Вітаю, брутальні! Вашого автора ще досі звати Ігор Шевчук та він все ще живий. Навіть після скандального відео з львівського дербі та року роботи в “Карпатах”. Особисто мені дуже не подобається в нашому світі несправедливість. А ще більше в тих моментах, коли це стосується дітей, адже з дитинства ми у них закладаємо неправильний фундамент і не ті принципи. У цьому матеріалі ми розглянемо доволі серйозну проблему – арбітраж в українському дитячо-юнацькому футболі.
Тема, яку ми сьогодні піднімемо, стала для автора останнім часом дуже близькою, адже крім статей та інтерв’ю для “Брутального”, у вільний час доводиться коментувати матчі ДЮФЛ (дитячо-юнацької футбольної ліги – прим.). І це, скажу вам, просто окремий вид мистецтва. Це справді дуже круто та емоції, які відчуваєш, там набагато кращі, ніж від перегляду матчів УПЛ, АПЛ і так далі. Для прикладу: команда робить рахунок 4:0 і тішиться так, ніби виграла чемпіонат світу. Це класно! Однак і там є темна сторона, яка згодом проявляється на найвищому рівні піраміди українського футболу. Ми часто звикли звинувачувати суддів у професійному футболі, але що відбувається на рівні ДЮФЛ? А там — біда. І з нею довелось познайомитись особисто.
Діло було так. 24-го жовтня мене запросили коментувати чергові матчі дитячо-юнацької школи “Карпат” в межах ДЮФЛУ. Діти вікової категорії U-16 та U-14 мірялись силами з однолітками із Луцька. І якщо в матчі команд U-16 все було помірно-спокійно, то про гра менших хлопців викликала шквал обурення через рішення суддівської колегії.
А судді були хто? Головний рефері з Івано-Франківська – Ростислав Дорошенко, лайнсменами працювали два Олеги – Патик і Кузик. До речі, обоє зі Львова. А очолював цю “бригаду” львівський спостерігач арбітражу Олександр Бриндза. Отож, з головними героями матеріалу познайомились, приступаємо до суті.
На 17 хвилині матчу розпочинається “Моя игра” від арбітра. Розіграш кутового школи “Карпат” (дивитись на відео з 23:24).
На відео видно, як гравець “зелено-білих” прокидає собі м’яч, а суперник не встигає зіграти в “шкіряного” та збиває форварда. Арбітр на лінії та головний у полі добре бачуть епізод, але свисток не звучить: ні про очевидне порушення правил від гравця “Волині”, ні про симуляцію гравця “Карпат”. Окей, можна сказати банальну і заїжджену фразу про те, що всі ми люди і часто помиляємось. Та що відбувалось далі?
А потім трапився епізод на 29 хвилині зустрічі (дивитись на відео з 35:12), який дає підстави говорити про тенденційність і упередженість арбітра щодо однієї з команд. Суддя Дорошенко поставив штрафний для “Волині” за те, що гравець “Карпат” легко притримав волинянина. Відбулась подача в карний майданчик, де гравець лучан підіграв собі рукою та забив гол – 0:1. На відео помітно, що головний рефері бере павзу, дивиться на свого помічника, а потім вказує на центр поля. Головний переклав вину на лайнсмена, той прапорець притримав внизу — і справу зроблено. Спершу судді не захотіли бачити порушення правил, а згодом не захотіли чути про нього, коли гравець “Волині” вже у перерві зізнався рефері, що там в тому епізоді справді була рука. Проте судді було так само байдуже на це, як вашому автору на критику гейтерів.
Як після таких епізодів 14-річним дітям налаштуватись психологічно на матч та розпочати камбек, відчуваючи, що кожен свисток діє проти тебе? І тут справа не в “Карпатах”, адже сьогодні арбітр помагає “Волині”, а завтра, якщо потрібно, “посадить на свисток” і її.
Нещодавно мій колега, журналіст сайту “Трибуна” Олег Барков, також висловив своє незадоволення того, що відбувається з суддівством у дитячому футболі. Про це він написав у власній сторінці на фейсбуці.
Ми вирішили розвинути трохи далі цю тему з Олегом і поговорили про те, де зарита собака суддівської проблеми. Далі — пряма мова Олега Баркова:
“Вважаю, що ланка суддівської піраміди застрягла ще десь у далеких 90-х роках. Бо навіть є таке, що ти приходиш сфотографувати протокол, але тобі не дають цього зробити. Інспектор та судді щось видумують. Вони навіть не знають регламенту, що я можу прийти та сфотографувати протокол матчу. Якщо я представник клубу, то згідно правил я маю можливість це зробити. Але якщо вони навіть таких деталей не знають на такому рівні, то, що говорити про дитячий футбол. Є клуби, які працюють з суддями. Той же київський “Локомотив”. Чому стимулюють? Тому що тут таке замкнуте коло. Діти тренуються, коучам потрібно результат. А як його здобути? За рахунок суддівства в тому числі. Зарплата у цих арбітрів мінімальна, тому вони з радістю заробляють таким методом. Звісно, що це не всі такі судді. Але є деякі молоді хлопці, які цим займаються. Вони ніяких висот не досягнуть та йдуть на певні контакти. Це все також залежить від спостерігачів. Всі у одній зв’язці. Основна проблема – це те, що тренерам насамперед потрібна перемога будь-якою ціною. Чомусь в Україні не хочуть додуматись, що футболіста потрібно вивчити, щось йому дати, а результат то таке. В нашій державі все ж навпаки”.
“Звісно, що дітям важко насамперед психологічно після таких дій арбітрів. Потім ми запитуємо, а де наші футболісти. Після таких рішень хлопці можуть і перехотіти грати у футбол, тому що немає справедливості. Перша причина чому так “вбивають” дітей на футбольному полі – це корупція. Зрозуміло, що вона є і на цьому рівні. Друге – це низька кваліфікація суддів. Взагалі за весь час лише Монзуль вийшла на якийсь нормальний рівень арбітражу. І то це не зовсім органічно відбувалось. В дитячому футболі в нас немає якоїсь відповідної програми. В суддівській так само. Потрібно зробити якусь школу арбітрів, щоб вона була не лише на папері, а дійсно. І давала якусь ефективність та користь. Остання причина такого безладу – відсутність системи розвитку”.
Продовжуючи слова Олега, можна навести десятки і сотні прикладів суддівського свавілля на рівні ДЮФЛУ. Наприклад, нам вдалось дістати нарізку з матчу МФА (Мукачево) – ДЮФШ “Карпати” вікової категорії U-17 з яскравим однобоким суддівством. І знаєте, хто там був головним рефері? Бінґо! Ростислав Дорошенко.
Поглянемо на деякі грубі помилки, які були здійснені рефері в цьому матчі, і викликали істеричний сміх за кадром. Ремарка: Мукачево у червоних кольорах, львів’яни в “біло-зелених”.
0:47-0:56 – бачимо, як гравець школи “Карпат” під 20 номером навіть не зачепив хлопця із протилежної команди, але суперник падає на газон. Дорошенко демонструє жовту картку футболісту зі Львова.
1:01-1:08 – футболіст у червоній футболці входить у штрафний майданчик “левів”, та саме від його ноги м‘яч покидає межі поля. Рефері, довго не думаючи, вказує на кутовий.
1:09-1:23 – голкіпер “Карпат” вибиває м’яч (увага!) з меж штрафного майданчика, а Дорошенко фіксує, що м’яч перетнув лінію та ставить вільний удар у ворота львів’ян.
1:25-1:29 – “Карпати” атакують правим флангом. Йде передача в штрафний майданчик, гравець, який вривається в зону та отримує м’яч, здавалось би, не перебуває в офсайді, але лайнсмен іншої думки – положення поза грою.
1:30-1:34 – тепер вже ситуація на лівому фланзі атаки гостей. Скидка п’ятою від гравця у біло-зеленій футболці на свого партнера по команді, який перебуває на одній лінії з захисниками МФА, але тут фіксується офсайд.
1:35-1:40 – знову атакують “Карпати”. Передача з центра на правий фланг, на футболіста, який стоїть перед захисниками. Лайнсмен стоїть в кількох метрах від цього та все мав би бачити. Але наша пісня гарна нова – положення поза грою.
1:41-1:47 – тут без коментарів. Черговий офсайд.
2:39-2:47 – гравець Мукачева грубо грає просто в футболіста “Карпат”, але рефері каже, що буде аут для МФА.
2:48-2:54 – хлопець зі Львова грає в м’яч, проте суддя ставить штрафний за фол проти суперника.
Як кажуть, риба гниє з голови, так само проблеми українського футболу закладаються тут – в дитячо-юнацькому футболі, де, схоже, все покрилось іржею корупції. Чи гризе совість когось за те, що вони вчиняють і якими виховують наступні покоління? Все, що нам залишається – це піднімати проблеми голосно та називати конкретні імена, щоб країна знала своїх “героїв”.
