Вже минуло 3 роки, як був розформований “Металіст”. Чотири роки тому я переїхав з Харкова до Львова. Улюбленої команди не вистачало. Клуб, який будувався бережно все моє дитинство, і десятиліття до мене, був зруйнований лапами Курченка за 2 сезони. Але клуб – це не команда, це перш за все вболівальники. “Металіст 1925” утворився знов, на допомогу прийшла академія, яка була побудована Ярославським. Допомогли клубу і його легенди, а саме В. Лінке, О. Горяїнов, Едмар.
Рухаючись до авто з блаблакару, я згадував як пацаном з академії ходив на стадіон і мріяв, що колись на ньому зіграю. Згадуючи заряди, йдуть мурашки по шкірі. Відчуття нібито я зараз зустрінусь з першим коханням, яке не бачив багато років, але, на відміну від дівчат, ця любов – назавжди. Як зараз, пам’ятаю трибуна на півночі, яка в Харкові носить тільки одне ім’я — “север правий”, і ми пацанами по 14-15 років на секторі. Кожен з розою і вірою тільки в одну команду.
Йшов 5 рік, як я не бачив своєї улюбленої команди вживу. Вірив, що вони вийдуть в Прем’єр-лігу разом зі своїми ворогами, але братами по нещастю – “Дніпром-1”, але трохи не вистачило. Сьогодні я відправляюсь в Івано-Франківськ на матч “Прикарпаття” – “Металліст” і сподіваюсь, що я там буду не один з жовтою розою. В місті, яке носить ім’я великого українського письменника я ще не був. Застрибую в останній блаблакар, в багажне відділення “Фольксваґена” і рушаю в подорож. У Львові погода поліпшилась, сонячно.
Перед початком 11 туру команди розділяли 10 очок. “Металіст” був в групі лідерів у 2 пунктах від першого місця, “Прикарпаття” в одному місці від зони вильоту з результатом в 10 очок. Акурат по одному за кожний тур. Минулого туру харківська команда справилась з потужною “Волинню” в себе вдома. “Прикарпаття” останні матчі програв і Володимир Ковалюк, звісно, був незадоволений віддачею своїх гравців.
Дорога до Івано-Франківська добре зроблена – всього дві смуги, але й машин небагато. З обох боків дерева, та іноді українські хатки. Також була пара цвинтарів. Пейзаж вже не літній, осінь приходить. Проїжджаємо село за селом, навколо приємні пейзажі. На лугах пасуться корови. Ліс закінчився і відкрились простори. В машині говорять про курс валют. Долар впав, а ціни на бензин — ні. Розмови перейшли на прикордонні справи. Три дівчини радяться, де комфортніше проходити кордон. Сонце поступово стає все менш і менш відчутним. Хмари заполонили небо. “Рух” мене не залишив і цих вихідних так називається арена на якій грає “Прикарпаття”.
Стадіон великий, вміщає 15 тисяч людей, був відкритий ще 110 років тому. Стадіон потребує реконструкції, це бетонна чаша. Біля входу стоїть жіночка, голосно кричить: “Прикарпаття – чемпіон” та роздає газети місцевої партії.
Біля неї зустрів поліцейських. Вони побачивши в мене фотоапарат, запитали:
– Преса?
– Так,- після моєї відповіді подзвонили в пресслужбу, мене зустрів чоловік в кепці, видав бейджик не дивлячись на відсутність акредитації, показав, де буде прес-конференція, і провів до стадіону. Пояснив з яких ракурсів краще робити кадри, розказав, як пересуватись навколо стадіону та видав програмку. Також познайомив мене з іншим членом пресслужби. Франківськ зустрічає приємно і по-домашньому.
На деяких секторах нові сидіння, але більша частина – це вирізані з бетону виступи. З Харкова людей 25-30, активної фірми “Прикарпаття” фанів 30-40. Фанатські сектори добре налаштовані, просять робити фото. Показую харків’янам доволі унікальну розу (з відкриття стадіону), респектують, їй вже 10 років. Харків’яни побачивши, що я свій, але опинився поза сектором просять пронести фаєри, але отримують відмову.
Весь перший тайм пройшов в запеклій боротьбі. “Прикарпаття” вийшли на домашню гру з бойовим настроєм, харків’янам потрібні очки. На полі груба боротьба, мати, стики. Гравці “Прикарпаття” швидко відкрили рахунок, але харків’янам було, що відповісти. “Металіст” зрівняв після стандарту. М’яч вдарився у дві стійки, а далі гравці кістьми полягали, щоб він опинився в сітці. За декілька хвилин “Металіст” забив другий, але господарі відповіли голом в роздягальню. Весь перший тайм фани співали, була перечки секторів – “Слава Україні – Героям Слава”.
В перерві біжу купляти їсти – не встиг поснідати у Львові. Зустрічаю місцеву шаурму, там в чоловіка на телефоні включений матч, а за мною в черзі стоять хлопці з місцевої ДЮСШ – Франківськ дихає футболом. Перекусивши, відправляюсь на гостьовий сектор. Перед входом стоїть десь 12-14 поліцейських, демонструю бейджик, але все одно просять показати рюкзак. Після ретельного огляду мене пропускають.
На секторі спокійно. Розмови про минулі виїзди. Дівчина згадує шмон в Олександрії. Хлопці говорят про виїзди до Білорусі: “У них в Беларуссии вокзалы круче наших аэропортов”. Починаючи з 60 хвилини матчу і до фінального свистка сектори не замовкали, співали: “Ми харьковчане, ми всех сильней”, “Ты не грусти, ты не грусти фанат, ты не грусти”. Від одного з фанів почув формулу успіху: “Чем ближе концовка матча, тем е*анутей надо становиться”. “Давайте покажем кто приехал”. На виїзд приїхали люди разних вікових категорій. Від молодняку до вже сивих фанів, один з них, тримаючи український прапор гордо казав: “Не надо нам ничьей”.
В другому таймі “Металіст” забив після кутового ефектний гол в дев’ятку, господарі прагнули відповісти, але не змогли. Під кінець матчу зла Франківська публіка почала скандувати образливі заряди в сторону “Металіста” та судді, в останнього кидались предметами, коли він заходив в підтрибунне приміщення.
Після матчу, мене провели в зал для пресконференцій. Невелика кімната, людей на двадцять, заповнилась на більшу частину. Першим до преси вийшов Андрій Демченко, наставник сказав таке:
– Яка задача на сезон?
– Вихід у вищу лігу. Ми шапрк не закидуємо, зараз вийшли на перше місце, але потрібно від гри до гри робити результат.
– Якими ви бачите головних конкурентів на сезон?
– Вони потроху вимальовуються. “Рух” серйозно налаштований, “Оболонь” також. “Інгулець” потрохи підтягується в групу лідерів. “Минай” та “Агробізнес” показують хороші результати.
– Була відчутна підтримка харківських фанів?
– Звичайно, приємно, що фанати їздять, підтримують. Звичайно, їх не так багато як вдома, але підтримка відчувалась.
– Команда планує підсилення зимою?
– Так, зараз в нас в основній обоймі всього 13-14 гравців. Я сподіваюсь мати по два гравці на позицію.
Після питань до харківського коуча прийшов тренер господарів – Володимир Ковалюк.
– Перший і третій гол були пропущені зі стандартів. Також в минулих іграх команда пропускала зі стандартів. В чому проблема? Як ви працюєте над цим аспектом на тренуваннях?
– Коли ми готувались до “Металіста” я показував гравцям кутові й штрафні, а не саму гру, оскільки в харківської команди стандарти – це грізна зброя. Проблема в тому, що футболісти не виконують установки на стандартах. Проблема в тому, що ми дивимося футбол. Є недоліки, не можу достукатись до футболістів.
– В кожному сезоні є проблеми з дискваліфікаціями, як ви з цим боретесь?
– Ми штрафуємо, жовта карточка це 500 грн, червона це стільки тисяч скільки пропущених ігор. Дискваліфікація на п’ять матчів, значить п’ять тисяч.
