Ті, хто читав “БФ” два роки тому, коли ще був старий сайт, мали б пам’ятати рубрику, коли ми давали вигадані публікації у художньому стилі – до Дня народження футболіста, до важливих матчів і таке інше. Пропонуємо вам згадати ті часи, брутали!
Всі події та імена вигадані і будь-який збіг з реальністю – це просто збіг 🙂
Роздягальня виявилася такою, що потребувала ремонту. Мирон Богданович згадав, що колись вже був тут, але в якості звичайного туриста, який хотів побачити, що ж там намурували поляки у Варшаві. «Народовий» тоді вразив його, здавалося, що це місце, де можуть відбуватися справді чудесні матчі. Але зараз все змінилося. Краєм ока споглядаючи за роздягальнею, в яку вже скоро повинні зайти футболісти, на думку йому спадало лише одне – потрібно помити, як мінімум, підлогу. Тяжко зітхнувши, він покликав до себе поляка, який інструктував його стосовно сьогоднішньої організації.
– Марек…тойво..
– Ні, пане, не Марек, а Матеуш, – виправив його худенький поляк в окулярах з роговою оправою, – ви щось хотіли?
– Та хотів, – почав Мирон Маркевич, – тут треба помити підлогу…
Він казав це досить спокійно, але вираз обличчя в нього був таким, що Матеуш знічено опустив голову.
– Але ж її мили пів години тому.
– Ну то погано мили, – спокійно відреагував Маркевич, – треба ще раз.
– Добре, зараз покличу прибиральницю, – і поляк побіг кудись, залишивши Мирона Богдановича на самоті.
До матчу залишалося 8 годин.
***
Коноплянка сидів у кріслі, посеред великого холу, і дивився на великому екрані, що висів на стіні, якесь польське кіно. Біля нього, на сусіднього комфортному дивані, сидів Ротань і Федорчук. Обидва про щось перешіптувалися.
– Русік, – ліниво звернувся до товариша Конопа, – ти кіно дивишся?
– Та таке, я більше на субтитри дивлюся, – реготнув Ротань, – а що?
Женя зітхнув і почав шукати очима пульт.
– Та я щось його не доганяю, про що воно, – в цей час на екрані білявка розмовляла з огрядним чоловіком, який із хитрим виразом обличчя дивився на її декольте. В цей момент Конопа перестав шукати пульт і уважно глянув на екран.
– Я можу переключити, якщо хочеш, – відреагував Федорчук, дістаючи з кишені пульт.
– Ні-ні-ні, почекай, я, здається, зрозумів про що фільм, – він перевів погляд на Ротаня, який також вирячив очі і дивився на телевізор. Помітивши його серйозний вираз обличчя, Конопа реготнув.
– Тільки не кажи, що вони включили нам якусь…нуху, – повільно почав Ротань, а на його обличчі з’явилась тінь посмішки.
Конопа відверто розміявся. Тільки Федорчук сидів і не міг зрозуміти, чому вони сміються.
– Як на мене – хороше кіно, – буркнув він, – це ж його донька, а він про це не знає…
В цей момент Ротань і Коноплянка аж пирснули від сміху.
До матчу залишалося 6 годин.
***
Бойко лежав у себе в номері і гортав сторінки якоїсь книги. Тут зателефонував мобільний. Неохоче Денис потягнувся до трубки і сказав:
– Алло.
– Дьоня, ти сьогодні «БФ» читав уже?
– Ше ні, – відповів Бойко, – а що там?
– Та вони вчора на Гусєва нагнали жостко, там всі в шоці, кажуть, що Ахметов купив адмінів, – сказав голос у трубці.
Денис підвівся.
– Серйозно? «БФ» гнав на «Динамо»?
– Ага, прикинь. Я тобі ссилку зараз скину, починаєш. Ну все, тримайся там, вечором успіхів. До зв’язку.
Гудки. Денис миттю взяв до рук планшет і перейшов за посиланням.
До матчу залишалося 4 години.
***
Журналісти вже очікували команду в холі. Проте окрім Шахова і . Лучкевича там нікого не було з футболістів і тренерського штабу. Шахов навіть трішки пошкодував, що вийшов раніше за інших, не по уставу якось, оскільки планував вийти десь на 80-тій хвилині. Лучкевич же з посмішкою щось розповідав журналістам. Один з них вигукнув:
– Шахов, «Футбол». У мене до вас питання…
В цей момент якийсь чоловік, який сидів в спортивці і темних окулярах біля бару, підвівся і вийшов. Лучкевич краєм вуха почув, як той пробурмотів щось на кшталт: «Аа, ну понятно, обьективности здесь быть не может…».
До матчу залишалося 2 години.
***
Вони стояли у підтрибунному приміщенні і слухали, як диктор на стадіоні щось розповідає польською мовою.
– Русік, тобі страшно?, – запитав Конопа, – мені да.
– Ой, а мені як страшно, – відповів Ротань.
Обидва знову засміялися. Селєзньов, який намагався зрозуміти, що каже диктор, стенув плечима.
– Я нічо не понімаю шо він каже. Нічо не понімаю.
– Та то КАЖДУ ігру так!, – вигукнув Конопа.
Мирон Богданович, який проходив повз них, посміхнувся. Або ж, то тільки так здалося.
Тут до підтрибунного приміщення забіг Федецький із сином.
– Ледве встиг, судді не хотіли з малим пускати, – поскаржився він.
Син Федецького відразу підійшов до Конопи і простягнув йому мобільний телефон.
– Конопа, тут з тобою побалакати хочуть, – тоненьким голосом пропищав він.
– Алло, – зацікавлено сказав Женя, – хто це?
– Та не алокай, я по скайпу, – почули знайомий голос.
Женя опустив телефон і побачив на екрані Зозулю, який посміхався на всі 32 зуби.
– Здоров, пацани!, – навколо Коноплянки зібралася вся команда, – ну шо ви там? Вкурсі шо Порох на матчі?
– Та я думаю після матчу Порох буде і на полі, – реготнув Конопа і разом з ним засміялася вся команда, -а ти шо там?
– Та через сопку намагаюся налаштувати трансляцію…На «БФ» знову затупили, не скинули «матчі дня», але в камєнтах пацани кинули лінк на сопку, то щас буду дивитись.
– Скільки там до початку?, – запитав Селя, – бо тут диктор щось каже, а нічо не понятно.
– Та вже зараз буде початок…Вам виходити пора, пацани! Давайте, щасливо вам! Я морально з вами.
За хвилину зазвучав гімн Ліги Європи.
Матч почався.
