Все має початок, все має кінець. “Мілан” нарешті має шанс повернутися до когорти великих клубів. Поки що він надто мізерний і більшість уболівальників вельми скептично зустрічають перші перемоги улюбленого клубу, а ще більше іронізують у світлі останніх перипетій тамтешнього місцевого дербі. Зараз на шпальтах газет нові герої – Карлос Бакка та, не дивуйтесь, Луіс Адріано. “Россонері” таки отримали інвестиції та, здається, використовують кошти у правильному напрямку. А раніше…
Все зупинилося 13-тим травня. Символічна цифра для “дияволів”, оскільки вся світова футбольна спільнота стала свідками того, як низка культових гравців покинула власну колиску. . І забрала ту ж диявольську міць та жагу до успіху.
Зеєдорф, Неста, Дзамбротта (ми пам’ятаємо гол збірній України), Ґаттузо, Індзаґі довгий час жахали Європу, змушуючи капітулювати будь-який наймайстерніший захист чи дивуючи феєричними матчами. Одразу згадується фантастика на “Бернабеу”, 3:2 і щось геніальне від Пірло. Та ми поговоримо про останнього у нашому вищезгаданому списку.
Читайте також: Легенда “Мілану” нарешті стане тренером
Індзаґі ніколи не відзначався неймовірною технікою, що притаманна Мессі, чи оперував потужним ударом, яким володіє Роналду. Піппо – класичний центфорвард, аля-Маріо Ґомес, відмінно грав головою та не менш відмінно знав, де його місце у карному майданчику. Вряди-годи італійця називали “дерев’яним”, проклинали, від нього м’яч буквально відлітав, але … опинявся у сітці. Фінал-реванш Ліги чемпіонів із “Ліверпулем” закарбується у пам’яті надовго. Та і не може гравець, що в топі найкращих голеадорів найпрестижішого турніру, банально бути “дерев’яним”.
У завершальному матчі чемпіонату проти “Новари” Піппогол підтвердив статус свого прізвиська. Але найбільше інтригували його очі, переповнені слізьми та невимовною радістю. Попри те, що Аллеґрі його, відверто кажучи, “маринував”, але дав шанс з’явитися саме у той момент, коли міланська торсида вимагала дива. І ось Піппо у обіймах, стадіон в екстазі – справжній легенді і професіоналу вистачить і десяти хвилин, аби дати результат, а не півроку витратити на адаптацію чи ще щось схоже у цьому стилі. Тиціано ридав.
Ґалліані після гри зауважив, що Шевченко міг також так красиво піти… Але Шева таки виконав власну лебедину пісню. Правда, це вже була зовсім інша історія.
