Михайло Юхименко обурений черговим замилюванням очей з боку ФФУ та пропонує простий варіант вирішення кадрових проблем збірної України.
Українському вболівальнику не звикати до популістських рішень вітчизняних футбольних керманичів. Наш народ терпів вибіркове правосуддя, контракти Колліни, провокаційне призначення Шевченка асистентом тренера та неадекватні формати чемпіонату. Натуралізація легіонерів на цьому тлі виглядала світлою плямою: багатьом здавалося, що в збірну потрапляє саме та крапелька, якої не вистачає для виграшу якщо не Мундіалю, то Євро – точно.
2017-й рік не став виключенням: до спекуляцій навколо Маріуполя додалася видача українського паспорту в руки Марлоса. Реакцію ЗМІ спрогнозувати неважко: одна частина буде говорити про зраду, тому що це гравець “Шахтаря”, а друга – про перемогу, тому що “Шахтар” обійде ліміт. Між ними розташуються ліберальні центристи, які, забувши про написання чергового матеріалу про фашистів на стадіонах, заявлять про зростаючу конкуренцію в збірній та наведуть приклад Франції чи Німеччини. “Брутальний футбол” бачить у цьому геніальному рішенні лише красивий популістський фантик.
Натуралізація Марлоса – це погано?
Очевидно, що зайвий футболіст. з досвідом топ-матчів жодному тренеру не завадить. Прихід Марлоса буде для Андрія Шевченка приємною несподіванкою та додасть тактичної гнучкості команді. Можна підсилити конкуренцію на вакантну позицію основного атакувального центрхава, або ж відправити бразильця на фланг, експериментуючи з нашими головними зірками в нападі (особливо це стосується Ярмоленка).
Таким чином, Андрій Миколайович отримає якісне підсилення в атаці, яка сьогодні переживає не найкращі свої часи. В одному конкретно взятому матчі Марлос може стати серйозним козирем збірної України.
Тоді в чому проблема?
По-перше: виникають сумніви щодо того, чи справді Марлос потрібен Шевченку, враховуючи залізобетонні позиції німецьких зірок на флангах? 29-річний футболіст у ненайкращій формі, якого можна використовувати, де-факто, лише на одній, неклубній позиції – чи є це підсиленням? Як би там не було, це питання має вирішувати тренерський штаб.
По-друге: натуралізація готового виконавця істотно не впливає на результати збірної. Останні залежать від загального розвитку футболу в країні, хоча в окремо взятих матчах паспортний стіл часто виправдовував свою роботу. Так, у легендарній грі проти Франції співавтором першого взяття воріт став Едмар, а на Євро-2012 арбітр відмінив чистий гол серба Девіча з пасу білоруса Мілевського. Втім, старання варягів постійно нівелювалися ослабленим захистом у Парижі, катастрофічно низьким рівнем виконавницької майстерності Безуса або просто слабкою варіативністю у кожній з ланок.
Символічно, чи не так? Середньостатистичні вихованці українського чемпіонату звели нанівець звитяги найкращих його представників. Результатами роздачі громадянств стали передостаннє та останнє місця у групі на домашньому та виїзному Євро, а також два програних стики у відборі до Мундіалю. Звідси легко зробити висновок: ніяка натуралізація не врятує збірну, якщо футбол у країні на низькому рівні.
Ти можеш поставити 10 бразило-аргентинських сербохорватів в основу, але якщо вони грають у неконкурентному чемпіонаті разом з низькокваліфікованими футболістами, то нічого цій команді не світить.
Мультинаціональні збірні в 2017 році – це нормально!
Головним аргументом футбольних євроінтеграторів є склад збірних Німеччини, Франції, Швейцарії та Бельгії, однак всі вони забувають про одну деталь: чорношкірі арійці – у більшості випадків – є вихованцями місцевих клубів та федерацій. Почасти вони взагалі ніколи не чули про батьківський Сенегал, адже народилися в умовному Гамбургу/Марселі та пройшли там через всі юнацькі команди. Прикладом можуть слугувати Тьєрі Анрі, Юрій Джоркаєфф, Міро Клозе, Жером Боатенг, Тіло Керер, Серж Гнабрі, Ромелу Лукаку, Еден Азар та багато інших – від корінних європейських футболістів вони відрізняються лише генами. Мультикультурність вищеназваних збірних є наслідком глобалізації суспільства, а не натуралізації головних зірок чемпіона.
Україна знайома з європейським підходом. Білорус Мілевський та росіянин Алієв у юному віці були знайдені селекціонерами “Динамо”, виховувалися у системі вітчизняного футболу та потрапили в нашу збірну, вигравши конкуренцію у потужного покоління українців, а не лише у атаки Блохіна. Результат, як ми знаємо, виявився не найгіршим.
Чому натуралізація Марлоса викликає баттхерт?
Проблема не у Марлосі,а у загальному підході до вирішення проблем українського футболу. Уявімо, що Марлос – це український Пеле, що тягнутиме нас до фіналів найближчі три-чотири роки. Що буде після?
- Чи підштовхнуть індивідуальні тріумфи Марлоса до реформ у дитячому футболі?
- Чи стане наша перемога на Мундіалі стимулом для створення сильного внутрішнього чемпіонату без банкрутів-бомжів на початку сезону?
- Чи допоможуть п’ять Золотих м’ячів українця Марлоса побороти проблему договірних матчів на молодіжному рівні?
- Чи стане пента-трик українця Марлоса у фіналі Євро гарантією заповнених трибун на матчах типу «Карпати» – «Ворскла»?
- Чи стануть наші футболісти сильніше бити та швидше бігати від успіхів Марлоса?
При сьогоднішньому стилі керівництва ФФУ подібні запитання стають риторичними. Тим не менш, “Брутальний футбол” пропонує чиновникам просту програму, яка дозволить українському футболу системно досягати вершин:
- Хочете підвищити конкуренцію у збірній? Будуйте криті манежі! Не може бути їх у 300-тисячній Ісландії п’ятнадцять, а у 40-мільйонній Україні – три.
- Хочете, щоб наші футболісти гарно грали проти грандів більше 30 хвилин? Створюйте нормальний чемпіонат – без бомжів, банкротів та фарм-клубів! Якщо олігархи домовляться та перестануть робити з реформаторів своїх маріонеток, то з УПЛ зроблять цукерочку за рік.
- Хочете, щоб молоді футболісти були ініціативними технарями? То може перепишемо радянські методички та перестанемо заточувати дитячі команди тільки на виграш медалей?
- Хоча як без них, коли тренер фінансово залежний від батьків своїх вихованців? Як підняти свій авторитет, коли діти одягнені дорожче за наставника? Підніміть престиж дитячого тренера!
Результати національної команди визначаються сучасністю програм розвитку дитячо-юнацького футболу, стимулюванням здорової конкуренції, рівнем спортивної інфраструктури та силою чемпіонату (яка досягається через адекватну комерційну складову). Поки німці кожного року випускають потенційних чемпіонів світу, турки, росіяни та українці виписують собі варягів і провалюють турнір за турніром.
У 2017-му році вже потрібно розуміти: натуралізація футболістів – це замилювання очей та біг від проблем, без вирішення яких збірна України буде знову і знову програвати стикові матчі. І це – у найкращому випадку.
Михайло Юхименко, “Брутальний футбол”
