“Citizens” – українське “ліве” фан-угруповання “Львова”. Хто вони?

25 Лют, 2020| автор:

Історія цього інтерв’ю почалася незвично. В пошуках певної анархістської літератури я гортав один із тематичних телеграм-каналів. Саме там довелось натрапити на публікацію стосовно проведення турніру у Львові “Футбол проти імперіалізму”. Повз таке “Брутальний Футбол”, звісно, пройти не міг.

Адже тема топова і потрібна, міг би вийти вогняний репортаж, – подумалось тоді. Ми зв’язалися з організаторами, однак, на жаль, на турнір потрапити не вийшло. Редакція очікувала такого розвитку подій, оскільки подібні івенти несуть загрозу й можуть бути накриті ультраправими.

Ми вже забули про цей турнір, як мені написав один з організаторів і виявив бажання дати інтерв’ю та скинути фото. Тоді ми розробили питальник для наших гостей. Проте ми ніяк не очікували, що відповіді організаторів будуть настільки масивними, змістовними й всеохопними.

Сьогодні ми раді представити першу частину великого інтерв’ю із “Citizens” – одним із фанатських угруповань футбольного клубу “Львів”, які стали організаторами вищезгаданого турніру.

Унікальність цього інтерв’ю у кількох речах. По-перше,“Citizens” сьогодні є ядром лівого руху у Західній Україні. По-друге, це чи не єдина більш-менш видима банда із футбольного середовища із лівими проукраїнськими поглядами (як ідентифікують себе члени “Citizens” ). По-третє, це все-таки в біса лівий рух, що виник у Львові, що уже вкрай інтригує. По-четверте, це інтерв’ю для всіх, хто каже, що у футбольного клубу “Львів” немає фанатів. Адже у тексті йтиметься не лише про фірму “городян”. Ну і по-п’яте, вони вкрай рідко говорять про себе у медіа. Їхня позиція на українських навколофутбольних ресурсах, як кажуть самі “сітізенси”, викривляється. Ми ж дали змогу їм висловитись максимально по усіх питаннях.

Перша частина інтерв’ю присвячена безпосередньо розмові про турнір і його організацію. В другій частині буде більше “м’яса”.

Це перший подібний турнір, який ви організовували?

Так.

Розкажіть більше про співпрацю з More than football D.I.Y.

Першопочатково, організаційний склад MTF утворився навколо найстарішої з існуючих українських DIY команд, з часом підключаючи нові колективи й міста (Do it yourself – принцип низової самоорганізації/самофінансування в панк/хардкор середовищі). Мета – розвиток футбольної D.I.Y. сцени в Україні на антидискримінаційних принципах – рівність, взаємоповага, солідарність. Актуальний формат – один яскравий турнір в рік і підтримка схожих заходів від інших колективів. Перший турнір від MTF відбувся у Кривому Розі восени 2018, в той час і почалася наша взаємодія. На жаль, львівська команда не доїхала на перший турнір, прямо під час одного з тренувань на команду напали ультраправі з холодною зброєю – учасники отримали численні ножові поранення, один з них опинився у реанімації, лікарі дві доби боролися за його життя. MTF Crew, учасники та гості турніру проявили солідарність матеріальною підтримкою і банером. Минулий рік виявився більш вдалим – ми організували команду і непоганий сапорт на перший турнір подібного формату на Західній Україні, який відбувся в червні на Шацьких Озерах.

Також пізніше ми перетиналися з MTF Crew на турнірах у Словаччині й Литві, де і була остаточно допрацьована концепція першого турніру у Львові.

Чи проводяться подібні турніри на території СНД?

Якщо говорили про футбольну D.I.Y. сцену загалом, то вона була на піку розвитку в Білорусі і Росії в першій половині минулої декади. Зараз спостерігаємо занепад (в Білорусі, наприклад, навіть тут відчутний загальний фон репресій і тиск режиму на активну молодь), однак рівень і далі на кілька планок вищий, ніж у молодої української сцени. Окрім регулярних турнірів, в Мінську, Петербургу і Москві вже роками функціонують D.I.Y-ліги, ідентичні футбольним чемпіонатам за форматом. Однак найбільш схожим на наш турнір можна назвати лише один – “Арсенал збирає друзів”, який пройшов у Києві в 2015. Хоча з формального боку турнір був скоріше приводом, щоб зібратися з друзями в складні часи, а в результаті вийшов більш ніж політизованим і “антиімперіалистичним”: з’явилися прапори України і Білорусі, а також лівих антиімперіалістичних/проукраїнських рухів обох країн, банер солідарності з учасниками АТО з оточення київського “Арсеналу” та дружніми їм бійцями, які отримали необґрунтовані проблеми з керівництвом підрозділу. Під час завершення турніру згоріла трофейна, прямо з АТО, шмата “новоросії”. Спогади того дня і постійна актуальність повістки лягли в основу ідеї нашого турніру.

Чи відомі випадки нападів під час турнірів?

На турніри, організовані антифа-групами в Україні – ні. Хоча спроби вгадати дату чи локацію “на місцевості” мали місце. Всі турніри, окрім вищезгаданого, проводилися у закритому режимі, тобто дата і місце проведення не викладалися у відкритий доступ, а подробиці поширювалися виключно серед “своїх” – це сприяє відсіюванню “небажаних гостей”. Загалом подібні організаційні практики використовуються всіма – і українськими правими до перемир’я, і закордоном. Наприклад, нещодавно на навколофутбольних ресурсах з’явилося відео з невдалого нападу однієї польської hools-коаліції на футбольний турнір регіональної фан-секції клубу “Лех” Познань – інформацію з подробицями про місце і дату проведення виклав у відкритий доступ сам ФК, хоча зазвичай у Польщі такі дати відкрито не анонсуються.

Турнір проводився в режимі секретності, оскільки ви боялись нападу правих?

Як і у вищеперелічених кейсах, справа скоріше у комфорті учасників і гостей, ніж у переживаннях щодо зіткнення з опонентами. Є також локальний приклад – анонімний дзвінок про “замінування приміщення” в день проведення турніру з ММА “Нескорені” в 2017 році.

На той момент ще функціонувала антиавторитарна/антиімперіалістична організація “Автономний Опір”, яка, власне, і організовувала турнір, в гостях була група фанатів-антифашистів мінського “Партизана” (раніше МТЗ-РІПО) зі схожими поглядами. Приїхала поліція, учасників вивели на вулицю, на деякий час турнір було перервано. До речі, такий самий “дзвіночок” від правих доброзичливців нещодавно мав місце під час хардкор-концерту в Києві. Хоча побутує думка про те, що праві повністю домінують на вулиці, вони далеко не завжди в стані зібрати відповідні сили для нападу навіть на відкриті заходи, обмежуючись ось такими номерами.

Наш турнір одночасно був і першим такого роду організаційним досвідом і першим заходом такого формату і забарвлення у Львові, тому мінімізація загрози зриву до нуля було вкрай важливою.

Індивідуальні запрошення з проханням про нерозголошення інформації (в тому числі знайомим) розсилалися майбутнім учасникам і гостям через шифровані месенджери. Таким чином ми намагалися максимально контролювати потік інформації і не допустити витоку, хоча якби анонс був відкритим можна було би розраховувати на  більшу кількість гостей. Після турніру ми відвідали матч “Львова” з “Ворсклою”, пізніше частина людей весело погуляла в центрі міста.

Також метою конспірації було попередження масового з’їзду правих з усієї Західної України, як це вже було у 2016 для атаки на відкрито оголошений марш пам’яті Нестора Махно. В результаті марш не відбувся, а більше сотні правих напали (хоч і невдало, отримавши хорошу відсіч) на спортивний клуб “Цитадель”, який на той момент був силовим крилом антиавторитарного руху Львова.

Яка була основна мета турніру?

Звернути увагу на потребу в солідарності з ідейно близькими нам політв’язнями з України, Білорусі і Росії, в першу чергу – в лібертарному середовищі трьох країн, а також за кордоном. В певному сенсі це дало результат вже на етапі поширення і тиражування анонсу у соцмережах. Також однією з основних цілей був збір коштів для політв’язнів через продаж бенефіт-бістро і фудкорту, який був на турнірі і афтерпаті, однак через суттєве скорочення фінальної кількості команд і гостей (в останні тижні через різні технічні обставини на 30%) цей момент не вдалось реалізувати так, як хотілося б. Третім важливим пунктом можна відмітити єднання однодумців завдяки спорту і розвагам.

Розкажіть більше про організацію?

Перші контури концепту турніру почали з’являтися в кінці весни, захід планувався на початок осені до третьої річниці “Citizens”, однак з технічних причин довелося перенести на холодний листопад, що і спричинило втрати в кількості гостей. Тема солідарності з політв’язнями трьох країн була введена під загальним лозунгом “Волю в’язням Кремля”, оскільки ми вважаємо, що кремлівська політика несе руйнування прогресивним течіям не лише у Росії (нещодавнє сфабриковане “Дело Сети” з величезними термінами ув’язнення без складу злочину) та України, але і в Білорусі, де десятиліття підтримки Кремлем політики Лукашенко посприяли створенню ситуації перманентних репресій.

Навесні список політв’язнів був більшим. Поки ми готували турнір, було звільнено українських політв’язнів в Росії та активіста Дмитра Полієнка в Білорусі, але водночас загострилась ситуація з переслідуванням кримських татар в Криму, попав під слідство один з лідерів фанатів мінського “Партизана”, ситуація на Близькому Сході максимально загострилась на курдському антиімперіалістичному фронті. Повістка на турнірі залишалась актуальною, але динаміка змін змушувала моніторити ситуацію у регіоні й світі у режимі нон-стоп, особливо за місяць до турніру, щоб мати актуальний анонс і надрукувати актуальні матеріали (банери, стікери, листівки) для візуального супроводу турніру.

Першопочатковий концепт був ширшим – “антиімперіалістичне свято спорту” – футбольний турнір, семінар з єдиноборств, вихід на матч “Львова”, афтерпаті з дискотекою, сауною і т. д. В результаті, через відсутність інформації щодо того, чи зможуть залишитися гості на половину наступного дня, від ідеї семінару довелось відмовитися на першопочатковому етапі. Решту ж програми було реалізовано за один день.

Команди з яких міст/країн взяли участь і які клуби вони презентували?

Команди з Києва, Західної України та команда з Манчестера. Серед них деякі гості, небайдужі до київського “Арсеналу” і “Юнайтед оф Манчестер” та західноукраїнська молодь, яка підтримує ФК “Львів”. На жаль, дві заявлені команди з Білорусі, пов’язані з мінським “Партизаном” та ФК “Івацевичі”, не змогли потрапити до нас у першому випадку через технічні причини всередині команди, в другому через вимушене перенесення дати з нашого боку. Очікували також заявки від хлопців, які підтримують словацький “AS Trencin”. Змагання команд, які репрезентують фанатів різних професійних ФК однозначно створює особливий азарт в більш спокійній за характером D.I.Y. football сцені, тому маємо надію знову перетнутися з нашими ідейними братами в рамках однієї турнірної сітки на “нашому полі” через рік-два.

Чи вдалось вам організувати подію так, як ви хотіли?

Як на перший досвід, ми раді вже тому, що турнір та решта пунктів програми відбулися взагалі. Не дивлячись на всі труднощі в процесі підготовки та реалізації, перший такого роду турнір у Львові, можна сказати історичний для західноукраїнського антиавторитарного руху івент – за нами. Користуючись нагодою, хочемо ще раз подякувати всім, хто був присутній і читає це інтерв’ю.

Чи плануються такі турніри в майбутньому?

Можливо, через рік-два ми спробуємо реалізувати концепцію бенефіт-турніру в більш адаптивних для цього умовах – в теплу пору року і на природі, у більш спокійній атмосфері.


Як вдалось запросити на турнір команду з Манчестера? Хто це були? Як у вас склались з ними дружні стосунки?

Ми познайомились на футбольному турнірі в Івацевичах. Хлопці подали заявку ще на етапі попереднього анонсу нашого турніру.


Представляють  “0161crew  Манчестер” – спільноту, яка щорічно організовує великий плюс-мінус десятиденний антифашистський фестиваль музики, мистецтва і спорту з метою збору коштів для підтримки антифашистських ініціатив як у Великобританії, так і за її межами. Окрім щорічного великого фестивалю, в Манчестері та інших містах регулярно проводять десятки менших івентів – концерти, виставки, турніри з єдиноборств, акції проти ксенофобії й упереджень. Цікавляться футболом, люди з їх оточення підтримують керований вболівальниками “Юнайтед оф Манчестер”, а також шотландський “Селтік”. Хлопці також побували на нашому матчі  з “Ворсклою”, однак порожній стадіон (на хвилі затяжної серії без перемог і останнього місця в таблиці, “вболівальники”, як це часто прийнято в Україні, оголошують мовчазний бойкот замість підтримки) і черговий недопуск на стадіон всіх наших банерів і прапорів зірвали очікування від цього виходу, хоч команда, нарешті, перемогла.

Далі буде

В темі: