписувати терміни діючих трудових договорів? Чи відпустити безкоштовно і понести додаткові фінансові втрати? Дехто навпаки не в силах залишити на балансі тих чи інших футболістів і розраховує на прибутки (красномовний випадок вказаний вище). Одне банальне питання змушує ламати голову.
Рано чи пізно карантин закінчиться. Він забрав тисячі життів, але зробив корисну функцію – вивернув навиворіт внутрішнє “я” багатьох членів суспільства. Коли таблоїди рясніють новинами про те, що “Барсі” конче необхідний Неймар, а Перес готується до купівлі Ерлінґа Холанда, то хочеться плюватися. Сповідаємося, що наслідки пандемії стануть уроком і приведуть до істини – як Мефістофель Фауста у безсмертній трагедії Йоганна Гете. “Частина вічної сили я, завжди бажала зла, творила лиш благе”…
