“БФ” продовжує свій вояж чемпіонатами, де прописалися українські гравці. Зважаючи на тріумф “ПАОКа” в кубку Греції, де в бою дещо раніше зійшлись теперішнє і минуле національної збірної, вибір наступної країни був очевидний. Сьогодні, ми відправляємося до колиски античної культури – Греції.
Тріумф збірної Греції на Євро-2004 надовго запам’ятався уболівальникам по всьому світу. Імена Теодороса Загоракіса, Константіноса Кацураніса були на вустах усієї Європи. А Ангелоса Харістеоса після фіналу на стадіоні “Де Луж” ще півроку носили на руках. На сьогоднішній день, збірна здала свої позиції – станом на травень 2017-го лише 39-та сходинка, сусідня із Параґваєм та Нігерією.
Клубний грецький футбол ніколи не був провідним у Європі, тому тут 14-те місце серед асоціацій УЄФА не є несподіванкою. То що ж відбувається на просторах ще начебто недавно славетної футбольної Греції, і чи є в неї майбутнє?
Фінансування та перспектива
Як нам відомо, Греція на сьогоднішній день, як Скрудж МакДак в грошах не купається, але є люди, котрі навіть, попри фінансову кризу всередині країни, залишаються на коні, і не забувають про футбол, утримуючи його на плаву. Хто ці “вершники грошових потоків”? Це власник “АЕКу” нафтовий магнат Дімітріс Мелісанідіс, його близький друг, головний акціонер “ПАОКу” росіянин грузинського походження Іван Саввіді, котрий займається всім, що під руку попадеться: від м’ясного бізнесу до аграрного устаткування; власник контрольного пакету акцій клубу “Панатінаікос”, судобудівний гуру Нікас Патерас, і останній в цьому списку та найуспішніший, судячи з результатів команди, політик та бізнесмен Евангеліас Маріанакіс, спонсор “Олімпіакосу”. Останнього трійця зверху ненавидить до скреготу зубів, звинувачуючи його у шахрайстві, шантажі та контролі грецького футболу вже не перший рік.
Маріанакіс неодноразово притягувався до вищезазначених справ, але завжди виходив сухим з води завдяки своєму політичному статусу. Додайте до цього регулярні допінг-скандали у . вищому дивізіоні та гучний крик міністра спорту: “Клянусь Зевсом, всіх упіймаю”, і виходить, що чесність і непідкупність футболу на схилах Олімпу залишає бажати кращого.
Що ж стосується інших команд турніру, то вони теж достойно витримали удари фінансової кризи, і доволі твердо стоять на ногах. Очевидно, що під час скрутного економічного становища, урядом не передбачені фінансові привілеї для меценатів спорту. Інвестори теж беруть приклад з керівництва і досить прагматичні у витратах, тому ви не почуєте в національній першості гучних імен чи мільйонних пропозицій. Дуже прискіпливо ставляться боси і до зарплат. Вони не космічні, бо в кожній команді є межа найвищої зарплати, якої жоден гравець не може сягнути. Для клубу вважається великою ганьбою не виплачувати гроші, тому хто захищає їхні кольори – а репутацією греки на відміну від турків дуже дорожать – тому ця країна доволі таки безпечна у плані фінансових виплат.
Обережні також власники і в плані тренерських призначень. Серед команд учасників чемпіонату біля керма стоять переважно греки, бо вони обходяться дешевше: з 16 клубів – 10 тренерів місцевого розливу і вони успішні вдома, але нічим не дивують Європу. Із шістьох іноземців: двоє іспанців, один португалець, двоє словаків і один румун – теж керманичі другого ешелону, але вже завоювали довіру грецької публіки.
Молодь та інфраструктура
Греки з великою відповідальністю та шаною ставляться до виховання дітей. У футбольній парадигмі найкрутішою школою вважається академія “Олімпіакосу”. Це місце суворих правил та професійного підходу. Молоде покоління вже зараз демонструє прекрасні результати. За декілька років існування юнацької ЛЧ вихованці показали, що можуть на рівні боротись з “молодняком” топ -клубів Європи, наприклад, і з вихованцями ПСЖ, “Баварії”, “Ювентуса” і так далі. Інші елладівські школи тільки створюють тінь конкуренції, але насправді, висоти “пірейців” їм поки недосяжні.
Інфраструктура в Греції не пасе задніх. Серед команд вищого дивізіону найменшою ареною володіє “Платаніас” ( стадіон “Периволія” – 3700 глядачів ), а найбільшою – афінський АЕК (стадіон “Олімпійський” – майже 70 тисяч). Відвідуваність чемпу вища за середній турецький та український показник – в матчах чемпіонату в середньому 10-15 тисяч глядачів.
Грецька ультра – це окреме явище. У Європі вболівальники зі схилів Олімпу мають не найкращу репутацію. І не дарма, бо ледь чи не кожен матч закінчується “стінка на стінку”, до того ж численними жертвами як з боку ультри, так і з боку мирного населення. Служба безпеки стадіонів існує тільки номінально. Насправді ж уболівальники можуть пронести на стадіон все, що завгодно: від коктейлю Молотова до вибухівки, бо належним чином ніхто гостів матчу не перевіряє. Прикладом такого цирку на дроті був матч 25-го туру “Панатінаікос” – “Олімпіакос”, який команди грали серед пожежі одної з трибун, масової бійки та 20-тьох поранених.
Український слід на античній землі
До сонячної Еллади українці почали придивлятись вже давно, ще за часів савдепії, і ця традиція підтримувалась не тільки гравцями, але й українськими тренерами, які шукали теплого сонячного прихистку. Для грецьких інвесторів українці були котом в мішку, на відміну від футболістів. Але боси з Еллади пішли на такий експеримент і отримали певні результати – футбольні туристи в особі двох Олегів: Протасова, (“Олімпіакос” та “Іракліс”) та Блохіна (“Олімпіакос”, “ПАОК”, “АЕК” та “Іонікос”). Блохін в свій час після невдалої роботи в Расєї, взяв з “Олімпіакосом” два срібла в в чемпіонаті, золоті медалі національного кубку Греції, вивів команду у вісімку кращих в Кубку кубків та доволі стабільні результати з рештою грецьких команд. Олег Валерійович же взяв з “піреями” золото і став одним із найкращих тренерів в Греції. Сьогодні в елітному дивізіоні українці не тренують.
А що приваблює теперішніх футболістів їхати у фінансово нестабільну Грецію? Сєлін, Козак, Приндета, Чигринський, Шахов не випадково обрали свої нинішні команди. Збирається туди за чутками і Бойко. І на те є об’єктивні причини.
По-перше, як не крути місцевий чемп рівніший – не сильніший (!) – а рівніший, тож інтрига відповідно більша. Це така собі дуже бюджетна АПЛ, адже із 16 команд чотири колективи можуть реально створити інтригу за чемпіонський титул, а боротьба за єврокубки взагалі може стати сюрпризом. Інтрига приваблює будь -якого футболіста – ось вам і стимул до переїзду.
А по-друге, фінансова безпека. Як було сказано, греки – педанти в плані відносин “клуб-гравець” і з/п виплачують вчасно. Футболісти точно знають, що їх не “кинуть”, а це вагомий аргумент для наших. Це дивна штука, якщо зауважити, що в країні з грошима взагалі “капець”. Але це факт, і його слід визнати і змиритись.
Отож чи має грецький футбол майбутнє? При наявних розкладах зараз навряд. Бо так чи інакше економічна нестабільність сильно впливає на статки інвесторів, а від того і відповідно на фінансування клубів. Потенціал просто шалений, але грекам зараз просто не до футболу. Залишається дивитись на футбольну Елладу, як на античну статую, яку рано чи пізно доведуть до розуму.
Роман Масловський, для “Брутального Футболу”
